Підібравши під себе коліна, Мільям сіла на гранітний камінь біля самої води. Сонце, що дарувало тепло й світло селищам, садам і виноградникам, поверталося в небо нестерпними для очей відблисками з рябого дзеркала Азру. Примружилася й опустила вії.
Там, у помешканні, зараз напівтемрява, яку нездатний перемогти маленький вогник лампадки сонцеві не можна бачити таїну людського народження. У помешканні порожньо: крім матері там дозволено перебувати лише бабі-повитусі Ійтаб-ані та двом її помічницям.
І ще Адигюль. Першій доньці в родині, навченій розмовляти з Матірю Могутнього, захисницею всіх земних матерів.
А крім того, із силами, які набагато давніші й всесильніші за Могутнього і Його Матір. Силами, що живлять джерело Тайї та сотні інших чудодійних джерел, каменів, дерев і трав. Темними й світлими, лагідними й страшними, простими й підступними. Силами, на яких тисячу століть стоїть великий Гау-Граз.
Адигюль. Таємне знання вона отримала від бабусі, Даріми-ані, також першої доньки своїх батьків. Усмішка Могутнього. Мати її друга донька, і вона вже тепер побоюється Адигюль.
Адигюль може взяти й не послухатися матері чи старших братів, а іноді навіть батька! Вона може сама вибирати собі нареченого і, треба сказати, вже подивляється навсібіч: згадати хоча б хирлявого Арваза, та й не лише його одного. За трапезою вона дістає свою миску відразу ж за Айдабеком, першим сином у родині; втім, Айдабек вже понад рік не повертався з війни, і невідомо, чи він ще живий.
Її плаття з найтоншого мереживного полотна, накидка пофарбована соком марени, а чеканку на срібному поясі можна роздивлятися годинами коли Адигюль дозволяє. У Мільям плаття теж гарні, бо надійшли їй у спадок від сестри, але з тієї ж причини залатані, штопані, а накидка зношена настільки, що, дивлячись крізь тканину, можна перерахувати виноградні грона на лозі Старша донька. І для родини було б краще, якби вона залишилася єдиною.
Це синів має бути багато. Адже вони щодня гинуть на кордоні.
Коли надвечір Мільям з молодшими братами повернулася до помешкання, натовп на подвірї помітно поменшав. Але був. А отже, ще не скінчилося.
Не розродиться, впевнено заявляла Захраб.
несповідимі задуми, прошурхотів голос ще якоїсь жінки.
У сутінках Мільям ловила на собі погляд за поглядом жалісні, гіркі звинувачувальні?.. Здавалося, що всі дивляться на неї, на неї одну! і, можливо, здогадуються. Справді, не могли ж вони не бачити тоді
Це її провина. Вона наважилася змочити пальці у воді джерела Тайї. Прогнівити сили, які це ж гірше, ніж коли б розбився глек, і про що вона думала раніше?! Мільям глянула на свої руки: засмаглі, худючі, всі в ципках. Насмішка Могутнього І мати, звичайно, піде до Нього. Чавити небесний виноград для бенкету вбитих воїнів, як призначено всім жінкам, померлим під час пологів. І сонце ніколи не побачить її дитини.
Раптом натовп сколихнувся й закрутився, неначе води Терзи між підводними скелями. Звістка пролетіла над головами, наче лісова пожежа на схилі Ізир-Буза, коли вогонь потріскує верхівками дерев, не йдучи вниз
Відпустивши поділ сестриного плаття, кинулися вперед Нузмет і Асалан. Виступив з-за чиїхось спин Хас, незрозуміло звідки зявився й старший брат Сурген, четвертий син у родині, вищий за будь-якого чоловіка в селищі, хоча ще й не посвячений зброєю Мільям залишилася на місці. Найдужче їй хотілося зараз стати невидимкою, як це вміють сірі ящірки, що мешкають у камінні біля дороги.
Їй це вдалося. Батько великий, грізний, запилений вітром, із запахом війни в крилах кошлатої бурки, пройшов крізь натовп, що розступився перед ним, мимохідь торкнувся кожного з синів, але не помітив, навіть не пошукав очима її, Мільям.
Втім, якби вона теж вистрибнула йому назустріч, якби загородила дорогу, нічого б не змінилося.
Батько зайшов до помешкання.
Всі, хто був на подвірї, відразу ж замовкли, навіть стара Захраб. Крізь тишу із темної, закритої для всіх глибини помешкання долинув тихий, болісний стогін. І ще один і ще
Мільям боляче закусила губу. О, Мати Могутнього, допоможи!.. Ти ж і сама теж
Але Вона не почує. З Нею може розмовляти тільки перша донька в родині. Що вона зараз робить там, у помешканні, ця вертихвістка й задавака Адигюль?!!..
І раптом почувся новий звук.
Той самий.
І всі видихнули одним спільним видихом, і заговорили, забалакали, запобивалися, й ніхто нікого не слухав, і від цього суцільного бабського галасу хотілося тікати, заткнувши вуха, якби не головне, чого ще ніхто не знав і що найміцнішими вузлами тримало всіх на подвір'ї.
Мільям боляче закусила губу. О, Мати Могутнього, допоможи!.. Ти ж і сама теж
Але Вона не почує. З Нею може розмовляти тільки перша донька в родині. Що вона зараз робить там, у помешканні, ця вертихвістка й задавака Адигюль?!!..
І раптом почувся новий звук.
Той самий.
І всі видихнули одним спільним видихом, і заговорили, забалакали, запобивалися, й ніхто нікого не слухав, і від цього суцільного бабського галасу хотілося тікати, заткнувши вуха, якби не головне, чого ще ніхто не знав і що найміцнішими вузлами тримало всіх на подвір'ї.
Мільям підвелася, пролізла за чиїмось спинами майже до самого пологу помешкання. Брати вже були тут, і Хас сильно і злісно пхнув її ліктем у бік. Мільям нічого не відчула.
Полог підлетів угору. Батько вийшов назовні, й усі замовкли.
Могутній подарував мені восьмого сина. Імя йому Абсалар.
Притискаючи до себе край бурки, він проминув подвіря і вийшов на дорогу туди, де чекав, помахуючи сплутаною гривою, змилений кінь, який щойно пройшов найкоротшим, а отже, найважчим шляхом гірськими стежками від кордону до селища. Батько скочив у сідло, й кінь рушив з місця слухняно й легко, і застукотіли копита, і все швидше й швидше понісся вершник уздовж виноградників
У нього на грудях заходився плачем новий захисник Гау-Граза.
* * *Дивися.
Ахсаб склала долоні разом і сховала в маленькій хатинці строкату волохату гусінь. Гусені не сподобалося, вона спробувала виповзти з-під маленьких пальців з обкусаними нігтями, але Ахсаб не пустила, щільніше притиснувши руки до землі. Й зашепотіла, забурмотіла щось: як не намагалася Мільям, вона не могла розібрати жодного слова.
Обличчя Ахсаб стало дивним наче вона спала з відкритими очима й бачила дуже цікавий, але ні для кого більше не видимий сон. Чотири чорні кіски тоненькі, не те що в Мільям, рівно погойдувалися з боку в бік.
Раптом вона тихенько скрикнула й прибрала руки.
На землі, безпомічно помахуючи крильми, сидів великий гарний метелик. Мільям захоплено видихнула. Ахсаб обтрусила з долонь трішки пилку:
От.
А літати він вміє?
Не знаю. Навчиться, мабуть.
Мільям простягнула вказівного пальця метеликові. Той лоскотнув її вусиками й довірливо переліз на палець, слабко вхопившись тремтливими ніжками. Мільям підвелася на ноги та витягнула руку вперед: метелик вчепився міцніше. З його жовтих крилець перелякано дивилися блакитні й червоні очі з чорними обводами.
Посади на дерево, порадила Ахсаб. Він тебе боїться.
Метелик дуже не хотів залишати палець Мільям, але врешті-решт його вдалося струснути на товсту гілляку яблуні, всуціль укриту новонародженими плодами. Там він склав крила, старанно намагаючись здаватися непомітним. Навколо здивовано пурхали дрібні й непоказні яблуневі плодожерки.
Мільям ковтнула. Запитувати не можна, вона знала, але хотілося страшенно, до трему та холоду в грудях, і вихопилося мимоволі:
Як ти це робиш?
Ахсаб скоса глянула на неї примруженими очима. Так, наче була на дві голови вищою зростом:
А тобі нащо?
Якби в її голосі було хоч трохи менше гордості й презирства, Мільям би це знесла. Є зима й літо, гори й виноградники, вівці й кози, чоловіки й жінки, перші й другі доньки в родинах. Так улаштований світ, і нерозумний той, хто захоче, щоб виноград достигав узимку, а жінки йшли на війну. Але ці презирливі вогники в очах Ахсаб руйнівна, наче лавина з вершини Ала-Вана, зневага в її словах
Мільям нічого не відповіла. Мовчки, зціпивши зуби і звузивши очі так, що весь світ перетворився на примарну щілину, кинулася вперед і вчепилася обома руками в тоненькі, як голі осінні лози, слизькі від олії чорні кіски.
Розійшлися, важко сопучи й захриплими голосами вигукуючи одна одній образи, вже порожні, легковажні, обкатані, наче камінці з дна струмка Азру. Ріденьке волосся Ахсаб чорними пасмами стирчало на всі боки, під оком набрякав синець, плаття було роздерте від коміра і майже до пупа, а накидка втоптана в пилюку. Мільям вдоволено передихнула. Щоправда, її коси й одяг також постраждали, а щока, судячи з усього, роздряпана до крові. Але це дрібниці, загоїться шкода тільки накидки, благенька тканина якої стріпувалася під вітром стрічками-пелюстками
І раптом почувся сміх. Знущальний, дзвінкий, подвійний.
Сміялися Нузмет і Асалан. Реготали захоплено, погойдуючись і тримаючись за животи, і один здавався віддзеркаленням другого у гладенькій воді високогірного озера Гюль-Баз. Замовкли на мить, тоді перезирнулися й розреготалися з новою силою. Справді, що може бути смішнішим за старших дівчат, які побилися невідомо через що?