Яна Дубинянська
Сходовий майданчик
ЧАСТИНА ПЕРША
РОЗДІЛ І
Лишалося тільки кинути авто й тікати в ліс що він і зробив. Темна стіна хаосу сплутаного безлистого гілляччя здавалася суцільною і геть непрохідною. Ноги, тільки-но він вийшов з машини, по кісточки вгрузли у масну липучу багнюку. Він кинувся вперед, намагаючись продертися кущами, заховатися в темряві. Ліва нога вплуталась у невидимий зашморг кореня чи поваленого дерева, чоловік втратив рівновагу і, впавши обличчям у гостре галуззя, кудись покотився несподівано крутим схилом. Переплетене вузлами коріння і гілки уповільнили падіння, він піднявся було на ноги і знову впав у багнюку, змішану з торішнім листям.
Там, згори, шосе освітилося автомобільними фарами. Він почув вищання гальм, а потім короткий стук гороху об стіну автоматну чергу. Вони зрешетили його авто, але далі чомусь не поїхали. Він принишк, напружено ловлячи кожен звук. Здається, відчинилися дверцята Вийшли поглянути на його труп. Зробити контрольний постріл. Під рукою тріснула гілка, і він завмер, хоча почути це там, на шосе, вони, звичайно, не могли. Навіть він, як не старався, майже нічого не чув, хоча, зрозумівши свою помилку, ті, що нагорі, навряд чи мовчали. Якийсь час він лежав зовсім непорушно, відчуваючи, що поволі занурюється у рідку грязюку. Нарешті, з боку шосе почувся шум автомобіля, що відїздив. А за декілька секунд нічну темряву розірвав сліпучий спалах гуркіт вибуху почувся на мить пізніше.
Він тихо підвівся, спираючись об нерівний стовбур дерева. Подумав про машину. Про свою сяючу, ідеально гладеньку темно-синю «Мазду», яку він вів трасою повільно й обережно, а при паркуванні завжди боявся подряпати об щось. Два тижні як з автосалону. Його перша машина. Її придбання урочисто знаменувало початок зовсім нового, іншого, справжнього життя, перетвореного тепер у димні уламки на нічному шосе.
Садна на долонях боліли, він спробував витерти грязюку об кору дерева, відчуття було таке, ніби шкіри на руках немає зовсім. Мокрий і брудний одяг прилип до тіла. Раптом дав себе знати холод, пронизливий холод пізнього жовтневого вечора. Треба було кудись іти. Зрештою, вони могли повернутися й обшукати ліс біля дороги якщо їм дійсно потрібне його життя. А він уже вірив, що воно їм потрібно.
І він побрів невідомо куди, відхиляючи колючі гілки й прикриваючи ліктем обличчя. Гірше, ніж останній бездомний жебрак. А як все починалося чорт забирай, усе це починалося дуже непогано!
Адже він не продавав душу дияволові хоча можливість була. Більшість приятелів з тренажерного залу ходили в охоронцях у крутеликів з тіньового бізнесу, добре заробляли і недовго жили, він дивився на таких із співчуттям і категорично відмовлявся грати в ці ігри, коли йому пропонували. Батько не для того вклав усі свої збереження у синове навчання в престижному коледжі, щоб він продавав свої мязи на пістолетне мясо. Правда, всі намагання продати розумну голову незмінно завершувалися після заповнення анкети словами: «Чекайте, вам перетелефонують». Він був уже готовий чесно визнати поразку і повернутися на щиті у рідне провінційне містечко, коли представник однієї з численних відвіданих фірм дійсно зателефонував.
Але ж, боже мій, чорт забирай, це була монолітно-солідна, абсолютно добропорядна, стара і надійна компанія!
Грегорі? запитала мініатюрна жінка, глянувши в папери. Сідайте.
Їхній офіс був обставлений просто і практично, жодного натяку на розкіш, нічого, що мало б вражати уяву. Легкі білі меблі, компютери на столах, світло-сірі шпалери і занавіски, ворсисте килимове покриття на підлозі. Кілька графічних картин на стіні над низьким диваном і букетик конвалій на столі у жінки поруч з компютером. Тоді була весна
Мене звуть Ольга, я генеральний директор компанії, промовила мініатюрна жінка. Ми з Полом ознайомилися з вашим резюме. Думаю, ви нас влаштовуєте. Ви говорите французькою?
Він кивнув, і вона одразу ж запитала його щось по-французькому. Він уже не памятав, що саме вона питала. Він взагалі не памятав подробиць розмови тільки те, що це було швидко, по суті, по-діловому і в той же час досить людяно. Пол комерційний директор компанії, він сидів за столом навпроти Ольги, швидко пояснив йому специфіку майбутньої роботи. Його брали на посаду офіс-менеджера Грег віддав би перевагу більш інтелектуальній роботі, і Ольга, безпомилково вгадавши тінь легкого розчарування на його обличчі, повідомила про реальну можливість подальшої карєри в компанії.
На високу платню одразу не розраховуйте, сказала вона. Спочатку, доки ми ще як слід не познайомилися, ви будете отримувати
І Грегові знадобилася вся його сила волі, аби втриматися і не засяяти по-дурному невтримною хлопячою посмішкою. Тому що названа цифра в десять разів перевищувала усі вимріяні вдома розрахунки. У цю фантастичну цифру вкладалися кілька нових костюмів, абонемент у найкращий тренажерний зал, французькі парфуми для мами, кімната мало не в центрі міста, а наступного місяця, мабуть, перший внесок за машину Саме ту. Темно-синю «Мазду».
Ольга подала йому руку на прощання неймовірно маленьку і тонку, з мініатюрними лакованими нігтями і вузенькою обручкою. На дотик ця рука здавалася залізною.
А по сходах він плигав, як кенгуру, через три сходинки, ледве стримуючи бажання зїхати вниз перилами. І вулицею надворі, звичайно, яскраво світило сонце, два квартали біг підстрибуючи, наче школяр. Квітували якісь дерева, і, відламавши обліплену рожевим цвітом гілочку, Грег подарував її першій зустрічній дівчині. Потім гайнув у «свій» бар, де не застав жодного знайомого і закотив самотню оргію з шести кухлів пива.
Ейфорія не затяглася, її змінила робота спершу нелегка, а потім, коли він вивчив структуру діяльності компанії, досить рутинна. Поміж тим зявилися нові приятелі, заводився роман з блондиночкою-компютерницею із сусіднього відділу, і Грег почав прокидатися вранці із приємним відчуттям, що його життя має всі компоненти для того, щоб бути щасливим. Адже так воно і було, чорт забирай!
Стара солідна компанія. Йому здавалося, що будучи офіс-менеджером, він знає про її діяльність майже все. І це майже все було ідеально-бездоганним, вміщувалося у межі закону і жодним краєм не занурювалося в тінь. Він би знав. Він би знав, у всякому разі, що є аспекти, з якими йому краще не мати справу. Але ж нічого подібного!
Випадковість була непристойно дрібною, неприємною, досадною. Він підготував для Ольги список замовників на майбутні поставки і відніс його в директорський кабінет. Ні Ольги, ні Пола не було, і Грег поклав папери на стіл біля букета напівпрозорих засушених квітів, що стояв у маленькій порцеляновій вазі. Ольга любила квіти.
Канцелярська скріпка. Нікчемна, нікому не потрібна скріпка він зачепив її аркушем паперу і змахнув у напіввисунуту шухляду стола. І нічого, чорт забирай, нічого б не сталося, якби він не захотів дістати цю скріпку і не висунув шухляду до кінця
Скріпка впала поміж пачкою довгих дамських сигарет і фотографією гарного молодого хлопця напевне, сина Ольги, у заскленій рамці. А ще там лежали якісь папери у прозорому файлі, але ж він не бачив, не дивився, навіть краєчком ока не прочитав жодного слова!
Грегорі, що ви тут робите?
Голос у Пола був сухий і не дуже забарвлений емоціями, Грег спершу зрозумів його питання прямо і показав список замовників. Пол більше нічого не сказав. Під його пильним поглядом Грег повільно засунув на місце шухляду, що рипнула надто голосно
Його викликали в директорський кабінет за дві години. Грег намагався виправдатися, відчуваючи непереконливість своєї історії і ніби збоку спостерігаючи власну незграбну фігуру з уявною скріпкою між великим і вказівним пальцями. З байдужим, сповненим нудьгою обличчям Пол вислухав його і виклав на стіл конверт з грошима.
Ви більше в нас не працюєте, Грегорі, сказав він. Шкода. Ви були непоганим робітником.
А Ольга, що за весь час не промовила ні слова, раптом глянула на нього і додала:
І хлопцем ви були непоганим.
Він не помітив канаву, залиту осінніми дощами, і вище колін влетів у крижану чорну воду. Вчепився за гілку, підтягнувся, проповз на животі жирною багнюкою і виліз з іншого боку. Може, на цьму місці вони втратять його слід. Може, йому вдастся зникнути.
Звільнення було катастрофою. Він кілька годин повільно кружляв вулицями міста, гамуючи банальне бажання напитися в дим. Потемнішало, почався дощ. Грег раптом вирішив поїхати до Елсі, компютерниці, вона жила далеко, у передмісті. Вже тоді він помітив чорний «Ягуар», що навязливо маячив у дзеркалі, і не надав цьому ніякого значення, він був не в стані надавати значення чому-небудь. А Елсі не було вдома, був тільки холодний жовтневий вечір, темна порожнеча між підїздом і його машиною і сухий безглуздий звук автоматної черги, що продірявила повітря там, де секунду тому була його голова.