Раптом сипонуло снігом, звіявся вітер і запахло зимою. Микола підняв комір куртки і пожалкував, що не прихопив з дому рукавиць руки замерзли. Весна спізнювалася. І хоча був уже початок квітня, природа не поспішала пробуджуватися і прощатися із зимою. Однак лапасті сніжинки швидко танули, утворюючи на асфальті брудні калюжі. І якби не холодний проникливий вітер, що зненацька налетів на місто, жбурляючи в лице крижану січку, можна було б якось терпіти. Барбірош глянув ліворуч, праворуч із наміром швиденько перейти вулицю і сховатися від негоди під дашком біля входу в колишній центральний універмаг, а тепер просто супермаркет, подумки прикидаючи, чи встигне перебігти, поки довга колона автомашин стоїть у два ряди, чекаючи зеленого світла світлофору. Побачив жовтого пузатого «Ікаруса», котрий ось-ось рушить від зупинки, збагнув, що перебігти встигне, якщо негайно кинеться вперед. Не зволікаючи швиденько подолав половину шляху, почув сигнал водія автобуса, мовляв, якого дідька лізеш під колеса, і раптом, наче хтось схопив Миколу за плечі, грізно крикнувши: «Стій!». Барбірош зупинився здивовано, ще не розуміючи, що сталося, проте шкірою відчуваючи небезпеку, напружився і відхилив назад голову. Повз нього на великій швидкості пронеслася іномарка білий «опель». Холодком смерті війнуло в обличчя. Крок уперед і був би капець! Авто збиває, відкидає під колеса автобуса. Микола стояв оціпеніло, не рухаючись. Думка, що був на волосині від смерті, поволі гризла мозок. Ноги не тримали, закортіло сісти на бруківку. Він якось подолав кілька метрів до тротуару. Сперся розгублено рукою об бетонну опору вуличного освітлення. Замах чи випадковість? Господь уберіг від вірної смерті Ще трохи, ще півкроку І наче лице того хлопчини, що купував долари, промайнуло перед очима. Невже він був на задньому сидінні іномарки? Ні, мабуть, здалося. Якийсь чоловік із течкою під пахвою торгав за плечі, щось казав, розпачливо хитаючи головою. Барбірош не чув. А сніг сипав і сипав. Густий, лапастий.
Микола поволі приходив до тями. Одірвав руки від бетонної опори і, похитуючись, рушив у напрямку драматичного театру. Потягнувся до внутрішньої кишені. Ні, конверт на місці. Лице хлопця, котрому збув стодоларову купюру, стояло перед очима. Невже й справді він сидів у авті? Малоймовірно, щоб хлопець так швидко організував замах. Нещасний випадок, у метушні хтось, шукаючи документи потерпілого, забирає конверт із грішми Але чи не простіше перестріти й пограбувати? Мабуть, усе ж таки обличчя хлопця привиділося, а кілька хвилин тому він мало не став жертвою дорожньої пригоди. Врешті-решт версію легко перевірити, варто лишень піти на базар і знайти міняйла.
На базарі хлопчину Барбірош не виявив і цей факт його не на жарт стривожив. Крім того здавалося, що за ним хтось ходить. Микола вирішив бути обережнішим і рушив до вокзалу. Відчуття, що хтось іде назирці, з кожним кроком поглиблювалося. Барбірош пришвидшив крок, кинувся бігти і, коли досяг центрального входу, озирнувся. Проте переслідувача виявити не зміг. У грудях шалено калатало серце, піт градом котився з лиця. Закортіло негайно кинутися до лінійного відділу міліції і все розповісти. Про конверта з доларами, білий «опель», хлопчину-міняйла. Одначе, вирішив не поспішати. Підійшов до розкладу руху потягів і, щоб заспокоїтися, почав його уважно вивчати. Раптом відчув на своєму плечі чиюсь важку руку. Микола оніміло закляк на місці.
4
Що нового в редакції? запитав Ткач.
Маленький переполох, відказала Надя, накладаючи Юркові в тарілку гречаної каші. Усі в шоці. Жіноцтво в траурі. Редактор зачинився в кабінеті з Мирославом Ярмолюком некролог пишуть. Завтра зявиться на першій шпальті.
Мирослав тепер у вас працює?
Так, місяць уже. Відповідальним секретарем. Повернувся на своє місце. Як-не-як, а журналіст за фахом, ще й вірші пише. Два роки був без роботи. Гадав, виживе творчою працею. Книжки видаватиме, гроші потечуть рікою Від виснаження мало не врізав дуба. Ледве відходили. Ти хоч його останню збірку прочитав?
Ту, що він мені подарував? Прочитав, добре пише. Мені його поезія подобається. Здається, всі ваші активісти тепер мають гарні посади і портфелі, як же так сталося, що Мирослава обійшли, адже він разом зі Штимом починав?
Ні, пізніше примкнув, Штим був першим. Ярмолюк людина гонорова, на поклін до батьків міста не пішов, приручити його важко, тому й залишився без корита. Зате вільний художник, митець, ніщо не звязує руки. Хто б що не казав, а писати Мирослав уміє.
Ні, пізніше примкнув, Штим був першим. Ярмолюк людина гонорова, на поклін до батьків міста не пішов, приручити його важко, тому й залишився без корита. Зате вільний художник, митець, ніщо не звязує руки. Хто б що не казав, а писати Мирослав уміє.
Юрко схвально кивнув головою. Так, справді, писати він уміє Згадав про агітаційний листок звернення до виборців, рік тому, коли Штим балотувався на мера міста. «Сім запитань до пана Штима». Кінцівку дотепер памятає. «Це лицемір і карєрист, який цинічно топтатиме все найсвятіше задля власного благополуччя. Це безбожник і хабарник, який свідомо обрав професію вбивці-гінеколога. Не даймо обдурити себе! Памятаймо: від нашої свідомості залежить доля Нації і України!» Агітка свою справу зробила за три дні до виборів Штим зняв свою кандидатуру.
Невдовзі Наливайко викликав слідчого до свого кабінету.
Юрію Івановичу, не в службу, а в дружбу, сказав він, чи не змогли б ви встановити автора цього брехливого опусу?..
Юрко уважно вивчив текст, проглянув публіцистичні виступи місцевих прозаїків та поетів, лідерів та активістів політичних партій, громадських організацій і дійшов висновку: автором міг бути Мирослав Ярмолюк. Принаймні лексика, характерні особливості письма були схожі на його стиль. Ділитися з Наливайком результатом дослідження Юрій не поспішав. Мирослав як творча особистість йому подобався. Підставляти поета і вічного опозиціонера не хотілося, та й Степан Степанович з часом перестав нагадувати, чи, може, й сам довідався, хто автор агітки
Ти, Юрку, їж, їж! Мабуть, сьогодні й поснідати не встиг? мовила Надя.
Вгадала. З ліжка вранці підняли, штани натягнув, водою лице скропив і бігом до машини.
Бери огірочки мариновані. Для тебе останній слоїк відкрила. Ось цього, пузатенького, ріж надвоє і наминай. Вибач, що крім каші, смаженої цибулі та огірків нічим сьогодні пригостити коханого чоловіка чи полюбовника, як моя сусідка каже. Де ж твій, Надю, полюбовник пропав? Такий гарний хлопець, чемний, завжди вітається. Ти ж його, Надю, далеко від себе не відпускай, бо кращого не знайдеш.
Бачиш, навіть сусідка так каже, звів на неї очі Юрко. А ти думаєш, вагаєшся
Я не вагаюся Невже тобі не подобаються наші стосунки? Ярма на шию захотів?! Не одна я, а з сином. Та й дай мені оговтатись, прийти до тями після першого «щасливого» шлюбу.
Вона зробила наголос на слові «щасливого» і спохмурніла. Два роки тому Надя розлучилася. Не зійшлися характерами. Про колишнього чоловіка воліла мовчати, а Юрко не дуже й розпитував. Знав тільки, що ініціатором розлучення була вона. Власне, в приміщенні міського суду він її побачив вдруге
Сьогодні ти мене пригощаєш, весело сказав Юрко, а завтра я тебе запрошую в гості. Прийдеш?
Завтра? Я подумаю Якщо мама забере Василька до себе, тоді
До речі, звідки у твоєї сусідки така точна і вивірена інформація? запитав Ткач.
Про що?
Про полюбовника.
Стіни тонкі, ліжко скрипить, а ти бугай здоровий, відказала Надя, всміхнулася, ще й помахала перед носом Юрка вказівним пальцем. Настрій у неї поліпшився, він це відчув.
Ображаєш, люба, ображаєш Який з мене бугай? Інвалід після одного прикрого інциденту. Півроку в шпиталі відлежав. Чотири кульових поранення, три переломи, одна нога коротша на два з половиною сантиметри. А ти кажеш бугай. Та я тебе і обійняти як слід не можу, бачила б мене, який я був у війську!
Ну, ну, не прибіднюйся. Тебе я добре знаю, нічого тобі не бракує.
Мене студентам медінституту показували, вів далі Юрко, і казали: «Цього співробітника спецпідрозділу МВС вернули з того світу». Вижив, бо про тебе думав. Ти мені з першого погляду сподобалася, коли на майдані Незалежності вперше тебе побачив.
Романтична історія, нічого не скажеш, посміхнулася Надя, ми тоді їздили пікетувати Верховну Раду, а потім був мітинг Падав сніг, я змерзла, і ти хотів мені погріти руки
А ти навіть розмовляти зі мною не хотіла. Сприйняла, як ворога, як ідейного супротивника.
Міліції сила-силенна. В шоломах, з кийками. Мовчазні, похмурі, пики квадратні, а ти був у цивільному, тільки з рацією, і розмовляв українською мовою. Мені редактор завдання дав написати про мітинг. Боязко було, нас твої хлопці в кільце взяли.
Ніхто вас у кільце не брав, заперечив Юрко. Навпаки оберігали, пильнували, щоб провокації якоїсь не сталося. Ми мітингами не займалися. Людей не вистачало, тому наш підрозділ кинули. Ніхто не сподівався, що приїде аж сімнадцять автобусів з однією симпатичною журналісткою, в якої змерзли руки і яка ніяк не хотіла назвати свого імені. Добре, що в жінок випитав, з якого міста прибула делегація, а то довелося б тебе шукати по всій Україні.