Чому бджілка розсердилася, а зайчик дав собі страшну клятву?
Життя в Нашому лісі тривало. У повітрі дзвеніли малі й більші мухи, на гілці сперечалися білобокі сороки, з трави зеленими іскрами вистрибували коники. А ще з трави невпинно доносилося: «Шу-шу-шу». То сновигали мурахи. Тепер вони ще швидше бігали до розваленого мурашника і в різні боки. Тягли довгі стебла, несли камінці, грудочки відбудовували зруйновану хатку.
Треба вертатися додому, сказав собі Мазунчик. Але не поляною, а лісом, щоб мурахи не кусали.
Сказав і пострибав.
Дорога в обхід виявилася довгою. На ній траплялися глибокі рівчаки, кущі жалкої кропиви і колючого терну. Зайча перестрибувало жабячі озерця, глибокі нірки жуків-рогачів, сухі шишки та гілки.
Раптом по сіренькій спинці загупали, мов жолуді, великі краплі дощу.
Зайча шмигнуло під лопухи. Під величезними листками було сухо й затишно. Зайча прилягло. Із задоволенням спостерігало за дощем.
Біля лопухів утворилася річечка. Вода у ній вирувала, підхоплюючи все на своєму шляху. Швидкий потічок ніс бджілку жовтим черевцем догори.
Мазунчик викотив бджілку з річечки. Бджілка тремтіла від холоду. Він хукав на неї. Комаха від теплого подиху зігрілася. Блимнула величезними очицями і запитала:
Де я?
Бджілко, ти зі мною, під лопухами. Тут сухо і затишно, втішав бідолашну комаху зайча. Це я тебе визволив із полону води.
Сердечно дякую тобі, Мазунчику.
Бджілка ретельно оглянула себе. Спочатку смикала по черзі лапками перевіряла чи всі цілі. Потім розправила крильця. Насамкінець втупилась очицями у проміжок між величезними листками. Там голубів клаптик неба. Бджілка довго його вивчала. А коли вивчила, то наказала собі:
Розпогодилося. Лети, бджілко. Працюй. Збирай з квітів солодкий нектар.
Не лети. Будь зі мною, просив працьовиту комаху Мазунчик.
Ні, не гоже сидіти. Треба братися до праці, стояла на своєму бджілка.
Ти маленька. А маленькі не працюють. Маленькі лише бавляться.
Мазю, ти сам так вирішив? Можливо, тебе хтось цьому вчив? спитала бджілка.
Навчили друзі. Мекека з Рудим Хвостиком. Спасибі їм, похвалився Мазунчик.
Жу-жу-жу, продзижчала бджілка. Який сором! Який сором! Мазунчик повірив неробам і сам ледарює.
Бджілка вже погрозливо дзижчала.
Зайчик подумав, що вона хоче його шпигнути. Тому завбачливо прикрив носика передніми лапками. Але бджілка його не шпигнула. Лише сердито дзигнула й вилетіла з-під лопухів.
Мазунчик задумливо чухав лапкою за вушком. Думав уголос:
Мої родичі працюють. Увечері прийдуть стомлені. Нарву смачних листочків. Приготую для родичів салат. І обовязково застелю своє ліжечко.
Ще трішки подумав і дав собі страшну клятву:
Щоранку застелятиму ліжко і прибиратиму після себе. Якщо порушу клятву, то хай мене зїдять мурахи.
З легким серцем Мазунчик вистрибнув з-під лопухів.
Заяче маля збирало листочки кульбаби і материнки, рвало солодкі квіточки деревію. І, звичайно ж, співало: «Ля-ля, ля-ля, ля-ля, ля-ля».
Цю пісеньку знає кожен хлопчик і дівчинка.
Як Мазунчик був продавцем столичного супермаркету?
Наступного ранку Мазунчика ніхто не злякав. Він сам прокинувся. Застелив ліжечко і вистрибнув із хатки.
На галявині було багато сонця і яскраво-зеленої трави. Вони підказували, що пора снідати.
Зайчик скуб траву і оглядався. Чому друзів на Маленькій галявині немає? Зайчик почав заглядати у кущі. Мекека з Рудим Хвостиком в кущах не ховалися.
Мазунчик збирав гриби, горішки, смачні листочки конюшини та заячої капусти (її ботаніки назвали очитком пурпуровим). Він їх зїсть на обід. Складав харчі окремими купками. Гриби до грибів, горішки до горішків, смачні листочки конюшини та заячої капусти теж порізно. За роботою мугикав під ніс улюблену пісеньку: «Ля-ля, ля-ля, ля-ля, ля».
Пісеньку він не доспівав, бо хтось грубим голосом мекнув:
Що робиш, Мазю?
Кривенькі ніжки розїхалися. Зайчик гепнув на яскраво-зелену траву.
Перед ним стояло волохате страхіття. Голова здоровенна-здоровенна. І майже без очей.
Ти хто? пролопотів Мазунчик тремтячим від страху голосом.
Ме-ке-ка, мекнуло страхіття.
Мекека? не повірив Мазунчик.
З іншого боку обізвався незнайомий тоненький голос:
А я Рудий Хвостик.
Це пищало білченя, що збігало стовбуром дуба.
Зайчик приховав свій страх. Він зрадів друзям. Хоча, коли б вони самі не назвалися, то він би їх не взнав. Виглядали друзі кепсько. У білченяти розпух ніс. Мекека взагалі на себе не схожий. Ох і дісталося ж обом від мурах!
Ме-е-е-е! Ненавиджу мурах, хитав розпухлою головою Мекека.
Вони противні й кусючі, підтримав друга Рудий Хвостик.
Мазунчик зібрався за компанією пискнути: «І я ненавиджу мурах!». На підтвердження він би тупнув лапкою. Але не пискнув і не тупнув. І все через Мекеку, в якого майже не було очей. Козеня помітило смакоту, складену купками! І не лише помітило. Воно крутилося біля смачних купок. Плямкало губами і вигукувало:
Смачне зіллячко! Я його зараз зїм!
Білченя підбігло до купки з горішками і вкинуло в рот найбільший горішок.
Зайчик розтрутив друзів. Упав на своє добро, обхопивши його лапками. Кричав:
Не руште, це все моє!
Спантеличений Мекека зупинився. Рудий Хвостик проковтнув горішок разом із шкаралупкою і стояв стовпчиком.
Але пауза тяглася не довго. Рудий Хвостик почав умовляти зайчика:
Мазю, будь ласка, поділися з нами, своїми друзями.
Мазунчик не мав ні найменшого бажання ділитися. Навіть із друзями. Він зморщив носика і придумав, як викрутитися. Атож повагом підвівся. Взявся в боки і гордовито сказав:
Це мій супермаркет.
Білченя сплеснуло лапками:
Ой, як здорово! Хлопці, будемо гратися у продавця-покупця. Мазун продавець. Я і Мекека покупці.
Білчення відразу кудись побігло.
У вас грошей нема, непохитно стояв зайчик.
Рудий Хвостик, що оббіг купку з грибами і поцупив найбільшого рижика, запропонував:
Листочки з берези найкращі гроші. Вони дрібненькі, міцні, а головне красиві.
Однак зайчик і за найкращі гроші не хотів продавати свій обід. Він знову зморщив носика. Та цього разу нічого гарного не встиг придумати. А все через Мекеку. Козеня голосно його хвалило:
Друже, класно придумав! Уявляєш, ти власник столичного супермаркету! Навіть у Темному лісі такого нема. Усі тварини про нього узнають. Всі прийдуть до супермаркету купувати собі харчі.
Зайчик щасливо сміявся у ріденькі вуса. Так приємно, коли твою працю хвалять!
Рудий Хвостик відкинув рижика і стрімголов побіг до берези. Насмикав листочків і швиденько вернувся. Чемно звернувся до Мазунчика:
Ласкавий пане, прошу, дайте на всі ці гроші горішків, грибочків, а ще
Досить! Досить! нестямно кричав Мекека і хвиснув ратичкою білченя.
Козеня розійшлося не на жарти. Тупало ратичками і волало на всю галявину: