Сеньйорита Марія каже, що в нас нудьга зелена. Сеньйорита Стефані теж так каже. А ще вони постійно теревенять, як весело в місті, і з якими хлопцями цілувалися, і про модні сукні, і про те, хто чий батько. Вони постійно з мене сміються, коли я не бачу. Тату, хай вони поїдуть геть! Для чого вони? Товаришувати з ними зовсім нецікаво, тому що дурні. І бояться Драго.
Я хотіла тобі написати не про них, а про Драго. Роза наказала, щоб його закрили у вежі, уявляєш?! По-моєму, вона перевищує повноваження. Може, заміниш мені дуенью? Кастеляншу ж замінили. Чи накажи їй. Там бійниці незасклені й дощові краплинки залітають. І йому сумно, мабуть. Він же іні-ційований, він усе розуміє. І розмовляти з ним цікавіше, ніж із сеньйоритами. А Роза перелякалася, тому що ми літали над морем наввипередки. Й усіх пажів із їхніми дикими драконами перемогли! Нехай його випустять!!!
А взагалі у нас все гаразд. Лише сумно через дощ. Море зовсім сіре. Я читаю книжки, але мені не все дають. Одну Роза взагалі поставила на верхню полицю у другий ряд і заховала в коморі драбинку. А сеньйорита Стефані каже, дуже цікава. Ти накажи, щоб мені дали! Називається «Декамерон».
Хотіла написати, аби ти приїхав. Але ж ти усе одно не приїдеш, у тебе справи й обовязок перед Батьківщиною. Я розумію. Я ж принцеса.
Тоді забери мене звідси!!!
Твоя Евіта.21.09.14.РОЗДІЛ IV
Зампродюсерка сказала, що зателефонує сьогодні у другій половині дня. І дотепер не потелефонувала. Марічка починала нервувати.
Більш ідіотське заняття, ніж стирчати на цьому горищі, годі було вигадати навіть з поправкою на багатющу Толікову фантазію. Спека під розжареним дахом стояла неймовірна, від пилюки й павутиння не було чим дихати, плюс постійні напади сумніву, чи ловить тут мобіла, зважаючи на цілий ліс теле- й радіоантен над головою. Але найгіршим був, звісно ж, Толік.
Марічко, дивися! Чувак на балкон вийшов. Голий! Зніми його.
На фіга? Це ж інший балкон.
Ну той що все-таки сусід. Згодиться.
Тобі треба фотки всіх сусідів? Знаєш, скільки квартир у будинку?
А тебе жаба давить? Не на плівку ж знімаєш, на цифру ну Марічко! Він уже йде!.. ну от, пішов геть.
Правильно зробив. Я, мабуть, теж піду.
Марічко!!!
Толік кинувся до неї з протилежного боку горища йому взагалі не сиділося на місці, наче панночці, що очікує на кавалера; подібності додавали рухомі без перерви припухлі губи й довжелезні вії. Журналіста-папарацці в засідці Марічка уявляла собі трохи по-іншому. Раніше. Тепер вона давно вже звикла.
Не смикайся, я пожартувала. Чекаю ще півгодини. І все!
Краще б вона нічого не казала. Толік, звичайно ж, відразу став канючити:
Ну Марічко-о-о Це ж наша козирна тема! Ми не можемо отак її взяти і злити! Та після того, що ми з тобою минулого разу
Минулим разом Марічка справді залишилася задоволена. Суто технічно зробити пристойні кадри з цієї точки, під кутом, крізь подвійне і, правду кажучи, давно не мите скло добре хоч, без відблисків, сонце якраз встигло сісти за дах, але ще не смеркло Все одно: це було практично неможливо а вона змогла! Марічці подобалося робити неможливі речі. Саме це, мабуть, і зближувало її з Толіком. Більше жодних точок дотику вони не мали.