Гапка, почувши це, залилася слізьми, бо знала, що її вибір і бажання батьків ніщо. Все було в руках пана, а той не мав ні співчуття, ні жалю.
Знала вона добре і душу Карпову, і звички його. Іноді чула від сусідів, що він вже побратався з Парамоном, що вже служить йому сатана, який зібрав для нього безліч грошей. Не тішило це золото юної дівчини, адже вона бачила у мріях своїх чоловіка старанного, цнотливого та побожного.
Пройшов рік. Карпо накупував панові у місті дорогих подарунків і приїхав на буланім коні нагадати про обіцяне. Послали по Гапчиного батька, загадали лаштуватися до швидкого весілля. Плакав бідний Герасим зі своєю жінкою над долею дитини і молився, щоб Бог був їй опікуном. Гапка ж приховувала скорботу свого серця, щоб не розтривожити ще більше батьків. Узявши шовкові стяжки, які найбільше любила, і кілька шматків кужелю, що саме ткала, пішла до церкви і, повісивши все це на ікону Пречистої, лягла ниць, зойкаючи і заливаючись слізьми; і всі, хто був там, також не могли стримати сліз. Після богослужіння вона витерла сльози і повернулася до батьків зі спокійним обличчям.
Дали заповідь. В неділю Карпо з Гапкою взяли шлюб в церкві. Він, веселий і гордий, стояв випнувши груди, волосся на голові підстрижене по-панськи, на шиї шовкова хустка, на ногах блискучі чоботи, кунтуш з тонкого сукна. Словом, коли б хто не знав, що Карпо наш брат, то за півверсти ще зняв би шапку і вклонився. Вона, навпаки, смутна, обличчя бліде, змінилася вся, ніби в неї сухоти, блиск очей загас під слізьми. І казали, що свічки в молодих горіли так тьмяно, що дехто зі страхом поглядав на це, шепчучи: «Не буде тут щастя. Життя їхнє затьмиться печаллю».
З церкви Карпо з дружбами і молодою жінкою поїхав на поклін до пана, а з маєтку до хати Гапчиних батьків. Весілля було Бог знає по-якому. Карпо з дитинства був двірський; звичаї наші сільські йому вже здавалися смішними і не подобалися. Не говорили гості жодних орацій, не співали весільних пісень, не покликали навіть дударя, і молодь не танцювала. Весілля в Герасимовім будинку скидалося на поминки. І швидко юна пара з гістьми поїхала звідси до своєї хати, де вже Карпо тільки те й робив, що хвалився своїм двірським лиском та багатством і хотів, щоб його всі хвалили.
Покликав дударя, кинув йому, ніби чиновник який, кілька срібляників і наказав грати. Гарно заплатив також і жінкам, щоб співали; з вимушеною привітністю, мов панич який, просив хлопців і дівчат стрибати. Не було там щирості, а ось їжі і питва аж задуже. Чарки з горілкою майже без відпочинку переходили з рук у руки. Галас у будинку, музика грає, молодь стрибає; він оповідає про свою дворову службу, про прихильність, яку заслужив у пана. Одна Гапка як забита; було жалко навіть на неї глянути.
На дворі хоч і темно, але тихо. На чистому небі північ. Гості, захмелілі від міцних напоїв, веселилися. Неждано наче блискавка освітила будинок і якийсь незвичайний шум почувся за стіною. Потемніло полумя свічок, всі затихли та позирали одне на одного. Карпо мовби спав з лиця і, як непритомний, гучно промовив:
Прибув мій гість, і зразу ж заговорив до своїх друзів на іншу тему.
Але після цього випадку настала дивна зміна в тому будинку; кожним оволодів якийсь неспокій, дехто з присутніх бачив загадкові і страшні прояви: то на дворі, то в темних кутках хати. Одному здалося, що якесь страшидло, заросле волоссям, через стіни вдивляється у вікно; другому що на печі сидить якийсь карлик з величезною головою, чорний, як вугіль; інші бачать ніби того чорнокнижника, який учив пана штукам сатанинським і золото робити. Карпо, помітивши тривогу окремих гостей, сміявся, говорячи, що це міцна горілка творить такі диви, наказав дудареві грати і співати пісні. Серед гамору і одуру забули про все.
Відчиняються двері: заходить чарівник Парамон. З-під густих брів огнистим оком пробіг він по гостях і, стоячи ще біля порогу, сказав:
Кланяюся вам, поважні гості! Нехай вашу веселу кампанію радість не покидає, а юній парі зичу згоди, любові, багатства і завжди так весело приймати і частувати сусідів і добрих друзів.
Карпо привітав його запросив, щоб сів на лаві на покутті та підніс йому горілки і закуску.
А де ж твоя Гапуля, господиня молода? Чи вона така зайнята, чи, може, мене не пізнала? Я старий, а вона надто юна, і їй ще треба учитися, як жити на світі.
Карпо підвів Гапку. Парамон зиркнув на її зажурене обличчя і сказав:
Не сумуй, поживеш, покохаєш, і буде добре.
А де ж твоя Гапуля, господиня молода? Чи вона така зайнята, чи, може, мене не пізнала? Я старий, а вона надто юна, і їй ще треба учитися, як жити на світі.
Карпо підвів Гапку. Парамон зиркнув на її зажурене обличчя і сказав:
Не сумуй, поживеш, покохаєш, і буде добре.
Яким, один із гостей, був колись із Парамоном у великій неприязні. А що був у добрім гуморі, бо не любив обминати келишка, то згадав незгоди минулих часів, і, заклавши руки за пояс, став перед Парамоном і дивлячись йому в очі, сказав:
А! Чолом! Щойно кішка хвіст свій лизала. А вона ж тебе в гості чекала.
Всі поглянули на Якима. Нікому не сподобалося, що він, захмелівши від горілки, насмілився жартувати з Парамоном. Боялися, щоб не вийшло з цього якого нещастя, адже всі і раніше вірили в силу Парамонових чарів; вірили, що він не тільки може наслати на людей різні хвороби і сказ, але, коли схоче, то і ціле весілля оберне на вовків.
Парамон глянув на нього із вїдливою усмішкою:
А ти, сказав глумливо, іноді так спритно підкрадаєшся до панської чи сусідської спіжарні чи туди, де білять полотна, що тебе не тільки вартівник не почує, але і собака такого гостя не занюхає.
Га! Я добре памятаю, як звинуватили мене в крадежі полотна, одізвався Яким, ти ворожив на решеті, називаючи імена усіх наших селян. Решето повернулося на моєму імені і на імені Грицька-дударя. Дружина економа повірила твоїм чарам, і нас лупцювали без милосердя. А згодом виявилося, що ми невинно прийняли тую покуту. Підлі твої вчинки, і в чарах твоїх нема жодної справедливості.
Тут відгукнувся і дудар Грицько:
Га! Так, памятаю і я. Слід було б за твої брехливі чари києм подякувати, та так, щоб ти і з землі не встав.
Парамон не міг стерпіти, що брехню приписують його чарам. Заіскрилися очі, почервонів увесь, схопився з лави. Всі перелякалися. Карпо схопив його за плечі та став просити, щоб подарував їм, бо ж пяні, не тямлять, що говорять. Побачивши це, прибігла Гапка, схопила його за руку, стала перепрошувати за ту неприємність якої він у них зазнав. Також Якиму і Грицька попросила, щоб забули про минуле і помирилися з Парамоном. Карпо поставив на стіл горілку і запросив випити по чарці та забути колишнє.
Чарівник трохи заспокоївся.
Добре, відказав, не турбуйтеся, я помирюся. Нема в мене не тільки бажання перешкодити забаві, але хочу, щоб вона зробилася ще веселішою. Нехай собі Грицько весело грає на дуді, а Яким стрибає, і з хитрою усмішкою додав: Ну, ідіть, запросили нас господарі і юна господиня випити по чарці горілки. Ще півні не співали: тепер саме час повеселитися.
Яким не відмовився від горілки та й Грицько за його прикладом випив з Парамонових рук по келишку; згодом ще раз повторили.
Згода! Згода і мир поміж нами, кричали гості. Столи гнуться від вгощень, досить і напоїв, і закуски, нумо пити, грати, зичачи молодим багатства, здоровя і довгих років.
Залунали пісні. Грицько надмухав свою шкіряну дуду, зазвучали музика і спів. Молодь почала стрибати. Парамон, замислено але з підступним виглядом, поглядав то на дударя, то на Якима. Якийсь час тривала весела забава. Але раптом Грицько почав якогось скаженого «козака», гості кричали, благали, щоб грав щось спокійніше, але він не звертав уваги, нікого не слухав, а все грав та грав своє без жодного ладу. Тут Яким вибіг на середину і почав, як шалений, стрибати невідомо що; ніхто не міг второпати, що з ним зробилася: очі вирячилися, обличчя змінилося.
Люди стали благати їх, щоб один покинув грати, а другий стрибати. Нічого не помогло. Жодних просьб вони не чули. Зварювали обидва. Хотіли їх стримати мурмочуть щось незрозуміле, вириваються, знову стрибають, а дудар грає безперестанку.
Парамон збоку дивився на це і голосно сміявся.
Не рухайте їх, казав, нехай повеселяться. Іншого разу не захочуть зі мною зачіпатися.
Карпо став просити, щоб вибачив їм і наказав спинитися.
Нехай ще погуляють, відповів Парамон. Це їх навчить шанувати людей, розумніших за себе.
Довго покутували дудар і Яким. Вже і північ минула, і вдруге півень проспівав. Нарешті Грицька покинули сили: він випустив з рук дуду і впав на підлогу. Яким хитався, весь почорнів, ніби перед смертю. Так задовольнившись помстою, Парамон щось пошептав, дав їм води і, коли вони заспокоїлися, узяв шапку, вклонився господарям і пішов додому.
Цей випадок порушив весь лад. Гості почали дякувати господарям за їхню привітність і, зичачи багатства і щасливих днів, виходили за двері.