В імя Отця і Сина промовив що з тобою зробилося? Кому ти граєш цілу ніч у лісі?
Щойно це проказав як дуда випала з рук Охріма а сам він мовби увесь задеревів, обличчя почорніло і слова проказати не міг.
Хлопці взяли його під руки, випровадили з лісу і посадивши на коня завезли додому. Довго дудар хворів а свою пригоду оповів так.
Вийшовши з корчми, він наспівуючи вертався до села коли перестрів його на дорозі хтось ніби знайомий з голосу і вигляду зовсім схожий на його кума і запитав:
Звідки й куди йдеш?
Був я в корчмі Пракседи, а зараз вертаю додому.
Так рано вертаєш додому? Невже там було нудно? А Варка вже тобі не до вподоби? Гарна дівчина, а та родимка на її вустах прикрашає її наче коштовна перла.
Ет, куме не мели дурниць. Якийсь там панич вигадав що та родимка гарна, а за ним і решта це повторюють. Але побачиш що вона розшириться і так попсує її обличчя, що ніхто потім на неї і зиркнути не захоче.
Ей куме якийсь ти дивак, звідки знаєш вона попсує обличчя?
Сказав би тобі, але боюся. Михась-ловчий котрий закоханий в неї то шалений чоловік, хотів мене бити за правду. А Пракседа як напала, то я мусив тікати з корчми.
І яку ж тим їм правду зрадив?
Не кажи тільки куме нікому Я сказав що то її диявол поцілував.
Ха-ха-ха! Але ж ти дивак!
Так ото собі бесідуючи зайшли вони у село в хаті у кума повно гостей дівчат і парубків гарно вбраних а всі мають повні румяні щоки чорні брови і вогнисті очі. Охрім здивовано роззирався довкола. Кум запросив його сісти на лаві, вгостив горілкою, дав на закуску млинців а дівчата його враз оточили й зазираючи з усміхом в очі просили аби їм якого веселого танцю заграв. Охрім почав грати з запалом притупуючи ногою. Грав цілу ніч а йому здавалося що не більше години. Аж коли один з хлопців узяв його за рамено і проказав «В імя Отця і Сина» і хата і кум і всі гості враз позникали а він побачив що сидить у лісі на гнилій колоді і з останніх сил надимає дуду.
Здогадався Охрім, що таку лиху штуку зробила йому з намови ловчого Пракседа і вирішив помститися. Для цього знайшов чаклуна і впросив аби силою своїх чарів шкодив ловчому всюди на полюванні, і справді відтоді той ніколи не міг поцілити жодної звірини ставши обєктом кпинів і втратив панську ласку.
Якось Михась вертаючи з ловів перестрів Охріма слово по слові завязалася сварка і ловчий прострілив дудареві ногу що той ледь не вмер з тої рани.
Незадовго потому Михась захворів опав на силах і весь почорнів. Лікарі не дали ради і він помер.
А тим часом люди зовсім корчми відцуралися десь і панич пропав і більше не зявлявся. Парубки що захоплювалися Варкою перестали з нею спілкуватися а родимка за кілька років зробилася така велика що почала псувати колись чарівний вигляд.
Сусіди перемовлялися межи собою: тепер Варка не вийде заміж, зістаріє мешкаючи при матері, хто її візьме? Не така вже гарна як колись була і зла слава про неї далеко розійшлася по світу, парубки в очі з неї насміхалися:
Чекай панно шляхтич в пишній карет приїде до тебе в свати.
Дівчина чуючи такі кпини тільки сумувала і приховано заливалася слізьми.
Зимовою порою міщанин Яків Плаксун, чоловік багатий їздив по селах і скуповував льон. Лучилося йому побувати і в тих краях де жила Пракседа та кілька днів пожити у корчмі. Варка відразу йому запала в серце. Він освідчився перед матірю і донькою, а ті не відмовили йому, бачачи чоловіка молодого й заможного.
Плаксун після цього подався до панського двору і викупив Варку з кріпацтва. Уся двірська служба з того тільки перешіптувалася:
Ну-ну побачимо Ожениться з нею то не раз гірко заплаче і буде тоді справжній Плаксун. Дивний чоловік, жениться з відьминою донькою. А та родимка стає усе потворнішою і потворнішою.
Новину обсмоктувала вся околиця а більшість була тої думки що Пракседа мусила не інакше як чарами заманити багатого міщанина. Дехто навіть намагався жениха напоумити але де там і чути нічого не хотів.
Молоді взяли шлюб як належиться у церкві отримавши благословення пароха подивитися на молодят зібралося багацько люду з надовколишніх сіл і всі неабияк чудувалися що Варка несподівано погарнішала а родимка так змаліла що її ледве помітно було.
Весілля було бучне і велелюдне а ніч була спокійна і на чистому небі сяяли зорі. Коли це опівночі почули гості сильне ляскання батога. Усі кинулися до вікон і побачили що біля корчми зупинилася карета, запряжена чорними кіньми, на козлах візник у чорному а позаду карети лакеї в багатих лівреях. Плаксун із батьками молодої вибігли на подвіря гадаючи що то якийсь поважний гість але на їхніх очах карета, коні й лакеї зникли. Повернулися стурбовані до корчми. Пракседа неспокійна, бліда як ніч. Раптом усі гості побачили, що до вікна зазирає якесь страховисько, усіх охопила тривога, а Варка аж затремтіла і ледь не знепритомніла.
Весілля було бучне і велелюдне а ніч була спокійна і на чистому небі сяяли зорі. Коли це опівночі почули гості сильне ляскання батога. Усі кинулися до вікон і побачили що біля корчми зупинилася карета, запряжена чорними кіньми, на козлах візник у чорному а позаду карети лакеї в багатих лівреях. Плаксун із батьками молодої вибігли на подвіря гадаючи що то якийсь поважний гість але на їхніх очах карета, коні й лакеї зникли. Повернулися стурбовані до корчми. Пракседа неспокійна, бліда як ніч. Раптом усі гості побачили, що до вікна зазирає якесь страховисько, усіх охопила тривога, а Варка аж затремтіла і ледь не знепритомніла.
Чоловік їй тихенько шепнув:
Заспокойся над нами Божа опіка і звертаючись до гостей закликав їх не звертати уваги на ці чудасії та бавитися далі.
Жахлива буря завила за стіною, аж задрижала ціла будівля. Вітер зірвав дах з корчми, і гості замість веселитися стали проказувати «Отче наш». А щойно засвітало усі хутенько розїхалися. А Плаксун з жінкою, тестем і тестьовою вирушили до міста.
Покинута корчма без даху і зараз стоїть пуста. Пракседа геть перемінилася, зробилася набожною, щодня слухала службу Божу, постила і сповняла усі релігійні обовязки, і в домі Плаксуна померла.
Змінилася й Варка і всі її дуже любили бо була надзвичайно доброю жоден убогий не покидав її дому без допомоги і потіхи, а родимка на устах і зовсім зникла.
Духи вогнистіОдин юнак на імя Альберт маючи кілька тисяч талярів спадку по своїх родичах але не маючи досвіду, що гроші легко витратити а добути важко не ощаджував нічого, полюбив ігри і забави а незабаром побачив, що його шкатулка як тіло без душі. А там і приятелі зникли і зостався він сам.
Його кохана панна Мальвіна керувалася однією життєвою істиною: серце можна офірувати тому до кого линуть твої почуття але руку тільки тому хто має маєток.
Зазнавши перших у життя розчарувань Альберт засумував. Якось він забрів до густого лісу; там блукаючи в тіні високих сосен від важкого смутку перейшов до розпачу:
О! Якщо є злий дух, сказав сам собі, який збагачує людей, коли б мені поміг він хоч тимчасово то я б поклонився зараз йому.
Ледве це промовив, бачить, що хтось сидить під деревом на гнилій колоді, зросту великого, ніс довгий, гострий, обличчя щупле, румяне, борода і волосся на голові червоної барви, вбрання хоч і вилиняле однак відсвічувало червоною фарбою. З тривогою зиркаючи на нього Альберт мовчки стояв.
Я помітив твій смуток, сказав незнайомець і готовий зарадити. Чого потребуєш?
Кращого життя бо мушу терпіти нужду через яку мене приятелі зрадили а наречена відцуралася.
Поклонися мороку і дух вогню буде тобі служити поверне тобі золото і приятелів, будь хитрим бо слабість натури згубить тебе.
Що я повинен зробити аби дух мені служив?
Слухай і виконуй мою раду. Добудь краплю крові зі свого пальця. Та одна-єдина крапля може наповнити гадюку отрутою. Іди зараз з тою кровю он туди на гору. Там живе вуж, який колись хотів убити дитину але крик матері його так перелякав що він всю отруту свою загубив і тепер інші вужі ним гордують. Відтоді він блукає самотою. Пізнаєш його легко: жовтий хвіст свідчить про ослаблені сили. Дай ковтнути йому краплю крові то враз набуде отрути і сил набереться. А потім іди за ним, він дасть тобі свою мудрість і багатство, побачиш духа в кожній іскорці вогню, а слугою твоїм буде Нікітрон.[13] На перший твій поклик вродиться з полумя.
Сказавши це, незнайомець встав і подався у гущавину та зник з очей.
Альберт пішов через дикі нетрі туди куди йому вказав незнайомий, вийшов з тіні лісів аж ополудні вибрався на верх піщаної гори і зустрів велетенського вужа з жовтим хвостом, який помітивши прибульця не мав сил тікати, тільки піднявши голову позирав вогнистим поглядом. Альберт на березовім листку підніс йому краплю крові; вуж ковтнув і враз почала зникати на нім жовта барва і за півгодини до нього повністю повернулися сили.
Потім вуж поповз із гори вдолину звиваючись поміж кущів і щораз далі заглиблювався в ліси а Альберт ішов за ним прудким кроком.
Коли почало сутеніти він помітив поміж деревами величний палац, де з кожного вікна било яскраве світло. Вуж звиваючись сходами незабаром опинився у просторому салоні, а з ним і Альберт. Там усі столи були заставлені стравами і вином, лунала чарівлива музика, на стінах блищали люстра і образи в золотих коштовних рамах. Дивувався довго Альберт тим цікавинкам незбагненним розглядаючи всі оздоби палацу, аж ось почув голос який запрошував його сісти за стіл. Їв і пив усе що там було наготоване. По вечері зявився вуж тримаючи в писку золотий дукат, і підняв перед Альбертом високо голову. Альберт взяв дукат і побачив що на ньому вибито з одного боку полумя а з другого корону і вужа.