Ну ось, вже знайшла собі роботу. Сама, без агенції. Недалеко від Брайтона. Гарні нові будинки. Біля дому сквер з фонтаном (який не робить!). в домі багато молоді, бо в сквері гуляють маленькі діти з нянями й самі.
4
Я буду доглядати маленьку дівчинку Ніку, їй десь біля року, тільки починає ходити. Сімя на дуже велика мати, батько і ще одна дитина, хлопець років девяти.
Моя робота це «babysitter» «беби-ситтер», той хто доглядає дитину. Але для колишніх росіян, які зараз в Америці, це ще й безкоштовна прибиральниця, готувальниця їжі, прачка все разом за одну ціну! Тому вони наймають робітниць із колишнього СРСР це дешевше. Ніхто з американських «babysitterov» не буде нічого робити, крім догляду за дитиною.
Дива почалися з першого дня, коли я вийшла на вулицю з дівчинкою. Всі на мене дивилися, стиха між собою перемовлялися, а потім одна з росіянок, яка теж доглядала дитину, не витримала, засміялася і звернулася до мене.
Ой, ви в них вже четверта за це місяць! Що це за сімя?!
Прийшла додому. Ніка поїла і заснула. Я почала прибирати. Дивлюся, на столі гроші, на кухні гроші, в передпокої в попільничці гроші. Так Перевіряють, думають, що візьму
Ввечері кажу господині.
Ви- б гроші прибрали. А то хлопець візьме, а ви на мене звернете.
Він не візьме, буркнула вона.
Я теж не візьму, не треба мене провокувати.
Наступного дня гроші прибрали, але хлопець до школи не пішов. Ходив за мною, як пришитий, дивився, що я роблю.
Пішов і на вулицю. А там його однолітки грають. Він із заздрістю дивився на них, але від мене не відходив.
Йди пограй з хлопцями, чого ти за мною слідкуєш? кажу я.
Але він так і не відійшов від мене цілий день.
І так три дні.
Господиня ще хоч трохи зі мною розмовляла, але господар мовчав.
Я нічого не розуміла. Що це за родина така? Я для них новий чоловік, але ні в чому перед ними не винна. Коли що не так роблю то кажіть!
Забігаючи наперед, скажу, що вже потім мені сказали, що хлопцю давали 10 доларів в день, щоб він слідкував за мною.
У пятницю він нарешті пішов до школи. Мені полегшало, але не надовго.
Гуляючи з Нікою в сквері, я почула в кущах якесь шарудіння. Вдивилася сидить зігнувшись якийсь чоловік. Зрозумівши, що його викрили, він виліз звідти та пішов не оглядаючись. Я остовпіла, за мною підглядав сам господар, батько Ніки! Я дивувалась: коли вони не ходять на роботу, а підглядають за мною, то хай би самі й доглядали свою дитину.
Все! Доволі! Хай шукають пяту няню.
В неділю я отримала платню, сказала, що йду від них і почала збиратися. Тільки покидала свої речі в сумку на порозі господар.
«Зараз будуть обшукувати», майнула думка. Так і є!
Покажи речі в сумці.
Так я і знала, і я зі злістю вивернула на підлогу все, що було в сумці.
Він покопирсався в речах, нічого не сказав і пішов.
До кімнати зайшла його дружина, і серце зайшлося, коли вона підійшла до маленької Ніки, котра стояла в своєму ліжечку, і, ковтаючи сльози, промовила.
Бідна моя, залізобетонна дівчинка!
Так, дівчинку було жаль Вона була така мила, спокійна, невередлива і вже почала звикати до мене.
Я не витримала.
Та хіба- ж так можна ставитись до людей?! З таким відношенням ніхто більше тижня не витримає. Ви що, ворогів наймаєте?
Господиня мовчала, відвернувшись до стіни.
Хотілося піти, грюкнувши дверима, але я стрималася.
5
Брайтон був недалеко, сумка легка, а я знову вільна.
Побачивши великі гарячі пиріжки, купила один, вийшла на «border work» («бордвок») великий деревяний настил, що тягнувся вздовж океану.
Здорово! Я- б хотіла тут жити. З одного боку пляж та океан, а з другого туляться дома, на перших поверхах яких кафе та ресторани. Правда, літом, мабуть, тут занадто вже весело музика, шум Але зараз тихо. Вже пізня осінь, кафе і ресторани працюють, але не на дворі, а всередині.
Де-не-де ще лишилися столи та стільці. Я купила пляшку пива, сіла на один із стільців і почала їсти великий і дуже смачний пиріжок.
Пиріжки на Брайтоні!
Ви, напевно, й самі чули й читали про деяких з наших емігрантів.
І часто, чомусь, щоб довести, що людина дійшла «до ручки», можна було почути: «Він продавав пиріжки на Брайтоні». Тобто людина так впала, що нижче й нема куди.
Я й думки тоді не мала, що колись не тільки буду їсти пиріжок на Брайтоні, а мине трохи часу, і я буду їх продавати сама.
Я й думки тоді не мала, що колись не тільки буду їсти пиріжок на Брайтоні, а мине трохи часу, і я буду їх продавати сама.
Ну і що далі? Йти до Семена та Іри. Ні, совість треба мати!
Ой, а Юра! Я про нього й забула. Все, що для нього привезла, я лишила поки у Семена.
Знайшла телефон, лишила на столі пиво і пів-пиріжка.
Пішла до телефону-автомату, що був пору з кафе.
Ой- ой ой! Юри не було вдома, а буде через тиждень. Що робити?