І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін 6 стр.

Вранці заступили небо хмари,
Та дощу вони не обіцяють.
Хоч цих хмар сьогодні не чекали,
Та нічого, хай собі літають.
Бо й між ними сонце проглядає,
То чому б хмаркам не політати?
Доброго я дня усім бажаю,
Адже літо завжди наче свято.

Все небо в білих блискавицях,
Але громів чомусь не чути
Принишкла поночі столиця
В тривозі: що то має бути?
Тривога просто вже розлита
В задушливій червневій ночі,
Й густе повітря можна пити.
І пєш, хоч дуже неохоче.
Неспокій душу обіймає,
Хвилюють білі блискавиці.
Ми ж зливи і громів чекаєм:
Я та стривожена столиця.

Дощить, дощить Немов в проріху
Щодня з небес тече вода.
І, начебто, іще не лихо,
Та, певним чином, вже біда.

Та й сонце рідко виглядає,
І що не день, то в різний час.
То ранком трошечки засяє,
То в полудень потішить нас.

Вже й літо вийшло у дорогу,
Хоч дощ вночі був, аж гуло.
Сьогодні попрошу у Бога,
Щоб теплим літечко було.

Купается в волнах заката
Сосновый задумчивый лес.
Он выглядит строго и свято
На фоне вечерних небес.
Они постепенно меняют
Привычный для дня синий цвет,
Ведь солнце на них оставляет
Заката алеющий след.
Стирая исконные грани
Меж летними ночью и днем,
Диск солнца, блуждающий странник,
Пылает закатным огнем