Секрет радості - Тамара Альохіна

Тамара Альохіна

Секрет радості

Частина перша

Знайомство з Азбукіним

Кирилко з Лізою гралися в саду.

Діти!  покликала мама, йдіть сюди! Бабуся з дідусем відїжджають.

Чи на довго ви їдете?  запитав Кирилко.

Днів десь на десять, відповіла бабуся.

А куди ви відїжджаєте?  поцікавилася Ліза.

У Стокгольм, промовив дідусь.

А, це туди, де музей Пеппі!?

Їдемо на премєру нашого дитячого мюзиклу, пояснили бабуся і дідусь.

І нам хочеться!

Обіцяємо, що влітку обовязково візьмемо вас із собою.

Значить, ми залишимося без бабусиних казок аж на цілих десять вечорів?  запитала Ліза.

Ні в якому разі! Настав час познайомити вас із кимось. У вашій книжковій шафі живе хтось такий

Хто там живе?  поцікавився Кирилко.

Букі!  гукнула бабуся, і з полички стрибнув потішний ельф. На ньому був старовинний фрак, метелик та окуляри в золоченій оправі.

Ти хто?

Букі Азбукін до ваших послуг!  відрекомендувався ельф і уклонився.

Букі мій давній приятель, пояснила бабуся, тепер у вас зявився надійний і розумний друг! Він допоможе вам жити щодня цікаво і з користю.

І ви свій час проведіть корисно і цікаво, сказав Кирилко.

Та не забудьте привезти нам подарунки!  додала Ліза.

А що б вам хотілося?

Мені новий капелюшок!  попрохала Ліза.

А мені велику карту світу!  сказав Кирилко.

Ну а ми будемо від вас чекати подарунків!

А яких же?  здивувалися брат із сестрою.

Ваші нові знання будуть для нас найкращими подарунками!

Коли повернемось подивимось, пообіцяв дідусь.  А тепер нам час, додав він, поглянувши на годинник.

Щасливої подорожі, в один голос гукнули діти.

І вам, малеча!  почулося у відповідь.

І з чого почнемо нашу казкову подорож?  поцікавився Букі, коли бабуся з дідусем відїхали.

А давайте про «цікаво» і «з користю», запропонувала Ліза.

Дуже добре, промовив Букі і оголосив, перша казка називається так: «Цікаво і з користю».

Цікаво і з користю

Дівчинка з мамою гуляли у Міському саду, спускаючись широкими сходами, милувалися першими весняними квітами.

Тюльпани, нарциси, промовляла дівчинка знайомі назви, а ці виразні квіточки як називаються?

Це фіалки.

Ой, поглянь, мамо, який красивий метелик! Він нагадує квітку!  крикнула дівчинка.

А, можливо, він не метелик, а літаюча квітка!  посміхнулася мама.

Ти жартуєш?  здивувалася мала.  Це ж не казка, а природа!

У природи багато дивного й казкового, треба лише приглянутися, прислухатися і тоді

Що тоді!  нетерпляче запитала дівчинка.

Але мама не встигла відповісти, бо в цю мить зустріла свою колишню знайому, і між ними завязалася жвава розмова, в якій щоразу нова фраза починалася зі слів:

А памятаєш?

А пригадуєш?

Дівчинка слухала-слухала і їй стало скучно.

Я ж нічого цього не памятаю, з ким же мені поговорити?

Бачиш, показала мама, на тій ялинці сидить білка піди до неї!

І що, з нею розмовляти?!  здивувалася дівчинка.

Мама у відповідь кивнула.

Дівчинка неохоче підійшла до ялинки і стала дивитися на білку. А та, в свою чергу, уважно спостерігала за дівчинкою.

Ти хто?

Я Очка!

А де ж Біл?

Звідки я знаю, відповіла білка, Біл сам по собі.

Біл це хто?

Біл це мій друг, він Біл, а я Очка. А ти хто?

Я просто дівчинка.

Ти не просто дівчинка, повторила її Очка, ти рудоволоса дівчинка з хвостиками.

Ну і що?

А те, що ми з тобою схожі, зробила висновок Очка.  Я давно спостерігаю за тобою.

Давай будемо друзями!  запропонувала дівчинка.

Ми не можемо дружити, заперечила білка.

Це ж чому?  здивувалася дівчинка.

Ну як же ми будемо з тобою дружити? Адже ти нічого не принесла з собою.

А що я повинна була принести?

Ти маєш не просто приходити в наш сад, а що-небудь приносити: горіхи, яблука, білки їх дуже смакують. Не ходи просто так, принось користь.

Гаразд, погодилася дівчинка, я завтра так і зроблю!

Тоді у тебе у саду зявиться двоє друзів, Біл та Очка, пообіцяла білка.

А ми завжди беремо з собою горіхи, яблука та їжу для птахів, коли йдемо в Міський сад на прогулянку, сказала Ліза, прослухавши казку.

Це дуже добре, промовив Букі.

Ми не ходимо просто так, підтвердив Кирилко, ми приносимо користь. А нещодавно ми з татом змайстрували годівничку і почепили її на старій яблуні.

А я намалювала на ній квіти і ще й горобчика, похвасталася Ліза.

І навіщось розфарбувала його, спантеличено промовив Кирилко.

Так краще!

А ти як вважаєш, Букі?  запитав хлопчик.

Як я думаю, відповів Букі, розповім вам завтра у цей же час.

Намальований горобець

Давай-но, Кирилко, змайструємо годівничку, сказав якось тато.

Можна взяти пластикову пляшку, запропонував хлопчик, і вирізати в ній віконце. Зараз усі так роблять.

Ні-ні, заперечив тато, від таких годівниць користь є, тільки краси ніякої. А ми з тобою змайструємо особливу годівничку!

Яку?  запитав хлопчик.

А ось яку, тато показав малюнок.

Це схоже на будиночок!

Правильно, сама годівниця глибока, щоб їжа не випадала, а над нею дашок.

Дах від дощу, здогадався хлопчик.

Від дощу та снігу, щоб за будь-якої погоди їжа лишалася сухою.

Від слів до справи.

Коли годівничка була готова, у майстерню зайшла Ліза і запропонувала:

А давайте я розфарбую її.

Це буде прекрасно!  зрадів тато.

Ліза взяла олівці і намалювала: з одного боку букет квітів, а з іншого яскравого барвистого горобчика.

Коли все було готово, годівницю повісили в саду на старій яблуні. Насипали в неї їжу.

А на цій яблуні жили Сірий горобець та Сіра горобчиха.

Поглянь, сказав Горобець, тепер у нас своя їдальня.

Ой, як гарно. І як красиво!  згодилась Горобчиха, І квіти, і горобчик!

Таких горобців не буває!  сказав Сірий горобець.

А може, й бувають, заперечила його подруга.

Не буває таких горобців!

А може, буває!

Не буває!  дуже голосно закричав Горобець.  Я старший і розумніший: я точно знаю!

Гаразд, згодилась Горобчиха, не буває. Не варто тобі так перейматися, дорогий!

Слухав їх намальований горобець, слухав і прикро йому стало:

Як же не буває, якщо я ось тут є! Я буваю, тобто я є!

Та оскільки живі горобці його не чули, він вирішив їм довести, що насправді існує. Дочекався ночі і, коли птахи заснули, усю їхню їжу розкидав.

Прокинулися вранці сірі горобці, глянули а їжа на землі.

Дивно, промовили вони, хто б це міг зробити, та й навіщо?

Наступного ранку знову все повторилося.

Слід би вистежити цього розбійника, сказав Сірий горобець.

А давай прикинемося, що ми спимо, запропонувала Горобчиха, і будемо стежити.

Так і зробимо!

Щойно стемніло, птахи зробили вигляд, нібито вони сплять, а самі стали спостерігати через гілочки. І бачать: намальований горобець поворухнувся, розправив крильця й злетів, зовсім як справжній. Покружляв над годівничкою, а потім усе зерно скинув на землю.

Ах, ти ж розбійник!  закричав Сірий горобець.  Зараз я тебе провчу!

А як же ти мене провчиш, якщо мене немає?  запитав Барвистий горобець. Він повернувся на своє місце і знову став намальованим.

Навіщо він це робить?  не розумів Сірий горобець.  Навіщо шкодить нам?

Ну, ти ж говорив «не буває таких горобців, не буває» от він і образився.  пояснила Горобчиха.

Гаразд, буркнув Сірий горобець, бачу, що бувають! Лише не второпаю: навіщо?

А я знаю.

Ну, так поясни чи що!

Бачиш, із цього боку квіточки намальовані?

Ну.

Навіщо вони?

Для краси!

Отож і він так само, пояснила Горобчиха, і він теж для краси!

Гаразд, сказав Горобець, хай собі, аби лише нашу їжу не скидав!

Отож-то, сказав Барвистий горобець, і нічого було задаватися: ми тільки сірі, ми найгоробчіші! Інші теж бувають!

Ну, добре, добре, сказав Кирилко, прослухавши казку.  А яка ж користь від краси?

Від краси велика користь, пояснила Ліза.  На неї приємно дивитися, і настрій поліпшується!

Це правильно, згодився Букі. Проте є один секрет.

Секрет?  здивувалися діти.

Завтра я вам розповім про нього.

Конячка

Наступного дня Букі пояснив дітям, у чому полягає секрет.

Світ, у якому ви живете, схожий на дзеркало.

А що відбивається у ньому?  поцікавилися діти.

Всі ваші вчинки. От лише не відразу, як у звичайному дзеркалі, а через деякий час.

Значить, якщо я роблю щось добре для когось, то у моєму житті відобразиться це добре для мене?