Але коли заходила мова про політику, війну, чи пекучі питання сучасності, аптекар втрачав спокій. Йому не подобалося дізнаватися про такі речі. Світ, ця іграшка зовнішніх обставин, втручаючись у внутрішнє життя, стає ганебною перешкодою. Цінність для Грікора він набував тільки відсунутим у далечінь самозабутнього споглядання. Ось межа зарозумілості духу! Що Грікору до подій у «глибокому тилу», що йому до того, що діється в Стамбулі, Алеппо чи Месопотамії? Війни, які ще не стали книгами, до уваги не беруться. Тому аптекар засуджував учителя Шатахяна за його політичні висловлювання, тому і сказав:
Не збагну, чому потрібно постійно озиратися на інших? Війна, адміністративні заходи, валі, каймакам Та нехай турки роблять, що хочуть! Якщо ви не будете звертати на них уваги, то й вони не стануть про вас згадувати! У нас тут своя власна земля. Й у неї є поціновувачі, до того ж навіть вельми досвідчені Прошу
І Грікор репрезентував господареві обійстя незнайомця, котрий до цього чи то ховався за спинами гостей, а чи просто не був Багратяном помічений. Аптекар із явним задоволенням вимовив дзвінке імя прибульця:
Ґонзаґо Моріс.
Судячи з вигляду та постави, молодик був європейцем або дуже європеїзованим левантинцем[27]. Чорні вусики на блідому та незвично любязному обличчі були настільки ж французькі, як і імя Моріс. Але особливо характерною рисою цього обличчя були брови, що під тупим кутом сходилися на переніссі. Грікор продовжував виконувати роль герольда при чужинцях:
Мсьє Ґонзаґо Моріс грек.
І тут же, щоб не образити гостя, виправився:
Чистокровний, а не турецький грек. Європеєць.
У гостя були дуже довгі вії. Він посміхнувся і примружив очі, а відтак їхні жіночно довгі вії, що майже зовсім сховали їх.
Мій батько був греком, мати француженка, а сам я американець.
Його скромна, навіть соромязлива манера триматися справила на Ґабріеля приємне враження. Він похитав головою:
Яким вітром, даруйте, занесло сюди американця, та ще й сина француженки? Саме сюди.
Ґонзаґо знову посміхнувся, опускаючи вії:
Дуже легко. У звязку з роботою мені довелося кілька місяців провести в Александретті. Там я занедужав. Лікар послав мене в гори, в Бейлан. Але в Бейлані мені стало зле
Аптекар повчально підняв палець:
Атмосферний тиск! У Бейлані атмосферний тиск завжди нижчий за норму.
Ґонзаґо запопадливо схилив перед аптекарем свою ретельно причесану на проділ голову:
В Александретті мені стільки розповідали про Муса-Даг, що мене розібрала цікавість. Який же це був сюрприз для мене, що на безвідрадному Сході можна знайти таку красу, таких освічених людей і такий приємний притулок, як у мого господаря, пана Грікора! Мене вабить усе невідоме. Був би Муса-Даг в Європі, він би став загальноєвропейською памяткою. Але я радий, що він належить тільки вам.
Аптекар глухо промовив тим байдужим тоном, яким зазвичай робив найважливіші свої повідомлення:
Він письменник і буде займатися творчістю тут, у моєму будинку.
Ґонзаґо, мабуть, присоромила така заява.
Я не письменник. Час від часу посилаю в одну американську газету невеликі нариси. Це все. Я навіть не журналіст по-справжньому.
Невизначений жест, далебі, мав означати, що займається він усім цим тільки для заробітку. Але Грікор не відпускав свою жертву. Виставляючи напоказ свого підопічного, він вивищував власний престиж.
Але ж ви ще й артист, музикант і віртуоз. Ви давали концерти, чи не так?
Парубок підняв руку, ніби боронячись:
Та не так усе це було! Крім усього іншого, я просто працював і акомпаніатором, багато чого довелося перепробувати
Він глянув на Жульєтту в надії, що та його виручить.
До чого ж світ тісний! сказала вона. Хіба не дивно, що тут зустрілися два співвітчизники? Адже ви наполовину мій співвітчизник.
Учитель Шатахян не встояв перед спокусою зайвий раз продемонструвати красномовство:
А хіба не дивно, що нам дозволено перебувати в настільки обраному колі і що ми, бідні вірменські селяни, завдяки великодушності мадам, насолоджуємося таким вишуканим товариством?
Тим часом ображений Восканян мовчав якось особливо велично та похмуро і навіть відсів подалі. Він давав зрозуміти, що нітрохи не здивувався б, якби таку видатну постать, як він, вітали з належною повагою. Бо Восканян був відомий у Мусадазькій окрузі не тільки як поет, котрий постачав землякам вірші на всі врочисті випадки життя, веселі та сумні, але й як каліграф і художник.
Тим часом ображений Восканян мовчав якось особливо велично та похмуро і навіть відсів подалі. Він давав зрозуміти, що нітрохи не здивувався б, якби таку видатну постать, як він, вітали з належною повагою. Бо Восканян був відомий у Мусадазькій окрузі не тільки як поет, котрий постачав землякам вірші на всі врочисті випадки життя, веселі та сумні, але й як каліграф і художник.
Однак аптекар Грікор вважав за належне ще раз вишпетити свого учня Шатахяна:
У нас, вірменів, є один фатальний недолік: боязкість, яка часто доводить нас до самознищення. Ми забуваємо, що ми один із найдавніших культурних народів на землі. Й оскільки мадам дружина нашого Ґабріеля Багратяна, то вона знає, звісно, що ми були першою нацією, яка прийняла християнство і зробила його своєю державною релігією набагато раніше за Рим. У нас було чудове царство. Було місто Ані з тисячею церков, це загальновизнане диво світу. Монархи, в чиїх жилах текла вірменська кров, царювали у Візантії. У ті часи, коли Франція ще не прокинулася від глибокого сну варварства, у нас вже існувала класична література. Я особисто маю уривки з творів таких великих авторів, як Лазар Парбеці[28] та Мовсес Хоренаці[29]. Але нам і тепер є чим пишатися. Навіть тут, у цій глушині, де немає навіть хоч трохи порядних доріг, поступово була створена рідкісна бібліотека. Так що даруйте, мадам, ми не станемо применшувати себе перед нею.
Свою горду тираду аптекар виголосив, як зазвичай, із незворушним спокоєм мандарина. На Жульєтту він і не глянув. Як мудрець істинно сократівського штибу, Грікор із жінками був напрочуд холодний і стриманий. Зате на цей мусадазький світоч злітається молодь чоловічої статі з тих, хто не був чужий духовним запитам. Доказом притягальної сили Грікора слугувало, либонь, і те, що юний Ґонзаґо Моріс оселився у нього, а не у мухтара, де йому пропонували хорошу кімнату.
Тим часом Жульєтта, упокорена своїм успіхом, зважилася відповісти Грікору своєю ламаною вірменською. Зробила це чарівно.
Чого ж ви хочете?.. Я і сама ж вірменка, бо вийшла заміж за вірменина Згідно із законом Або, пробі, я туркеня?.. О, я жахливо погано в цьому розбираюся
Цю спробу вірменської мови зустріли захопленими оплесками. За все своє життя Ґабріелю довелося чути з вуст дружини лише два-три вірменських слова. Йому б і зараз подивуватися, зрадіти. Але Ґабріелю було не до того: він, здавалося, був цілком поглинений спогляданням голови Мітри[30] скульптури ІІ століття християнської ери, знайденої в руїнах Селевкії, неподалік від Суедії. Втім, думки чоловіка витали далеко від Мітри. Ніхто з присутніх не збагнув гнівно сказаних ним раптом слів:
Жива істота, яка втрачає впевненість у тому, що може захищатися, гине! Прикладів цьому є чимало і в природі, і в історії!
І чомусь посунув підставку з головою Мітри трохи ліворуч. Через те, що Жульєтта була в ударі, вечір видався чудовий. Більшість місцевих вірменів вели життя суто східне, тобто бачилися лише в церкві і на вулиці. В гості ходили тільки в особливо врочистих випадках. Кавярень, які є навіть у крихітних турецьких селах, тут не було. Причиною цього замкнутого домашнім колом способу життя була боязкість жінок. Але тут, у Багратянів, вони помалу смілішали. Їмость, котра ревно опікувалася довголіттям свого чоловіка, а отже, і своєчасністю його сну бо довгий сон подовжує життя, цього разу забула нагадати йому, що час додому. А дружина мухтара навіть зважилася підійти до Жульєтти та помацати шовк її сукні. І тільки Майрік Антарам непомітно зникла: чоловік послав за нею сільського хлопчиська, позаяк пологи, на які викликали Алтуні, виявилися важкими. Антарам знадобилася йому як помічниця, та й для того, щоб розігнати старих відьом, котрі щоразу беруть в облогу будинок породіллі, навязують свої знахарські витребеньки. За прожиті з чоловіком десятки років Антарам стала майстерною асистенткою лікаря, до неї навіть перейшло кілька його пацієнток. «У неї це виходить краще, ніж у мене», казав доктор Алтуні.
Й ось пролунав хор похвал матінці Антарам: вона особлива, жертвує собою заради людей, всім жінкам молодим і старим, яка біда б у них не трапилася, завжди готова дати пораду. Їй навіть пишуть листи з різних місцин, і це тому, що Аsganwer Hajuhiaz Engerutiun Загальновірменська спілка жінок обрала її своєю представницею в усій окрузі.
Одна лиш пані Кебусян вважала за потрібне применшити гідності Антарам: