Рембрандт. Я знаю, як передати це сяйво. Заграва вихоплює із пітьми Ангела. А ось ілюзію того, що він летить
Лівенс. Мені здається, ілюзію польоту може створити вбрання. Пам'ятаєш, як навчав нас Ластман.
Рембрандт(владно). Ні, вбрання лише підсилює її. а ілюзію повинне викликати саме тіло ангела.
В сарай зненацька вривається Андріан.
Адріан. Рембрандт, мені терміново потрібне пять-шість мішків.
Рембрандт. Що? Звідки у мене мішки. Хіба ти не бачиш: я працюю.
Адріан. Працюєш? Поки ти займаєшся своїм малярством, я падаю з ніг на млині. (Заглядає по всіх кутках) Але ж я бачив тут мішки!
Рембрандт(з викликом). Ми порвали їх на ганчірки
Лівенс(примирливо). Витираємо пензлі.
Адріан. Чудесно! Ми втрачаємо клієнтів, а тобі хоч би що.
Рембрандт. На млині я працюю не менше ніж ти, а що до мішків, то ти міг би потурбуватися завчасно.
Адріан. Ну що ж, я скажу батькові, що солод насипати нема в що. Пропадай воно все пропадом! Тільки ось на що ти сам будеш жити? Ти
Рембрандт(гнівно). Що? Говори!
Лівенс. Не варто вам сваритися
Рембрандт. Ні, хай Адріан скаже
Адріан. Я скажу: університет ти кинув, від Пітера Ластмана втік! І чого досяг? Поглянь, на себе ти схожий на бурлака!
Рембрандт(кидається на нього з кулаками). Іди геть!
Лівенс стає між братами.
Лівенс. Охолонь Рембрандте, Андріан по-своєму має рацію, ти знаєш це. Тобі справді дістався найбільший шматок сімейного пирога.
Андріан. Та що з ним говорити! (Виходить.)
Рембрандт. Зрозумій, Яне, мені й так нудно. Та хіба я, як блудний син, промотав спадщину і повернувся злидарем у батьківську оселю? Я багато чого досяг за ці роки (показує на свої картини).