Антологія помилок та хибних думок - Володимир Селезньов

Володимир Селезньов

Антологія помилок та хибних думок

Передмова

У нашому величезному і швидко плинному світі людину оточує океан інформації. І це не перебільшення. Останнім часом із розвитком науково-технічного прогресу потік інформації став ще більш насиченим. Підраховано, що за девяносто років XX сторіччя отримано понад 90 відсотків усіх знань, якими нині володіє людство, і сьогодні за сорок хвилин можна здобути стільки інформації, скільки її міститься в Британській енциклопедії. Звичними стали для нас такі поняття, як «інформаційний вибух» та «інформаційний бум». І з усієї цієї інформації, яка надходить щомиті, людина подібно губці, убирає в себе масу найрізноманітніших фактів, беззастережно приймаючи їх на віру.

Але в скарбниці людських знань, серед дійсних і достовірних відомостей і фактів нагромадилося чимало й таких, що не викликають ні найменшого сумніву і у той же час є помилковими. Це усілякі факти з історії, географії, астрономії, техніки, поширені уявлення про тварин і рослин, розхожі думки у царині мистецтва і літератури, різні прикмети та марновірства, і просто повсякденні життєві «істини».

Подібні відомості досить швидко поширюються серед людей. Чимало сприяють цьому засоби масової інформації. На жаль, різного роду помилки і неточності можна зустріти в підручниках, довідниках, а часом і в солідних енциклопедіях. Ті чи інші помилкові положення перекочовують з одного видання в інше. Зустрічаються вони також у творах письменників і поетів, на картинах художників, у кіно- та відеофільмах, і навіть у працях відомих учених.

Таких помилкових даних нагромадилося вже так багато, що почали зявлятися книги, автори яких, почасти жартома, почасти всерйоз, зайнялися їх пошуком і спростуванням. Серед таких видань, у першу чергу, варто зазначити «Словник помилкових істин» американського професора Тома Барнема, «Ілюстрований виправник поширених помилок» відомого чеського письменника-фантаста Л. Соучека, «Лексикон популярних хибних думок» німецьких авторів В. Крамера і Г. Тренклера, «Повну ілюстровану енциклопедію наших помилок» С. Мазуркевича, видану в Росії, та деякі інші.

Дана книга належить до цього ж ряду і є, очевидно, чи не першою спробою долучити українського читача до цієї цікавої теми. Вона складається з кількасот коротких статей, що спростовують ту чи іншу «незаперечну» істину. Всі вони згруповані по темах (біологія, історія, географія і т. ін.) і розташовуються в хронологічному порядку.

Під час роботи над книгою автором були використані матеріали з вітчизняних і закордонних енциклопедій, книг, газет і журналів, а також різних електронних засобів масової інформації.

Можливо, деякі читачі будуть трохи збентежені, коли дізнаються, що помилялися в чомусь добре відомому. Інші відчують щире задоволення від того, що зможуть тепер викрити помилки навіть у деяких знавців і ерудитів. Нарешті, знайдуться й такі, котрі з інтересом приєднаються до пошуків нових помилок. Адже сфера широко розповсюджених невірних уявлень людства практично не обмежена.

Автор

Розділ 1. У світі тварин

Запитайте в кого завгодно про походження людини, і вам напевно дадуть відповідь, що людина походить від мавпи. Найбільш ерудовані будуть посилатися при цьому на Чарльза Дарвіна. Однак це невірно. Насправді людина походить не від мавпи, а від загального з мавпою предка.

Згідно сучасних даних основна лінія генеалогії ссавців-приматів, до яких належить і людина, починається приблизно 60 млн. років тому, тобто в ті далекі часи, коли вимирали динозаври. Маленький звірок, що годував своє потомство молоком,  плезіадапіс спустився з дерев, щоб жити на землі. В результаті його передні кінцівки стали здатні захоплювати предмети, корпус зміг випрямлятися, а очі змістилися уперед, завдяки чому істота одержала кращий просторовий зір. Від плезіадапіса пішли гілки хвостатих напівмавп і мавп, а також безхвостих антропоїдів.

Мал. 1.1. Генеалогічне дерево приматів

Антропоїди, в свою чергу, розділилися на людиноподібних мавп і гомінід. До людиноподібних мавп належать довгорукі орангутанги, гібони, горили та шимпанзе. Вони можуть досить моторно пересуватися по землі. Тіло їх напівзігнуте, тому вони мають спиратися на передні кінцівки. Гілка гомінід розділилася на безліч інших, серед яких найбільш відомі дріопітек, рамапітек, австралопітек та ін. Це були вже прямоходячі істоти. Їхній мозок перевершував за розмірами мозок шимпанзе і горил, і вони вже переступили поріг, за яким починалися перші ознаки примітивної культури. Але тільки один вид з цього пучка гілок, що виникли було на генеалогічному древі, призвів до появи гомо сапіенса, тобто людини розумної. Отже, як бачимо, людина лише одна з безлічі гілок великого дерева приматів, а мавпи скоріше наші далекі родичі, аніж предки.

З часів академіка Павлова, який вивчав умовні рефлекси на собаках, вважається, що медичні експерименти над тваринами потрібна справа, оскільки вони дозволяють потім створювати нові ліки, які рятують життя людям. Однак це дуже хибна думка.

В США вийшла книга відомого американського вченого Роберта Шарпа «Жорстокий обман», в якій автор переконливо доводить, що тести, проведені на тваринах, абсолютно не придатні для людини. Деякі ліки, що пройшли успішні іспити на тваринах, можуть викликати негативні побічні явища при вживанні їх людиною, і навпаки, необхідні для людини речовини можуть бути відкинуті при іспитах на тваринах. Так, наприклад, аспірин шкідливий для тварин, а деякі ліки (валеріана тощо) викликають у них маніакальну пристрасть. Результати досліджень над тваринами показують лише реакції їхніх організмів і не можуть бути використані стосовно людини. Так, при дослідженні звязку тютюнокуріння і ракових захворювань на тваринах такого звязку виявлено не було, а тим часом як для людини він очевидний.

Таким чином, експерименти над тваринами не приносять користі людству і є ні чим іншим, як невиправданою жорстокістю. У країнах Заходу поширюється рух супротивників вівісекції використання тварин у медичних експериментах, девізом якого стали слова англійського філософа XVIII століття Дж. Бентама: «Питання не в тім, чи мислять вони, чи розмовляють, а в тім чи страждають?»

В усіх підручниках з антропології говориться, що уміння користуватися вогнем одна з рис, яка різко відрізняє людину від тварин. Однак насправді це не відповідає дійсності. Багато які «чисто людські» вміння властиві й «братам нашим меншим», і використання вогню не такий вже незаперечний привілей людини.

Так, наприклад, японський вчений М. Каваї повідомляє про використання вогню зграєю японських макак у національному парку на острові Хонсю. Холодною зимою 1962 року окремі макаки вперше стали грітися навколо багать, розкладених відвідувачами. Невдовзі вже усі мавпи почали наслідувати приклад родичів. Сідаючи біля багаття в коло, макаки протягали до вогню лапи, явно насолоджуючись теплом.

Мал. 1.2. Павіани гріються біля багаття

Подібний випадок спостерігали також у Німеччині у великому зоопарку з вільним утриманням тварин, що розташований поблизу міста Білефельд. Восени служителі палили листя, і частина павіанів сіла навколо багать обличчям до вогню. Він не лякав їх, а навпаки, здавалося, заворожував і притягував. Очевидно, людина аж ніяк не єдина істота, здатна повною мірою оцінити зігрівальну властивість вогню.

Всім нам з дитинства знайома байка Крилова «Мавпа й окуляри». Найчастіше ми з розчуленням відносимося до витівок пустух-мавп і звикли до того, що шимпанзе, наприклад,  це добродушні, милі мавпи, які можуть лише забавляти відвідувачів у зоопарках та на цирковій арені. Однак насправді це далеко не так. Ці представники приматів можуть бути жорстокими воїнами, вони розважливі, холоднокровні і безкомпромісні, а їхні витівки бувають не такими вже і безневинними. До такого висновку дійшла група зоологів, що вивчала протягом кількох років цих тварин у Танзанії і надрукувала в журналі «Дискавер» статтю під назвою «Шимпанзе-воїни».

Не відповідає дійсності й поширена думка про те, що шимпанзе вегетаріанці. Мавпи зовсім не гидують мясом і з завидною спритністю полюють на дичину. Про це повідомляє зоолог Кристоф Боеш, який одинадцять років спостерігав за життям цих приматів у заповіднику Тай на заході Кот-д-Івуар. Меню шимпанзе відрізняється розмаїтістю, відзначає вчений. Крім фруктів і овочів вони з задоволенням поїдають гусениць, мурах та інших комах. Разом з тим, вони не упускають і більшу здобич. Полювання ведеться за всіма правилами: із загоничами і досвідченим ватажком. За словами Боеша шимпанзе здатні переслідувати жертву по гілках дерев протягом довгого часу, і в девятьох випадках з десяти їх супроводжує успіх. Як правило, обєктами полювання стають дрібні мавпочки різних порід. Шимпанзе це єдині примати, окрім людей, які полюють на представників свого виду і вбивають їх.

Дістається від мавп і людям. У багатьох країнах Південно-Східної Азії Індії, Вєтнамі, Лаосі зграї цих високорозвинених тварин почали буквально тероризувати людей. Безсоромні грабіжники крадуть не тільки їжу, але і посуд, одяг, всіляке начиння. А африканські фермери навіть змушені влаштовувати цілодобову оборону від бабуїнів і павіанів, які щодня здійснюють спустошливі набіги на місцеві сади і городи. Не допомагають ні пугала, ні собаки, ні хитромудрі пастки. Мавпи розбігаються тільки після того, як зачують запах пороху. Жителі декількох зімбабвійських сіл навіть вимушені були звернутися до департаменту національних парків і дикої природи з проханням: «Захистіть нас від сваволі «менших братів»».