Антиконсульський плакат викликав у загальній масі більш ніж подив.
Врешті, оціпеніння почало відступати. Гомін нерозуміння, а відтак невдоволення поповз по на мить принишклих рядах, з яких враз на передній план вийшла знана у всьому мегаполісі активістка у вишиванці, пані Зоряна.
Її авторитет у вуличних баталіях був незаперечним. Вона мала бунтівний досвід ще із акцій «Україна без Кучми» у Києві, що, власне, і змусила цю привабливу, але уже не молоду жінку ховатися від переслідувань за океаном.
Ти що тут повісив, дурню! Зоряна схопила за руку крикливого типа, показового пацієнта алкогольних диспансерів, що тримав плакат проти консула.
А он такой же, как і єтот рижий. Поняла? відгавкувався, задкуючи, знічений «герой».
Та що то за москаль тут взявся? Люди, ви його знаєте? По рускі калякає. Хто його знає? Зоряна однією рукою вирвала плакат і почала топтати, а другою потягнула за засмалену гриву на середину вулиці опецькуватого москалика.
Народ почав змикати ряди, і над миршавим типом нависла уже призабута у цих краях загроза суду Лінча.
Не знаємо такого!
Провокатор!
Московський агент! сипалися звідусіль вигуки. А відтак у хід пішли кулаки.
Жора, бєгі! кинувся на поміч ще один із провокаторів.
Ви шо, оборзелі, огризався, відбиваючись, Жора. Он же моєй тьоще візу не дав. Говоре, давай бабки.
Так то ж провокатор! Зоряна схопила гучномовець, і від її рішучості годі було чекати пощади. Ловіть його, люди!
Жору взяли під ноги, могло трапитись непоправне, але він впав прямо перед паном Чуйком, що якраз прямував до генконсульства.
О, то ви, пане Юрку, стримуючи натовп, звернулася до поважного лідера громади подруга Зоряни Тетяна. Цей бомж прийшов із плакатом проти консула.
Пан Юрій уважно розглядав підозрілого типа.
Те, що він не з нашої громади, то я даю голову навідріз. Але є друге важливе хто його підіслав? багаторічний досвід боротьби із московськими провокаціями в українській громаді впродовж десятиліть відточив в авторитетного провідника навіть візуальну безпомилкову реакцію.
Хто тебе прислав, москалю смердючий, дебелі хлопці уже скручували руки і вязи провокатору.
Ой, больно. Не бєйте, я усьо скажу. Усьо скажу.
Жору відпустили. Бомж відсапувався довго, вивергаючи отруйні алкогольні пари. Врешті, заговорив, і було видно, що зізнання для нього не було великою проблемою:
Там у консульстве єсть такая толстуха, Валюша. Ви же в курсах.
Ну є така. І що? пропікала його пронизливим поглядом Зоряна.
Вона мене вичислила через руководітєля московськой групіровки діаспори і дала плакат. Щоб я здєся постояв. І бабки дала. Могу вєрнуть на громаду. Только отпустітє. А шо, я на півко хотєл заработать.
Ага, на пивко, кажеш, Чуйко вивільняв Жору із цупких обіймів протестантів, бо отримана інформація, не зовсім зрозуміла присутнім, його заінтригувала, промовив неначе сам до себе. Та відпустіть його. Цього дрібного москалика. Нам тут доведеться впіймати рибину куди більшу. Цілу акулу, прошу панства.
Наступ Валюші
Григорій звик до пікетів. Більше того, він не тільки розумів цих людей, а й сам би став з ними поруч, якби цим можна було зарадити їхньому горю, що гнало їх за океан. У більшості пострадянських емігрантів у душі мусили вміщатися одразу дві розпуки нужда, що облягала вдома мало не кожну родину, і розчарування раєм, який кожен з них витворив в уяві. У Канаді чи в будь-якій іншій країні, куди заносили міграційні вітри українське насіння, воно приживалося надто болісно. І річ навіть не у матеріальних статках, хоча здобути їх у чужому світі справа не з простих. Підточувала нудьга, що породжувала злість на усіх і усе, а відтак у протестному зугарі неначе відступав біль. Накричавшись, дурили себе думкою, що на душі стало легше. Хоча цього разу генконсула також насторожила ця позачергова, ні світ ні зоря, акція.
Він знав усі повадки і ритуали. Лідери протестуючих мас крадькома попереджали його про свій черговий наступ на олігархів, і та ж Зоряна дзвонила і радила генконсулу на час пікету поїхати десь на «симпозіум», аби не псувати собі нерви за цих виродків у Києві.
А тут без попереджень, і якось не за графіком, о 10.00, а ще до відкриття генконсульства десь з восьмої почали несамовитий ґвалт.
У кабінет, всовуючи голову у привідчинені двері, просилася працівниця консульства Валентина Пантєлєєва, дебела туша якої ледь проходила у вхідний отвір. Це був карикатурний тип совкового буржуа, про що мали свідчити численні і не до ладу розвішані вздовж і впоперек розпухлої «пишки» золоті брязкальця. Культові бренди теж мають свої бутики для особливо огрядних, тому не було проблемою у зовнішній комплектації із нахабним викликом повісити на себе кілька десятків тисяч доларів у шматті від світових кутюрє. За крикливу рекламу домашнього олігархату цю нову консульшу у Торонто незлюбили з перших днів. Плюс до того, на публічні імпрези діаспори, включно із богослужіннями, вона приїздила на «порше», яке й приснитися не могло українському дипломату, включно із генконсулом.
А тут без попереджень, і якось не за графіком, о 10.00, а ще до відкриття генконсульства десь з восьмої почали несамовитий ґвалт.
У кабінет, всовуючи голову у привідчинені двері, просилася працівниця консульства Валентина Пантєлєєва, дебела туша якої ледь проходила у вхідний отвір. Це був карикатурний тип совкового буржуа, про що мали свідчити численні і не до ладу розвішані вздовж і впоперек розпухлої «пишки» золоті брязкальця. Культові бренди теж мають свої бутики для особливо огрядних, тому не було проблемою у зовнішній комплектації із нахабним викликом повісити на себе кілька десятків тисяч доларів у шматті від світових кутюрє. За крикливу рекламу домашнього олігархату цю нову консульшу у Торонто незлюбили з перших днів. Плюс до того, на публічні імпрези діаспори, включно із богослужіннями, вона приїздила на «порше», яке й приснитися не могло українському дипломату, включно із генконсулом.
Якусь мить Валюша стояла у дверях, а відтак, неначе по команді, рушила до керівного стола, нахабно звисаючи своїми мясилами на вузькому стільці, у який вона всадовилася без дозволу господаря кабінету. Нахабно дивилася в очі керівнику, тарабанила тлустими пальцями по приставному столі, нервово втягуючи шмарки, враз промовила:
У наказі міністра сказано, що справи у звільненого із посади колишнього генерального консула належить прийняти мені. Я прийшла виконувати міністерський наказ.
Григорій оглядав цей живий експонат зі жвавою зацікавленістю. Люди, які так чи інакше спілкуються із письменником постійно у силу службової необхідності чи епізодично попросту у побуті, навіть не підозрюють, що вони саме у цей момент взаємин, незалежно від їхнього характеру, неодмінно та автоматично вступають у процес постійно діючого кастингу на роль прототипів майбутніх книжок.
Братів не відступав від цього правила навіть у такий пікантний для нього момент, хоча здавалося б куди тут до книжкових моделювань.
Так давай, виконуй. Чого вмостилася так далеко від керівного місця. Давай, йди сюди! Приймай справи. Давай, вперед.
Валюша не знала, як їй розуміти таку реакцію, але на всяк випадок схопилася і позадкувала, знову втискаючись у двері.
Страшно? Чого ж ти трясешся? Ти й усі твої київські подєльніки, ви хоч на грам здорового глузду уявляєте, що вас чекає? Невже ваша тваринна чуйка не підказала вам, у що ви ускочили? Ти уже тут побула нівроку, мала час пізнати мене не із розповідей чому ти не застерегла їх, що вони затіяли смертельну гру, яку зі мною ще ніхто і ніколи не виграв?
Пантєлєєва почала оговтуватись, зачувши, що він, той, що перед нею у цю мить, не її вважає своїм головним ворогом. Вона таки знала, що він буде діставати їх там, нагорі.
Григорію Андрійовичу, ви знаєте, я вам не ворог, я роблю те, що маю робити тут, я вас попереджала, що це погано скінчиться, коли ви посадили мого шефа в тюрягу прямо із SNTower. Він ще тоді сказав, що усе. Твій консул не жилець. Хана йому. І хіба не так? Ви знаєте, міністр у нього в руках.
А RCNP, канадська спецслужба, теж у нього в руках? Згадка про спецслужбу кинула Валюшу у холодний піт. Вдома вони, мафіозі, нікого і нічого не боялися. Уся справа тільки «цена вопроса». Можна було купити усіх і уся у СБУ і генпрокуратурі, у кабміні і адміністрації президента. І коли ти можеш собі дозволити жити за принципом «Ми за ценой нє постоім», то, вважай, усе це, що державою зветься, попросту у твоїй кишені. Але от зарубіжні спецслужби Отут лафа закінчується. Якщо навіть ти ходиш у баньку із самим гарантом і наспівуєш разом з ним «мурку» під семиструнну гітару, тут, за кордоном, можеш загриміти за милу душу. Отакий дивний світ для нашого брата-клептократа, дивний і дуже небезпечний.
А до чого тут RCNP? То є справа наша, українська, Валюша рефлексувала, як і кожен український злодій. Дуже поширена форма патріотизму під гаслом «Руки геть від патріота, усіляким заграничним ментам!». Тільки ненька Україна має право до своїх злодіїв. Це був практично єдиний випадок, коли вони апелювали до України. А так вона їм «сто лєт нє нужна».
Та ні, ви є не українська містечкова мафія ви є мафія міжнародна, Григорій встав з-за столу і впритул підійшов до туші, що тряслася із наростаючою амплітудою. Уже тепер в його очах почав розгорятися вогонь. О, не приведи Господь, потрапити на попелище братівського гніву. Добрі люди його поважали, але різного роду негідники боялися цього вогню, як пекла. І скільки їх згоріло на згарищі його вічної гонитви за справедливістю? Невичерпне милосердя вживалося у ньому із непоборною силою розплати для кожного вилупка, який намірявся торгувати у храмі. І злочини ви вчиняєте під дипломатичним прикриттям у країні перебування. Тут, у Канаді. І відповідати будете за канадськими законами. І тутешнього міністра ви не купите, як не змогли купити мене.