Батяр з Клепарова - Андрій Аркан

Андрій Аркан

Батяр з Клепарова

роман-фантазія в стилі ар-деко

1

У безконечній тиші безмежного Всесвіту згасали останні акорди. Оркестр завершив тріумфальне премєрне виконання джазової композиції. Мелянхолійна і така млосно-тягуча пауза нараз оповила всю залу, запанувала у її видимому й невидимому просторі, який мерехтів у пасмах легкого туману від гарячих потоків потужного освітлення, людського тепла, папіросного диму та випарів з кухні. Тут не обійшлося й без хитромудрих фокусів пана Адама. Йому, звичайному електрику, вдалося вміло поєднати магію музики з магією світла.

У такі нетривкі миті щастя, яке пронизувало аж до сліз, водночас присипляючи та заспокоюючи душу, багатьом постійним відвідувачам цього знаного на пів-Львова закладу Зеника Смаги бажалося лише одного померти! В ту ж мить покинути грішну Землю, ніколи більше не повертатися до її вічних проблем, до думок і балачок про гроші, злидні і хвороби, до тих нестерпних, тепер уже постійних репортажів та розмов про нову, велику війну

Труба Енвера Булфара в загальному звучанні всього оркестру не розчарувала і нікого не лишила байдужим. То було несамовите переживання чогось незвіданого, чогось, що ніяк не передається словами. І, як ознака доброго дива музики, після завмирання останньої ноти ще довго тиша панувала у просторі.

Та ось публіка з відчутним задоволенням, бо несила було вже тамувати подих, поволі виходила з навислої паузи. Спочатку полинули поодинокі плескання рук, і вже за кілька секунд одностайно і бурхливо, зі схвальними вигуками, а подекуди вже й на американський манір свистом, зала дякувала оплесками щасливим, усміхненим музикантам, яким цього разу вдалося проникнути в найпотаємніші і найтемніші закутки нутра вибагливої львівської публіки.

Від щастя Зеник перебував на сьомому небі. Сьогодні був його день. Йому випало пережити саме той рідкісний момент у житті, про який кажуть, що зорі на небі зійшлися, і доля подарувала йому хвилини найвищого піднесення та блаженства.

Нове, дорогоцінне придбання Зеника Смаги геть юний трубач, татарин Енвер Булфар. Неймовірно талановитий, геніальний музикант, унікальний і своїм хистом, і своєю манерою гри, що всі у Львові, навіть витончені поціновувачі джазу, не могли надивуватися: як таке могло статися, як воно могло зявитися у місті, де ніколи не існувало видатних традицій джазового музикування, та ще й у татарській, мусульманській родині

Вперше Зеник побачив Енвера досить давно, на виступі в ресторації «Колізей», коли юному генію заледве минуло пятнадцять літ. Гра Енвера настільки заполонила Зеникову душу, що він твердо постановив за будь-яку ціну переманити молодого трубача до себе.

Енвер, хоча й був ще зовсім хлопчиськом, та на диво дуже добре знав собі ціну. Мабуть, далася взнаки спадкова підприємницька жилка народу, до якого він належав, а особливо виховання в його не бідній і напрочуд ліберальній родині. Багато родичів Енвера навчалися у найпрестижніших університетах Європи, ставали з часом відомими юристами, фінансистами, лікарями, науковцями. І батьки Енвера крізь пальці дивилися на ті його захоплення музикою, а на всі закиди своїх єдиновірців відповідали: якщо Аллах дарує їхній дитині такі здібності, отже, така Його воля! І вони не мають жодного права ні сумніватися, ні, тим більше, змінювати волю Аллаха! А крім того, Енвер був наймолодшим у традиційно чисельній татарській сімї і, звісно ж, пестунчиком, улюбленцем усієї родини.

Енвер одразу заломив Зенику таку ціну за свій перехід до нього, що той іно присвиснув, закотив свої пукаті очиська до неба і відступив. Так тривало чотири роки, поки Енвер не перебродив майже по всіх львівських рестораціях, клюбах та дансингах. І всюди його щось не влаштовувало, всюди йому починала грати його гаряча татарська кров. Всюди починалося з незадоволення, продовжувалося напруженням, закінчувалося шкандальом, розривом і переходом у інший оркестр.

Зеник усе вичікував. Він дуже добре відчував, що конфлікти Енвера з тими всіма львівськими фраєрами від музики повязані не з грошима. Вони для Енвера не головне. Для Енвера головне музика. Якось не складалося йому зігратися з жодною джазовою групою у Львові так, як би він того хотів А все тому, що постійно бракувало до його таланту відповідної майстерності, відчуття гармонії та ансамблю у грі інших музикантів.

Зеник терпляче вичікував. Добре знав рано чи пізно то мусить статися. І цей час настав. Енвер сам прийшов до нього. Стояв на бетонній долівці його закладу якось невпевнено, похнюплено, у довжелезному, завеликому як на його щуплу фігурку сірому плащі, ховаючи руки в глибоких кишенях, і розглядав Зеників дансинг, порожню наразі сцену.

Досі Енвера стримувало те, що Зеник був українцем і знався з львівськими батярами, а це могло б спровокувати зайвий інтерес з боку влади, особливо поліції. Зеник свято запевнив понадміру обережного Енвера і навіть заприсягся усіма найтвердішими батярськими клятвами, що з львівською владою у нього ідеальні стосунки, а всі дільничні поліцаї у нього в кишені, після чого юридичні справи вони владнали і підписали папери напрочуд швидко.

І от сьогодні особливий день, справжнє свято, другі уродини старого Зеника. Відбулася премєра, перший виступ Енвера Булфара з його новим, повністю укомплектованим оркестром! Для Зеника то була найдорожча мить щастя почути Енверову трубу на своїй сцені зі своїм оркестром! Така то була мить щастя, що йому здалося більше таке не повториться, і в своєму житті він уже не зможе ніколи ні відчути, ні пережити чогось подібного.

Оплески, свист, схвальні вигуки не вщухали. Публіка шаленіла від непідробного задоволення, від справжньої насолоди. Ось на авансцені знову зявився Енвер. Овації в залі з новою силою підірвали всю публіку. Енвер, розчахнувши руки, тримав у одній свій коштовний інструмент і, ніби обіймаючи кожного з присутніх, обвів широким жестом увесь простір зали й вклонився вдячній публіці. І ніби не відпускаючи ту хвилю найвищого захоплення, за невловимим помахом невидимого диригента, оркестр завзято вшкварив латиноамериканську самбу. Всі присутні в залі зірвалися з місць і, перекидаючи по дорозі стільці, повискакували на танцювальний пляц та й поринули в ритми запального, модного танцю.

Про надзвичайну майстерність музикантів Зеникового оркестру слава Львовом ширилася дедалі більше. Тривав стійкий запит на концерти та виступи, відповідно кишені тих музикантів, яким ще вчора крім жебрацького вуличного музикування, нічого більше не світило, наповнювалися дзвінкими золотівками. А все то добрий геній всіма шанованого пана Зеника! Дай йому Боже довгих і щасливих літ життя! Достатку і міцного здоровя! Щастя й радості! З роси і з води!!!

І музиканти сповна віддавалися шаленству музики, чесно відпрацьовуючи всі ритми бойових танців зулусів, акорди і такти незнаних нетрів дикої Амазонки вкупі з африканськими джунглями та спекотними саванами кратеру Нґоро-Нґоро.

Жвавий танець нарешті скінчився, вимотавши майже всю енергію з ошелешених відвідувачів. Знеможена публіка, кволо аплодуючи, пленталася до своїх місць. Всі потребували короткого перепочинку, доброї випивки та закуски.

Ось і сам пан Зеник у дорогому, елегантному світлому костюмі з яскравою краваткою-метеликом, задоволено піднімався на сцену. Гарно кланявся на всі боки чисельній публіці, підносив догори долоні, лагідно припрошуючи втихомиритися і дозволити йому промовити кілька слів. Зеник підійшов до рампи, де на важкому металічному штативі незграбно стовбичив мікрофон, що скидався на великого павука-хрестовика, який чатує на здобич посередині своєї павутини. Не скидаючи зі свого обличчя посмішки, Зеник театрально здивовано закотив брови догори й ошелешено розглядав це диво техніки. Потім прокашлявся. Залою одразу пролунав гучний звук, який викликав серед публіки регіт задоволення.

 О!.. Працює, до холєри!  Радісно розпочав свою промову Зеник.  Рухаємося в ногу з часом! Маємо теперка і в нашому улюбленому льокалі перший у Львові мікрофон! Хе-хе-хе!..  І Зеник гучно у нього заплескав.

Моцний ляскіт оплесків, вкупі зі щирим реготом пронісся по залі, змушуючи публіку підтримати той черговий Зеників бзик. Ото вже той Зеник бзденькнув! Перший у Львові мікрофон! Ха-ха-ха!.. Та який то перший!.. Але хай вже старий тішиться! Той Зеник вічно любить фраєрство скорчити, як у воду пукнути. Далі оплески в залі супроводжувалися бадьорими вигуками з місць.

 Зенку, не кремпуйся! Гони віци, Зенку! Віци давай!..

 Вали кавали, Зенку! Кавали відпускай!..

Зеник з розумінням прикрив повіки своїх банькатих очей, закопилив губу і, ствердно кивнувши головою, заспокійливо замахав піднятою рукою.

 Ціхо-ціхо!.. Буде, буде!.. Всього нині буде досить і віців, і кавалів!.. Та насамперед для нашої поважної публіки в такий феноменальний вечір буде багато доброї музики і чарівного співу! Так, панове?!  І на цій фразі Зеник рвучко з вказівним пальцем розвертається до музикантів оркестру, а ті, мов по команді, вмочили пару запальних тактів у гучному супроводі барабанів.