Його час настав за півроку, коли зясувалося, що Пенсильванії знадобиться значно більше грошей. Солдатів, виставлених штатом за розкладкою, потрібно було одягати й утримувати. Крім того, необхідно було провести низку оборонних заходів, а до того ж ще й поповнити скарбницю. Законодавчі збори після довгих обговорень нарешті дозволили випуск внутрішньої позики на суму у двадцять три мільйони доларів. У фінансових колах жваво обговорювалося питання про те, кому буде доручено реалізацію позики, першими називали компанії Дрекселя і Джея Кука.
Ковпервуд багато думав про це. Якби йому вдалось домогтися повноважень на реалізацію частини цієї величезної позики (навряд чи він був би в змозі взяти її на себе повністю у нього ще не було достатньо звязків) він значно підвищив би свою репутацію біржового маклера, і водночас у нього очистилося б чимало грошей. Яку ж суму він може взяти на себе? От у чому питання. Хто стане купувати у нього облігації? Батьківський банк? Цілком імовірно. «Вотермен і Ко»? На обмежену суму. Суддя Кітчен? Незначну частину. Компанія «Мілс-Девід»? Так. Він став перебирати в памяті підприємства і приватних осіб, які з тих чи інших міркувань (з мотивів особистої дружби, в силу поступливого характеру, вдячності за послуги в минулому і так далі) підписалися б через нього на якусь кількість цих семивідсоткових облігацій. Френк підсумував свої можливості і виявив, що після певної попередньої «обробки» він, з усією ймовірністю, міг би розмістити облігації на один мільйон доларів, якби впливові політичні діячі Філадельфії посприяли у наданні йому цієї частки позики.
Найбільші надії Френк покладав на такого собі Едварда Мелію Батлера, у якого були не те щоб видатні, але вельми солідні звязки в політичному світі. Батлер був підрядником, котрий проводив роботи з прокладання каналізаційних труб і водогонів, зі спорудження фундаментів, брукування вулиць тощо. Колись, задовго до того, як Ковпервуд познайомився з ним, Батлер на свій страх і ризик брав підряди на вивезення сміття. Місто в той час ще не знало систематизованого прибирання вулиць, тим більше на околицях і в деяких старих, населених біднотою районах. Едвард Батлер, тоді молодий бідняк-ірландець, почав з того, що безкоштовно згрібав і прибирав відходи, які йшли на корм його свиням і худобі. Пізніше він виявив, що є люди, готові дещо сплачувати за ці послуги. А ще пізніше один місцевий діяч, член муніципалітету і приятель Батлера (обидва вони були католиками) подився на всю цю справу під зовсім іншим кутом. Чому б не призначити Батлера офіційним підрядником з прибирання сміття? Муніципалітет може виділити для цієї мети щорічні асигнування. Батлеру буде надана можливість найняти кілька дюжин сміттєвих фургонів. Більше того, ніяких інших сміттярів в місті не залишиться. Зараз вони, звичайно, є, але офіційний договір між Батлером і муніципалітетом покладе край будь-якій конкуренції. Частиною прибутку від цієї дуже вигідної справи доведеться поступитися, щоб догодити і заспокоїти тих, кого обійшли підрядом. Під час виборів треба буде позичати гроші деяким організаціям і окремим особам, та це не біда йдеться про невеликі суми. Отже, Батлер і член муніципалітету Патрік Гевін Коміський уклали ділову угоду (останній, звісно, таємно). Батлер більше вже не розїжджав сам зі сміттєвим фургоном. Він найняв спритного ірландського хлопця на імя Джиммі Шихен, котрий жив по сусідству, і той став його помічником, керуючим, конюхом, бухгалтером одне слово, майже всім. Незабаром Батлер став заробляти від чотирьох до пяти тисяч на рік, раніше він ледве мав дві тисячі, переїхав у цегляний будинок на південній околиці міста і віддав дітей до школи. Місіс Батлер покинула варити мило і розводити свиней. Відтоді фортуна була незмінно прихильною до Едварда Батлера.
Раніше він не вмів ані читати, ані писати, але тепер, звичайно, навчився грамоти. З бесід із містером Коміським він зясував, що існують й інші форми підрядів наприклад, на прокладку каналізаційних, водопровідних і газових магістралей, брукування вулиць тощо. Кому ж узятися за них, як не Едварду Батлеру? Він знайомий з багатьма членами муніципалітету. Він зустрічався з ними в задніх кімнатчинах пивниць, на пікніках, що влаштовуються верховодами міста в суботні та недільні дні, на передвиборних нарадах і засіданнях, бо, користаючися зі щедрот міста, повинен був допомагати їм не лише грошима, а й порадою. Цікаво, що Батлер незабаром виявив неабияку політичну кмітливість. Йому досить було поглянути на людину, щоб сказати, чи піде вона вгору. Багато з його бухгалтерів, керівників і табельників стали членами муніципалітету або законодавчих зборів. Кандидатури, які він висував на виборах, зазвичай проходили з успіхом. Спочатку він здобув вплив у районі, де балотувався в муніципалітет його ставленик, потім на своїй виборчій дільниці, згодом на міських зборах своєї партії, звичайно ж, вігів[10] і, нарешті, його стали вважати головою самостійної політичної організації.
Раніше він не вмів ані читати, ані писати, але тепер, звичайно, навчився грамоти. З бесід із містером Коміським він зясував, що існують й інші форми підрядів наприклад, на прокладку каналізаційних, водопровідних і газових магістралей, брукування вулиць тощо. Кому ж узятися за них, як не Едварду Батлеру? Він знайомий з багатьма членами муніципалітету. Він зустрічався з ними в задніх кімнатчинах пивниць, на пікніках, що влаштовуються верховодами міста в суботні та недільні дні, на передвиборних нарадах і засіданнях, бо, користаючися зі щедрот міста, повинен був допомагати їм не лише грошима, а й порадою. Цікаво, що Батлер незабаром виявив неабияку політичну кмітливість. Йому досить було поглянути на людину, щоб сказати, чи піде вона вгору. Багато з його бухгалтерів, керівників і табельників стали членами муніципалітету або законодавчих зборів. Кандидатури, які він висував на виборах, зазвичай проходили з успіхом. Спочатку він здобув вплив у районі, де балотувався в муніципалітет його ставленик, потім на своїй виборчій дільниці, згодом на міських зборах своєї партії, звичайно ж, вігів[10] і, нарешті, його стали вважати головою самостійної політичної організації.
Якісь таємничі сили працювали на нього в муніципалітеті. Йому діставалися великі підряди, він брав участь у всіх торгах. Про сміттєзбиральні роботи він уже й не думав. Старший син містера Батлера, Оуен, був членом законодавчих зборів і компаньйоном батька. Другий син, Келем, служив у відділі міського водопостачання і теж брав участь у справах батька. Старша дочка, пятнадцятирічна Ейлін, ще вчилася в монастирському пансіоні Св. Агати, в Джермантауні. Інша, тринадцятирічна Нора, наймолодша в сімї, була влаштована у приватну школу, яка перебувала у віданні католицьких черниць. Сімя Батлерів переїхала з південної частини Філадельфії на Джирард-авеню, ближче до аристократичного кварталу там уже зароджувалося інтенсивне «світське» життя. Батлери не належали до кола обраних, але у глави сімї, пятдесятипятирічного підрядника, котрий «коштував» майже півмільйона, знайшлося багато друзів у світі політичному і фінансовому. Та й сам він був уже не той «неотесаний парубяга». Це був кремезний чоловік із червоним, злегка обвітреним обличчям, сивочолий, сіроокий, з широкими плечима і могутніми грудьми типовий ірландець. Багатий життєвий досвід надав його обличчю спокійного, певного і незворушного виразу. Великі руки і ноги нагадували про дні, коли він ще не носив чудових костюмів з англійського сукна і жовтих черевиків, але нічого «простацького» в ньому не залишилося навпаки, тримався він із великою гідністю. Щоправда, говорив Батлер, як і раніше, з ірландським акцентом, але завжди жваво, любязно і переконливо.
Він одним із перших зацікавився будівництвом кінних залізниць і так само, як Ковпервуд і чимало інших, дійшов висновку, що це діло з великим майбутнім. Найкращим доказом був прибуток, який приносили куплені ним акції та паї. Батлер діяв через маклерів, оскільки не встиг вступити в ці підприємства в період їх організації. Він скуповував акції всіх кінно-залізничних компаній, вважаючи, що перед будь-якою з них відкриваються прекрасні перспективи. Але найбільше йому хотілося повністю отримати у свої руки контроль над однією або двома лініями. Відповідно до цього задуму він підшукував надійного молодого чоловіка, здібного і чесного, який діяв би за його вказівками, роблячи все, що йому накажуть. Хтось рекомендував йому Ковпервуда, і він листовно запросив його до себе.
Ковпервуд не забарився, адже багато чув про Батлера, його карєру, звязки і вплив. Одного сухого морозяного лютневого ранку Френк вирушив до нього. Згодом він не раз згадував цю вулицю широкі цегляні тротуари, бруківку, злегка припорошені снігом, хирляві, оголені деревця і ліхтарні стовпи. Будинок Батлера, хоча і не новий (він відремонтував його після покупки) був непоганим зразком архітектури свого часу. Пятдесят футів у довжину, чотириповерховий, він був складений з сірого вапняку, до парадних дверей вели чотири широкі білі сходинки. Вікна з білими лиштвами мали форму широких арок. Зсередини вони були завішені мереживними фіранками, і червоний плюш меблів, що трохи просвічувався крізь мереживо, мав якийсь особливо затишний вигляд з холодної і засніженої вулиці.
Чепурна покоївка-ірландка відкрила двері Ковпервуду; він увійшов і дав їй свою візитну картку.