«Дивно влаштований світ» подумав Френк. Але ці думки він глибоко таїв у собі і нікому не збирався їх повіряти.
Операція з позикою мала досить цікаві наслідки: Френк виручив свої двадцять тисяч (навіть трохи більше) і до того ж привернув до себе увагу фінансового світу Філадельфії і штату Пенсильванія. Але розповсюджувати позику йому так і не довелося. У нього відбулася зустріч із скарбником штату в конторі одного знаменитого філадельфійського юриста, де скарбник зазвичай займався справами під час своїх наїздів до Філадельфії. Він був дуже любязний з Ковпервудом (нічого іншого йому й не лишалося) і пояснив, як у Гаррісберзі влаштовуються такі справи. Коштами для передвиборних кампаній забезпечують великі фінансисти. У тих є свої ставленики в палаті і в сенаті штату. Губернатор і скарбник, звісно, вільні у своїх діях, але їм доводиться памятати про існування таких речей, як престиж, дружба, громадський вплив і політичне честолюбство. Значні ділки нерідко утворюють таємну корпорацію факт, зрозуміло, не зовсім законний. Проте, з іншого боку, вони, як-не-як, є офіційними поручителями при випуску великих позик. Штат змушений підтримувати з ними добрі стосунки, особливо в такий час, як нині. Оскільки містер Ковпервуд має прекрасні можливості для розміщення облігацій на один мільйон (здається, саме на таку суму він претендує) його прохання слід задовольнити. Але Ван-Ностренд хоче зробити йому іншу пропозицію. Чи не погодиться Ковпервуд (якщо цього забажає група фінансистів, що реалізує позику) після затвердження його заявки поступитися їм за відому компенсацію (що дорівнює тому прибутку, на який він розраховував) своєю часткою в розміщенні позики? Таке бажання деяких фінансистів. Опиратися їм було б небезпечно. Вони аж ніяк не заперечують проти заявки на пять мільйонів, яка повинна підняти престиж Ковпервуда. Нехай навіть вважається, що він розмістив один мільйон, вони і проти цього нічого не мають. Але вони хочуть взяти на себе неподільно реалізацію всіх двадцяти трьох мільйонів доларів одним кушем так буде солідніше. При цьому зовсім не обовязково галасувати про те, що Ковпервуд відмовився від участі в поширенні позики. Вони згодні, щоб він зібрав лаври, які очікували б на нього, якби він завершив розпочату справу. Проблема лише в тім, що це може стати поганим прикладом. Знайдуться й інші охочі піти його слідами. Але якщо у вузьких фінансових колах з приватних джерел поширяться чутки, що на нього чинився тиск, і він, отримавши відступні, відмовився від участі в розміщенні позики, то в майбутньому це утримає інших від подібного кроку. Якщо ж Ковпервуд не погодиться на запропоновані йому умови, йому можуть заподіяти всіляких неприємностей. Наприклад, вимагати погашення його онкольних позик. У багатьох банках з ним надалі будуть менш ввічливі. Його клієнтуру можуть так чи інакше відтрутити.
Ковпервуд зрозумів. І погодився. Поставити на коліна стількох сильних світу цього лише це вже дечого варте! Отже, про нього почули, зрозуміли, що він за птах. Дуже добре, чудово! Він візьме свої двадцять тисяч доларів (чи близько того) і ретирується. Скарбник теж був вдоволений. Це дозволяло йому вийти з вельми делікатної ситуації.
Я радий, що побачився з вами, сказав він, радий, що ми взагалі зустрілися. Коли я знову буду в цих краях, я зазирну до вас, і ми разом поснідаємо.
Скарбник відчув, що має справу з людиною, яка дасть йому можливість підробити. У Ковпервуда був дивовижно проникливий погляд, а його обличчя свідчило про жвавий і гнучкий розум. Повернувшись до себе, він розповів про молодого фінансиста губернатору і деяким знайомим ділкам.
Розподіл позики для реалізації було нарешті затверджено. Після секретних переговорів з очільниками фірми «Дрексел і Ко» Ковпервуд отримав від них двадцять тисяч доларів і передав їм своє право на участь у цій справі. Тепер в його конторі час від часу стали зявлятися нові обличчя серед них Ван-Ностренд і вже згаданий нами Теренс Реліхен, представник іншої політичної групи в Гаррісберзі. Одного разу за сніданком в ресторані Френка познайомили з губернатором. Його імя стали згадувати в газетах, він швидко ріс в очах суспільства.
Френк разом з молодим Елсвортом негайно взявся до розробки проекту свого нового будинку. Буде споруджене щось виняткове, заявив він дружині. Тепер їм доведеться влаштовувати великі прийоми. Фронт-стрит для них уже занадто тиха вулиця. Френк дав оголошення про продаж старого будинку, порадився з батьком і зясував, що й той не проти переїхати. Успіх сина добре позначився і на карєрі батька. Директори банку що не день були з ним привітніші.
Френк разом з молодим Елсвортом негайно взявся до розробки проекту свого нового будинку. Буде споруджене щось виняткове, заявив він дружині. Тепер їм доведеться влаштовувати великі прийоми. Фронт-стрит для них уже занадто тиха вулиця. Френк дав оголошення про продаж старого будинку, порадився з батьком і зясував, що й той не проти переїхати. Успіх сина добре позначився і на карєрі батька. Директори банку що не день були з ним привітніші.
Наступного року голова правління банку Кугель збирався вийти у відставку. Старому Ковпервудові, завдяки блискучій фінансовій операції, проведеній його сином, а також багаторічній службі, пророкували цю посаду. Френк робив великі позики в його банку, а отже, був і значним вкладником. Дуже позитивно оцінювався і його діловий звязок з Едвардом Батлером. Френк постачав очільникам банку відомості, яких без нього вони не могли б здобути. Міський скарбник і скарбничий штату стали цікавитися цим банком. Ковпервуду-старшому вже ввижався двадцятитисячний оклад голови правління, і цим він значною мірою був зобовязаний своєму синові. Стосунки між обома родинами тепер були такі, що кращого годі й бажати. Анна (їй уже виповнився двадцять один рік), Едвард і Джозеф часто проводили вечори в будинку брата. Ліліан майже щодня відвідувала його матір. Ковпервуди жваво обмінювалися сімейними новинами, і нарешті вирішено було будуватися поруч. Ковпервуд-старший купив ділянку в пятдесят футів поруч з тридцятифутовою ділянкою сина, і вони разом почали будівництво двох красивих і зручних будинків, які повинні були зєднатися між собою галереєю так званою перголою, відкритою влітку і заскленою взимку.
Для облицювання фасаду було обрано зелений граніт, дуже поширений у Філадельфії, але містер Елсворт обіцяв надати цьому каменеві особливо приємний вигляд для ока. Ковпервуд-старший вирішив, що може дозволити собі витратити на будівництво сімдесят пять тисяч доларів (його статки вже оцінювалися у двісті пятдесят тисяч), а Френк збирався ризикнути пятдесятьма тисячами, одержавши цю суму під заставу. У той же час він мав намір перевести свою контору в окрему будівлю, на тій же Третій вулиці, але південніше. Йому стало відомо, що там продається будинок з фасадом у двадцять пять футів завдовжки (правда, старий). Але якщо облицювати його темним каменем, то він набуде досить значного вигляду. В уяві Френка вже вималювалася красива будівля з величезним дзеркальним вікном, крізь яке видно деревяну обшивку внутрішніх стін, а на дверях або збоку від них бронзова табличка: «Ковпервуд і Ко». Ще туманно, але вже, як рожева хмаринка на горизонті, постало перед ним його майбутнє. Він буде багатий, дуже-дуже багатий!
13
Поки Ковпервуд неухильно просувався вперед шляхом життєвих успіхів, велика війна проти повсталого Півдня наближалася до кінця. Був жовтень 1864 року. Взяття Мобіла і «Битва у лісових хащах»[12] ще не зітерлися з памяті. Грант стояв уже на підступах до Пітерсберга, а доблесний генерал південців Лі робив останні блискучі і безнадійні спроби врятувати становище, використовуючи всі свої здібності стратега і вояка. Іноді, наприклад, в ту млосно довгу пору, коли вся країна чекала падіння Віксберга або переможного наступу армії, що стояла на річці Потомак, а Лі між тим вдерся до Пенсильванії, акції стрімко знижувалися в ціні і ринок зазнавав занепаду. У такі хвилини Ковпервуд закликав на допомогу всю свою спритність; йому доводилося щомиті бути напоготові, щоби все нажите ним не пішло з вітром через якісь непередбачувані і згубні звістки.
Особисте його ставлення до війни (незалежно від його патріотичних почуттів, які вимагали збереження цілісності Союзу[13]) зводилося до думки, що це руйнівна і вельми дорога затія. Він не був зрештою такий далекий від національної гордості, щоб не усвідомлювати, що Сполученими Штатами, які тепер розкинулися від Атлантичного океану до Тихого і від снігів Канади до Мексиканської затоки, не можна не дорожити. Народившись у 1837 році, Ковпервуд був свідком того, як країна домагалася територіальної цілісності (якщо не брати до уваги Аляску). У дні його юності США збагатилися купленою у іспанців Флоридою; Мексика, після несправедливої війни, поступилася в 1848 році Техасом і територіями на захід від нього. Залагодилися, нарешті, прикордонні суперечки між Англією і Сполученими Штатами на далекому північному заході. Людина з широкими поглядами на соціальні та фінансові питання не могла не розуміти всього значення цих фактів. У всякому разі, вони вселяли Ковпервуду усвідомлення необмежених комерційних можливостей, що причаїлися в такій великій державі. Він не належав до розряду фінансових авантюристів або прожектерів, котрі вбачали джерела безмежної наживи в кожному недослідженому струмку, в кожній пяді прерій; але вже самі обшири країни свідчили про гігантські можливості, які, як сподівався Френк, можна буде захистити від будь-яких зазіхань. Територія, що простягається від океану до океану, таїла в собі потенційні багатства, які були б утрачені, якби Південні штати відєдналися від Північних.