Коли Ейлін тільки вступила в життя, всі тонкі відмінності у становищі окремих верств місцевої громади почали її хвилювати; вона прагнула, аби батько побудував гарний особняк, на зразок тих, які вона бачила у інших, і відкрив їй дорогу в суспільство. Бажання це не збулося, і тоді всі її помисли звернулися до коштовностей, верхових коней, екіпажів і, звісно, на вбрання все, що вона могла мати натомість. Будинок, у якому вони жили, не дозволяв влаштовувати великі прийоми, і Ейлін вже у вісімнадцять років спізнала муки враженого самолюбства. Вона жадала іншого життя! Але як їй було здійснити свої мрії?
Кімната Ейлін, повна модних одяганок, красивих дрібничок, коштовностей (прикрашатись якими їй випадало лише зрідка), черевичків, панчіх, білизни і мережив, могла б бути зразком для вивчення слабкостей нетерплячої і гордовитої натури. Ейлін знала всі марки парфумів і косметики (хоча остання їй була зовсім непотрібна) і щедро скуповувала те й інше. Акуратність не була її прикметною рисою, а показну розкіш вона дуже любила. Пишне нагромадження портьєр, фіранок, дрібничок і картин в її кімнаті погано поєднувалося з усім іншим оздобленням будинку.
Ейлін завжди викликала у Ковпервуда уявлення про незагнуздану норовливу конячку. Він нерідко зустрічав її, коли вона ходила з матірю по магазинах або ж каталася з батьком, і його незмінно смішив і тішив знуждений тон, яким вона розмовляла з ним.
О Господи! Як нудно жити на світі! говорила вона, тоді як насправді кожна мить життя для неї була сповнена трепетної радості. Ковпервуд точно охарактеризував її духовну сутність: дівчина, в якій життя бє ключем, романтична, захоплена думками про кохання і про все, що несе в собі любов. Коли він дивився на неї, йому здавалося, що він бачить цілковиту досконалість, яку могла б створити природа, якби спробувала створити щось фізично ідеальне. У нього промайнула думка, що незабаром якийсь щасливчик одружиться з нею і забере її з собою. Але той, кому вона дістанеться, змушений буде утримувати її обожнюванням, тонкими лестощами і неослабною увагою.
Ця маленька нікчема (менше за все вона була нікчемою) уявляє собі, що весь світ в кишені у її батька, зауважила якось Ліліан в розмові з чоловіком. Послухати її, то можна подумати, що Батлери ведуть свій рід від ірландських королів! А її удаваний інтерес до музики і до мистецтва просто смішний.
Ну, не будь аж надто сувора до неї! дипломатично заспокоював її Ковпервуд (в той час Ейлін уже дуже подобалася йому). Вона добре грає, і у неї приємний голос.
Це так, але справжнього смаку у неї нема. Та й звідки йому взятися? Досить подивитися на її батька і матір!
Знаєш, я особисто не бачу в ній нічого поганого, стояв на своєму Ковпервуд. У неї весела вдача, і вона досить вродлива. Звісно, вона ще зовсім дитина і трохи пихата, але це у неї минеться. До того ж вона не дурна і енергійна.
Ейлін (він це знав) була дуже прихильна до нього. Він їй подобався. Вона любила грати на роялі і співати, буваючи у нього в будинку, причому співала лише в його присутності. Його впевнена, тверда хода, сильне тіло і красива голова все приваблювало її. Незважаючи на свою метушливість і свій егоцентризм, вона часом трохи ніяковіла перед ним. Але зазвичай в його присутності вона ставала особливо веселою і чарівною.
Найбезнадійніша справа у світі намагатися точно визначити характер людини. Кожна особистість це клубок протиріч, а тим більше особистість обдарована.
Тому неможливо вичерпно описати Ейлін Батлер. Розум у неї, безсумнівно, був, хоча не відшліфований і наївний, а також сила характеру, що його трохи приборкували погляди і умовності сучасного їй суспільства. Однак часом ота її вдача проявлялася стихійно і швидше позитивно, ніж негативно.
Їй щойно виповнилося вісімнадцять років, і такій людині, як Френк Ковпервуд, вона здавалася чарівною. Вся її істота була перейнята тим, чого він раніше не бачив у жодній жінці і ніколи від жодної з них свідомо не вимагав, жвавістю і життєрадісністю. Але жодна дівчина або жінка з тих, кого він коли-небудь знав, не мала цієї вродженої життєвої сили. Її волосся, рудувато-золотаве власне, кольору червоного золота з ледь помітним рудуватим відтінком, хвилями піднімалося над чолом і вузлом спадало на потилицю. У неї був бездоганної форми ніс прямий, з маленькими ніздрями, і очі великі, з хвилюючим і чуттєвим блиском. Ковпервуду подобався цей блакитно-сірий ближче до блакитного відтінок. Її туалети мимоволі викликали в памяті браслети на запястях, на ногах, сережки та нагрудні чаші одалісок, хоча нічого подібного вона, звісно, не носила. Через багато років Ейлін зізналася йому, що із задоволенням пофарбувала б нігті і долоні в колір карміну. Здорова і сильна, вона завжди цікавилася, що думають про неї чоловіки, і якою вона видається їм у порівнянні з іншими жінками.
Найбезнадійніша справа у світі намагатися точно визначити характер людини. Кожна особистість це клубок протиріч, а тим більше особистість обдарована.
Тому неможливо вичерпно описати Ейлін Батлер. Розум у неї, безсумнівно, був, хоча не відшліфований і наївний, а також сила характеру, що його трохи приборкували погляди і умовності сучасного їй суспільства. Однак часом ота її вдача проявлялася стихійно і швидше позитивно, ніж негативно.
Їй щойно виповнилося вісімнадцять років, і такій людині, як Френк Ковпервуд, вона здавалася чарівною. Вся її істота була перейнята тим, чого він раніше не бачив у жодній жінці і ніколи від жодної з них свідомо не вимагав, жвавістю і життєрадісністю. Але жодна дівчина або жінка з тих, кого він коли-небудь знав, не мала цієї вродженої життєвої сили. Її волосся, рудувато-золотаве власне, кольору червоного золота з ледь помітним рудуватим відтінком, хвилями піднімалося над чолом і вузлом спадало на потилицю. У неї був бездоганної форми ніс прямий, з маленькими ніздрями, і очі великі, з хвилюючим і чуттєвим блиском. Ковпервуду подобався цей блакитно-сірий ближче до блакитного відтінок. Її туалети мимоволі викликали в памяті браслети на запястях, на ногах, сережки та нагрудні чаші одалісок, хоча нічого подібного вона, звісно, не носила. Через багато років Ейлін зізналася йому, що із задоволенням пофарбувала б нігті і долоні в колір карміну. Здорова і сильна, вона завжди цікавилася, що думають про неї чоловіки, і якою вона видається їм у порівнянні з іншими жінками.
Розїжджати в екіпажах, жити в красивому особняку на Джирард-авеню, бувати в таких будинках, як будинок Ковпервуда, все це значило для неї дуже багато. Але вже і в тому віці вона розуміла, що сенс життя не лише в цих привілеях. Живуть же люди, і не маючи їх.
І все ж багатство і перевага над іншими паморочили їй голову. Сидячи за роялем, катаючись, гуляючи або стоячи перед дзеркалом, вона була сповнена усвідомлення своєї краси, чарівності, усвідомлення того, що це означає для чоловіків, і яку заздрість вселяє жінкам. Часом споглядаючи бідних, плоскогрудих і некрасивих дівчат, вона переймалася жалістю; іноді в ній спалахувала незрозуміла неприязнь до якої-небудь дівчини або жінки, що насмілювалася змагатися з нею красою або становищем у суспільстві. Траплялося, що дочки із відомих родин, зустрівшись з Ейлін у розкішних магазинах на Честнат-стрит або на прогулянці в парку, верхи або в екіпажі, задирали носи на доказ того, що вони краще виховані і що це їм відомо. При таких зустрічах обидві сторони обмінювалися нищівними поглядами. Ейлін прагнула проникнути у вищий світ, хоча хлюстуваті молодики з цього кола анітрохи не приваблювали її. Вона мріяла про справжнього чоловіка. Час від часу їй траплявся юнак «нібито відповідний», але зазвичай це були знайомі її батька, дрібні політичні діячі або члени місцевих законодавчих зборів, що стояли не вище на соціальній драбині, тому вона швидко втрачала до них будь-який інтерес, і вони набридали їй. Старий Батлер не знав нікого зі справді вишуканого товариства. Але містер Ковпервуд він здавався таким вишуканим, сильним і стриманим. Часом, дивлячись на місіс Ковпервуд, Ейлін часто думала, якою, напевно, щасливою є його дружина
14
Швидке просування Ковпервуда, голови фірми «Ковпервуд і Ко», що послідувало за блискучою операцією з позикою, привело його зрештою до зустрічі з людиною, котра значно вплинула на його життя в моральному, фінансовому і в багатьох інших розуміннях. Це був Джордж Стінер, новий міський скарбник, іграшка в руках інших, який і став важливою персоною саме через свою слабку волю. До призначення на цю посаду Стінер працював дрібним страховим агентом і комісіонером з продажу нерухомого майна. Таких людей, як він, тисячі на кожному кроці жодної прозорливості, справжньої тонкості розуму, без винахідливості, без будь-яких обдарувань. За все своє життя він не висловив жодної свіжої думки. Щоправда, ніхто не міг би назвати його поганою людиною. Зовнішність у нього була якась непримітна, сіра, безнадійно буденна, але пояснювалося це не стільки його зовнішнім, скільки внутрішнім світом. Блакитно-сірі водянисті очі, рідке світле волосся, безвільні, невиразні губи. Стінер був досить високий майже шести футів на зріст, досить плечистий, але весь якийсь незграбний. Він мав звичку злегка сутулитися, а черевце у нього трохи видавалося наперед. Мова його складалася з суцільних загальних штампів газетні й обивательські теревені та комерційні плітки. Знайомі і сусіди ставилися до нього непогано. Його вважали чесним і добрим (зрештою, таким він, мабуть, і був). Дружина його і четверо дітей були невиразні й незначні, якими зазвичай бувають дружини і діти у подібних людей.