У розповідях батька часто згадувався якийсь Френсіс Гранд, знаменитий вашингтонський журналіст, який грав чималу роль за лаштунками конгресу США, великий майстер винюхувати всілякі секрети, особливо стосовно фінансового законодавства. Секретні справи президента і кабінету міністрів, а також сенату і палати представників, здавалося, були для нього відкритою книгою. Свого часу Гранд, за посередництвом двох чи трьох маклерських контор, скуповував великими партіями боргові зобовязання і облігації Техасу. Ця республіка, яка боролася з Мексикою за свою незалежність, випустила ряд позик на суму в десять пятнадцять мільйонів доларів. Передбачалося включити Техас в низку штатів США, і в звязку з цим через конгрес був проведений законопроект про асигнування пяти мільйонів доларів в рахунок погашення колишньої заборгованості республіки. Гранд пронюхав про це, так само як і про те, що частина боргових зобовязань, з огляду на особливі умови їх випуску, буде оплачена повністю, інші ж зі знижкою, і що заздалегідь вирішено інсценувати провал законопроекту на певній сесії, щоб відлякати тих, хто, почувши про таку комбінацію, надумав би з метою наживи скуповувати давні зобовязання. Гранд поставив до відома Третій національний банк (а отже, про це дізнався і помічник касира Ковпервуд). Той розповів усе дружині, а через неї це дійшло до Френка його ясні великі очі загорілися. Він запитував себе: чому батько не скористається нагодою і не придбає облігації Техаської республіки особисто для себе? Адже він сам казав, що Гранд і ще троє-четверо спритників нажилися на цьому тисяч по сто зиску! Либонь, тато вважав це не цілком законним (хоча і протизаконного тут, власне, нічого не було). Чому б не винагородити себе за таку позалаштункову обізнаність? Френк вирішив, що його батько надміру чесний, надто обачний. От коли він сам виросте і стане біржовиком, банкіром і фінансистом то вже, звичайно, не пропустить такої нагоди!
Якраз саме тоді до Ковпервудів приїхав родич, який ніколи раніше їх не відвідував, Сенека Девіс, брат місіс Ковпервуд. То був білолиций, румяний і блакитноокий здоровань, зростом в пять футів і девять дюймів, міцний, круглоголовий, із блискучою лисиною, обрамленою кучерявими кущиками золотаво-рудого волосся. Одягався він досить елегантно, ретельно дотримуючись моди квітчастий жилет, довгий сірий сюртук і циліндр (невідємний атрибут успішної людини). Він полонив Френка з першого погляду. Містер Девіс був плантатором, володів великим ранчо на Кубі. Він розповідав хлопцеві про життя на острові про заколоти, засідки, люті сутички з мачете в руках на його власній плантації і про безліч інших цікавих речей. Він привіз із собою купу грошей, цілу колекцію індіанських цікавинок і кількох невільників. Один із них Мануель, високий і худий негр невідлучно перебував при ньому, вочевидь, як його охоронець. Містер Девіс експортував зі своїх плантацій цукор-сирець, який вивантажували в Південній гавані Філадельфії. Дядько зачарував Френка своєю простацькою життєрадісністю, що здавалася в цій спокійній і стриманій сімї навіть дещо грубуватою і розвязною.
Нагрянувши у недільний вечір несподівано й негадано, дядько викликав у сімї радісний захват.
Та що ж це таке, сестрице! вигукнув він, ледве угледівши місіс Ковпервуд. Ти анітрохи не погладшала! А я ж бо думав, коли ти виходила заміж за свого поважного Генрі, що тебе рознесе, як оце мене. Ні, ви тільки погляньте! Слово честі, вона і пяти фунтів не важить!
І, обхопивши Ненсі-Арабеллу за талію, він підкинув її угору на превеликий подив дітлахів, які зроду не бачили такого безцеремонного поводження з їхньою матірю!
Генрі Ковпервуд був дуже задоволений і втішений приїздом багатого родича: пятнадцять років тому, коли вони щойно одружилися, Сенека Девіс просто не удостоював його увагою.
Ви тільки погляньте на цих бліденьких городян, гомонів дядько, пички немов борошном обсипані. От би малюкам приїхати на моє ранчо позасмагати трішки! Просто воскові ляльки, та й годі! З цими словами він ущипнув за щоку пятирічну Анну-Аделаїду. Мушу сказати, Генрі, ви тут незлецьки влаштувалися, продовжував він, критично оглядаючи вітальню нічим не примітного триповерхового будинку.
Кімната ця (розміром двадцять футів на двадцять чотири), облаштована панелями під вишневе дерево і обставлена новим гарнітуром в стилі Шератон, виглядала дещо незвично, але загалом приємно. Коли Генрі Ковпервуд став помічником касира, він виписав з Європи фортепіано (велика розкіш за тодішніми мірками). Кімнату прикрашали і інші рідкісні речі: газова люстра, акваріум із золотими рибками, кілька чудово відполірованих мушель химерної форми і мармуровий купідон з кошичком квітів у руках. Було літо, в прочинені вікна заглядали дерева, тішачи погляд, затіняючи своїми кронами цегляні тротуари. Дядько Сенека неквапно вийшов у двір.
Кімната ця (розміром двадцять футів на двадцять чотири), облаштована панелями під вишневе дерево і обставлена новим гарнітуром в стилі Шератон, виглядала дещо незвично, але загалом приємно. Коли Генрі Ковпервуд став помічником касира, він виписав з Європи фортепіано (велика розкіш за тодішніми мірками). Кімнату прикрашали і інші рідкісні речі: газова люстра, акваріум із золотими рибками, кілька чудово відполірованих мушель химерної форми і мармуровий купідон з кошичком квітів у руках. Було літо, в прочинені вікна заглядали дерева, тішачи погляд, затіняючи своїми кронами цегляні тротуари. Дядько Сенека неквапно вийшов у двір.
Дуже приємний куточок, зауважив він, стоячи під розлогим берестом і оглядаючи подвіря, почасти вимощене цеглою і обнесене цегляним парканом, по якому вився дикий виноград. А де ж у вас гамак? Невже ви влітку не чіпляєте тут гамак? У Сен-Педро у мене їх десь аж шість чи сім на подвірї.
Ми якось не подумали про гамак, адже кругом сусіди. Але це було б пречудово, усміхнулася місіс Ковпервуд. Завтра ж попрошу Генрі його купити.
Та я привіз із собою кілька штук! Вони у мене в скрині, в готелі. Мої чорношкірі на Кубі самі плетуть їх. Я вам завтра вранці пришлю один з Мануелем.
Він мимохідь зірвав листок винограду, смикнув за вухо Едварда, затим пообіцяв Джозефу, молодшому з хлопчаків, подарувати індіанський томагавк і повернувся в будинок.
Ось цей хлопчина мені подобається, сказав він трохи згодом, поклавши руку на плече Френка. Як його повне імя, Генрі?
Френк Алджернон.
Гм! Треба було назвати його якось інакше, як-от мене. У цьому хлопчині щось є Приїжджай до мене на Кубу, синку, я з тебе зроблю плантатора.
Мене до цього не тягне, відказав старший син Ковпервуда.
Принаймні, відверто сказано! Що ж ти маєш проти моєї пропозиції?
Нічого. Тільки я не знаю цієї справи.
А яку ти знаєш?
Хлопчик посміхнувся не без лукавства.
Я поки що мало знаю.
Ну, гаразд, а що тебе цікавить?
Гроші.
Он воно що! Значить, це у нього в крові по слідах татуся пішов. Що ж, це незлецьке! І міркує він, як мужчина. Ну, хлопче, ми з тобою ще поговоримо. Схоже, Ненсі, що у тебе росте фінансист. Він дивиться на речі, як справжній ділок.
Дядько уважніше поглянув на Френка. У цьому рішучому хлопцеві, безсумнівно, відчувалася сила. Його великі і ясні сірі очі таїли якісь думки. Вони багато чаїли в собі і нічого не виказували.
Цікавий хлопчина, сказав містер Девіс зятеві. Мені подобається його завзятість. У вас гарні діти.
Містер Ковпервуд тільки посміхнувся. Ну, що ж, цей дядечко, коли йому так сподобався Френк, може багато чого для нього зробити. Приміром, залишити йому згодом частину своїх статків (містер Девіс був багатий і неодружений).
Дядько Сенека згодом став часто бувати у Ковпервудів і завжди у супроводі свого чорношкірого охоронця Мануеля, який, на превеликий подив дітей, говорив по-англійськи і по-іспанськи. Френк усе більше і більше цікавив дядька.
Коли хлопчина підросте і вирішить, ким він хоче бути, я допоможу йому стати на ноги, зауважив якось містер Девіс у розмові з сестрою. Та гаряче подякувала йому.
Дядько розмовляв із Френком про його заняття в школі і виявив, що хлопця мало цікавлять книги, та й узагалі більшість шкільних предметів. Граматика просто нудота, як і література. Латина просто марне гаяння часу. Історія? ну, це ще сяк-так
Я люблю рахівництво і математику, заявив Френк. А взагалі-то мені б хотілося покінчити з цим і взятися нарешті до справжнього діла.
Зарано ще, друже, усміхнувся дядько. Скільки тобі? Чотирнадцять?
Тринадцять.
Ну от, бачиш, раніше шістнадцяти кинути школу не можна. Ще краще провчитися років до сімнадцяти-вісімнадцяти. Це тобі не зашкодить. Дитинства потім не повернеш, любий хлопче.
Мені нецікаво бути хлопчиком. Я вже хочу працювати.
Не квапся, синку. Все дно озирнутися не встигнеш і ти вже дорослий. Ти ж, здається, мітиш у банкіри?
Так, дядьку.
Ну, що ж, Бог дасть, і коли час прийде я допоможу тобі на перших порах, якщо ти не передумаєш. Дивись лишень, поводься добре. На твоєму місці я б попрацював рік-два у великій хлібно-комісійній конторі. Там можна набратися досвіду. Ти дізнаєшся багато такого, що згодом тобі знадобиться. А поки зміцнюй здоровя і вчися. Коли буде треба, сповісти мене, де б я не знаходився. Напиши і як тобі ведеться.