За шістдесят центів він підрядився відвезти мило за призначенням. Ще через півгодини вони вже стояли перед крамницею здивованого містера Делрімпла, якого Френк, перш ніж вивантажувати мило з візка, змусив вийти на вулицю і поглянути на ящики. У разі, якщо угода не відбудеться, Френк вирішив відвезти мило додому. Незважаючи на те, що це була його перша спекуляція, він весь час зберігав цілковите самовладання.
Еге ж, промовив містер Делрімпл, замислено чухаючи сиву голову, так, мило те саме. Я беру його. Слова треба дотримуватись. Де це ви його роздобули, Френку?
На розпродажі у Біксома, тут недалеко, відверто і чесно відповів юний Ковпервуд.
Містер Делрімпл велів віднести мило в крамницю і після деяких формальностей, які ускладнювалися тим, що продавець був неповнолітній, виписав вексель строком на місяць.
Френк подякував і сховав його до кишені. Він вирішив ще раз піти до батька і врахувати вексель, як це робили на його очах інші, щоб віддати борг і отримати свій зиск готівкою. Як правило, цих операцій не роблять після закриття банку, але ж батько, певне, зробить для нього виняток
Насвистуючи, він подався до банку. Батько знову посміхнувся, побачивши його.
Ну як, Френку, вигоріла твоя справа? спитав містер Ковпервуд.
Ось вексель строком на місяць, сказав хлопчик, кладучи на стіл отримане від Делрімпла зобовязання. Будь ласка, врахуй його з утриманням своїх тридцяти двох доларів.
Батько уважно розглянув вексель.
Шістдесят два долари, прочитав він. Містер Делрімпл. Усе правильно. Авжеж, я врахую його. Це обійдеться тобі в десять відсотків, пожартував він. Але чому б тобі не залишити вексель у себе? Я можу почекати і не буду вимагати свої тридцять два долари до кінця місяця.
Ні, не треба! заперечив Френк. Ти краще врахуй його і візьми свої гроші. Мої можуть мені знадобитися.
Діловитий вигляд сина потішив містера Ковпервуда.
Ну, гаразд, сказав він. Завтра все буде облаштовано, а тепер розкажи мені, як тобі це вдалося?
І син йому розповів. О сьомій годині вечора про цю історію дізналася місіс Ковпервуд, а трохи пізніше і дядько Сенека.
Ну, що я вам казав, Ковпервуде? вигукнув дядечко. Цей хлопчина далеко піде! Ви ще й не те побачите!
За обідом місіс Ковпервуд з цікавістю вдивлялася в сина. Ось цього її любого хлопчину вона ще неначе зовсім недавно годувала груддю! Як він швидко змужнів
Сподіваюся, Френку, тобі й надалі таланитиме в таких справах, сказала вона.
І я сподіваюся, мамо, була лаконічна відповідь.
Щоправда, торги відбувалися не щодня, і не щодня вдавалися угоди з бакалійником. Але Френк уже замолоду вмів призбирувати капіталець. Він оформлював передплату на журнал для юнацтва, працював агентом з розповсюдження ковзанів нового зразка, а раз навіть спокусив навколишніх хлопчаків обєднатися і закупити собі до літа партію соломяних капелюхів за оптовою ціною. Про те, щоб назбирати грошенят ощадливістю, Френк і не думав. Він мало не з дитинства перейнявся переконанням, що куди приємніше витрачати гроші не рахуючи, і вірив, що цієї можливості він так чи інакше добється.
У цьому ж році, якщо не раніше, в ньому вже пробудився інтерес до дівчаток. Його погляд незмінно зупинявся на найвродливішій. А оскільки він сам був гарний і привабливий, то йому неважко було зацікавити вподобану дівчинку. Дванадцятирічна Пейшенс Барлоу, що жила по сусідству, була першою, на яку він задивився, та й сама вона задивилася на нього.
Природа наділила її блискучими чорними оченятами і чорним волоссям, яке вона заплітала в дві тугі коси. Витончені ніжки з тонкими щиколотками легко несли її чарівну фігурку. Батьки дівчинки були квакерами, і на її голові завжди красувався скромний маленький чепчик. Характер у неї, однак, був дуже жвавий, і цей сміливий самовпевнений хлопчик їй подобався. Одного разу (після того, як вони не раз уже обмінялися швидкими поглядами) він зупинив її дівчинка йшла в той же бік і з посмішкою, рішуче, як завжди, запитав:
Ви, здається, мешкаєте на нашій вулиці? Правда?
Так, відповіла вона, трохи зашарівшись і погойдуючи сумкою з книжками, в будинку сто сорок один.
Я знаю цей будинок, сказав він. Бачив, як ви туди заходили. Ви, здається, вчитеся в одній школі з моєю сестрою? Адже вас звуть Пейшенс Барлоу?
Він чув, як хтось із його товаришів назвав її імя.
Він чув, як хтось із його товаришів назвав її імя.
Справді, підтвердила вона. А звідки ви знаєте?
Чув, посміхнувся Френк. Я вас часто бачу. Хочете лакриці?
Він покопирсався в кишені і витягнув кілька паличок свіжої лакриці (дуже поширених у ті часи ласощів).
Пейшенс чемно подякувала і взяла одну.
Напевно, не надто смачно. Вона вже давно лежить у мене в кишені. Днями у мене були тягучки.
Та ні, смачно, відгукнулася вона, посмоктуючи кінчик палички.
А ви ж знаєте мою сестру, Анну Ковпервуд? запитав Френк, повертаючись до початої розмови і мимохідь представляючись своїй сусідці. Вона, щоправда, на клас молодша за вас, але, можливо, ви знайомі?
Я її знаю. Ми зустрічаємося, коли йдемо зі школи.
Я живу он там, праворуч, Френк показав їй на будинок, до якого вони підходили, ніби дівчинка і без того не знала, де він живе. Сподіваюся, ми тепер часто будемо бачитися?
А ви знайомі із Рут Меррієм? запитала вона, коли Френк уже збирався повернути на мощену доріжку, що вела до його дому.
Ні, а чому ви питаєте?
У неї у вівторок вечірка, ніби мимохіть зауважила дівчинка.
А де вона мешкає?
У будинку двадцять вісім.
Я був би не проти зайти до неї, зізнався Френк, повертаючи додому.
Може, вона і запросить вас. Пейшенс ставала все хоробріша (у міру того як відстань між ними збільшувалася). Я її попрошу.
Дякую, сказав він із посмішкою.
Вона вистрибом побігла далі.
Френк із сяючим обличчям дивився їй услід. Вона була чарівна. Він відчув палке бажання поцілувати її і жваво уявив собі вечірку у Рут Меррієм і все те, що це йому обіцяло.
То було одне з дитячих захоплень, які час від часу охоплювали Френка серед вихору життєвих подій. З Пейшенс Барлоу він тайкома цілувався в затишних куточках, перш ніж знайшов собі іншу. Узимку Пейшенс разом з сусідськими дівчатками вибігала на вулицю пограти в сніжки або ж у довгі зимові вечори засиджувалась на лавочці біля дверей свого будинку. Підстерегти її в ці години і поцілувати було так само легко, як на вечірках нашіптувати їй всілякі милі нісенітниці.
На зміну їй прийшла Дора Фітлер (Френку було тоді шістнадцять років, а їй чотирнадцять). Пізніше, у сімнадцять років, пятнадцятирічна Марджорі Стеффорд білява пухкенька дівчинка з блакитно-сірими очима, румяна і свіжа, як ранкова зоря.
У сімнадцять Френк вирішив кинути школу. Він усього три роки провчився в старших класах, але вже був ситий навчанням по горло. З тринадцяти років усі його помисли були звернені на фінансові оборудки, в тій формі, як ото він спостерігав на Третій вулиці. Час від часу він виконував доручення, які давали йому можливість трохи підробити. Дядько Сенека дозволив йому допомагати вагарю у вантажному порту, де під пильним наглядом урядових інспекторів складалися в державні пакгаузи мішки з цукром. Іноді, при особливо нагальній роботі, він допомагав батькові і отримував за це платню. Френк навіть змовився було з містером Делрімплом щодо підробітку у нього в суботні дні. Але невдовзі після того, як йому стукнуло пятнадцять, батько став головним касиром з річним окладом в чотири тисячі доларів, і про роботу за рундуком, звичайно, більше не могло бути й мови.
Якраз саме в цей час до Філадельфії знову приїхав дядько Сенека ще огрядніший, ще більш владний, і сказав племіннику:
Ось що, Френку: якщо хочеш взятися до справи, то я тобі для початку запропоную непогану пропозицію. Перший рік ти будеш працювати без платні, але якщо впораєшся, тобі, ймовірно, дадуть преміальні. Чув про фірму «Генрі Вотермен і Ко» на Другій вулиці?
Я знаю, де міститься їхня контора.
Так от вони згодні взяти тебе рахівником. Це маклери, що займаються перепродажем зерна і посередницькими справами. Ти якось казав, що хочеш попрацювати в цій сфері. Коли скінчиться навчальний рік, сходи до містера Вотермена, пошлися на мене, і він, треба гадати, тебе візьме. Розкажи потім, як ви домовилися.
Дядько Сенека тепер був уже одружений своїми грошима він завоював серце однієї небагатої, але честолюбної жінки з філадельфійських світських кіл. Завдяки цьому шлюбу звязки Ковпервудів, на загальну думку, повинні були дуже зміцнитися. Генрі Ковпервуд подумував про те, щоб переїхати в північну частину міста, на Фронт-стрит, звідки відкривався чудовий вид на річку і де вже йшло будівництво красивих особняків. На ті часи незадовго до Громадянської війни[3] його чотиритисячний оклад був досить значним. Генрі Ковпервуд, розсудливий і обережний, ніколи не вкладав свої заощадження навіть у найменш ризиковані справи, і завдяки своїй акуратності, обачності і пунктуальності мав, як вважали його товариші по службі, всі підстави в майбутньому розраховувати на пост віце-директора або навіть директора банку, в якому працював.