Твори для дітей: оповідання, казки, сценарії - Лідія Гулько

Лідія Гулько

Твори для дітей:

оповідання, казки, сценарії

Серденько, літературні твори, які ти читаєш на дозвілля або вивчаєш, написані не сьогодні. Найновішим до десяти років, а найдавнішим Наприклад, вісім поезій, що увійшли до «Кобзаря» Тараса Шевченка, побачили світ у 1840 році. Раніше, до Шевченка, літературні твори писали Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основяненко, Євген Гребінка. Тебе, напевне, цікавить найперший художній твір, складений на Русі? Це «Слово о полку Ігоревім». Його склав невідомий поет у другій половині ХІІ століття.

Література поза часом. Але твориться на полі свого часу і відбиває його світло. Наприклад, твори, що увійшли в цей збірник, написала на початку ХХІ століття.

Ти звернув увагу на стиль сучасних казок, і загалом творів, адресованих дітям? Так, вони дотепні, іронічні, емоційні. Читати їх легко. Мої роботи такі самі. Але вони ще й пронизані словянським фольклором. У фольклор входять казки, пісні, билини, прислівя, влучні вирази. Їх склали талановиті люди, що спокон віків заселяють наші землі. Знати їх треба обовязково. У розділі «Науково-популярні речі» прочитаєш про історію паперу, буквара, безконечника.

Книжки є різні, на будь-який смак. Наприклад, у Всеволода Нестайка пригодницько-гумористичні, Володимира Малика історичні. Мене з дитинства вабили серйозні книжки. Адже вони містять пізнавальну інформацію і викликають роздуми про світ, вічність, сенс життя. Отак, 13-річна Ліда прочитала всі книжки зі шкільної бібліотеки Жуля Верна, в 14 років Герберта-Джорджа Уеллса, в 15 Василя Яна.

Ти від природи допитливий? Мрієш бути легким і багатим, як вершки над водою? У такому разі ти мій однодумець, мій читач.

Прагну й тебе почути. Напиши мені листа. Моя адреса:

lidagulko@ukr.net

Приємного і вдумливого читання!

Оповідання з фольклорними та науковими мотивами

Про крилату ягідку

У Дмитрика, пятирічного хлопчика, зникла улюблена іграшка. Хлопчик довгий час не знає спокою: усе шукає пропажу. Килимок на підлозі загортав. І під ним улюбленої іграшки не знайшов.

Стоїть Дмитрик серед хати, кулачком тре очі. Сльози з них ось-ось річечкою ринуть. Аж тут дідусь у двері.

 Дідусю, ви не бачили мого воїна?  кинувся до старого Дмитрик.

 Я у хліві порався. Там кози мекають, свині рохкають і кури кудахкають. І жодного воїна,  відповів дідусь.

Хлопчик тупнув ніжкою.

 Я не про живого воїна, про іграшкового питаю!

 Он про що. І через це хлипаєш?

У очах хлопчика стоять сльози. Дідусь опустився на ослін. Дмитрика посадив на коліна. Повчав малого: Знайшов не скач, згубив не плач.

Дмитрик тернув бульку під носом.

 Це віршик?

 Ні, прислівя. Хоча прислівя може бути доладним, як віршик.

 Ой, здогадався. Ви придумали прислівя, щоб я за улюбленою іграшкою не сумував.

 Прислівя, Дмитрику, то народна мудрість. Ач, яке коротке, яскраве і соковите.

 Ніби ягідка суниці.

 Так. А ще крилате, мов би ластівка. Хтось мудро й доладно про щось сказав. Відтоді й живе вислів між людьми. Літає від хати до хати, від села до села. І великі міста не минає, у кожну домівку заглядає. Людям у нагоді стає.

 Дідусю, ви знаєте багато прислівїв?

 Багато,  підтвердив дідусь.

 І мене навчите?

 Аякже! Навчу, якщо не хлипатимеш носом. Бо мудрим ніхто не родився, а навчився.

 Знову прислівя!  радіє Дмитрик.  Коли я виросту, то всі книжки перечитаю і мудрим стану.

 Це правильно, бо книжка маленьке віконце, а через нього увесь світ видно.

 А про ледарів прислівя знаєте? Учора татко сварив Марійку. Казав, що на дискотеці вона кізкою скаче, а подвіря замітати не хоче.

 Про ледарів? Та скільки завгодно! Український народ ледарів не любить. Атож запамятовуй:

До роботи плачучи, а до танців скачучи.

Ховається від роботи, як пес від мух.

Жвавий, як рак на греблі.

Дідова розповідь Дмитрикові дуже подобається. Він прагне побільше приказок знати.

 А про нашого Тарасика прислівя знаєте? Братик дуже впертий. Надумає собі щось і неодмінно зробить. Отак скаламутив воду, яку кури пють. Тараса мама за непослух не раз лупцювала.

 Тарасик таки впертий. Про таких кажуть: Хоч кілка на голові теши, а він своє. А впертюхи теж відмовку придумали: На мені покатаєшся як на їжакові.

Дідусь передавав діалог дуже кумедно. Дмитрик голосно сміявся. А про себе вирішив: «Ніколи не буду впертим». Він дещо згадав.

 Оленка мені хвалилася: коли виросте, то буде першою красунею України.

Дідусь на те:

 Про хвальків прагнеш узнати? Аби встигав запамятовувати:

Хвалилася кобила, що з возом горщики побила.

Не хвали сам себе, нехай тебе люди хвалять.

Вівсяна каша хвалилася, ніби вона з маслом родилася.

 Ого, як багацько!  радіє Дмитрик.  А про брехунів є прислівя? Бо Ілько так бреше, що й повірити можна.

 І про таких народ не забуває:

Вдача собача: як не брехне, то й не дихне.

Так чисто бреше, що й віяти не треба.

У Ілька, коли брехатиме, запитай:

А ти часом не з Брехунівки?

 Та й дотепно ж!  сміється Дмитрик.  Усім брехунам так казатиму.

Зненацька скрипнули двері. З румяним від морозу обличчям увійшла бабуся. Вона дорікнула малому:

 Ти, козаче, у хаті грієшся, а вояк на призьбі на березневому холоді вартує. Глянь на нього. Посинів, бідолашний!

Дмитрик скрикнув від несподіванки на бабусиній долоні пластмасовий вояк. Це його він так довго шукав.

Хлопчик кинувся до бабусі. Вихопив іграшкового вояка. Підстрибував, цілував його.

Дідусь підняв вказівного пальця і мовив:

 Знайшов не скач.

Дмитрик дзвінко засміявся. Він продовжив прислівя:

 Згубив не плач.

Бабуся гадала, що це гра така. Вона докинула і своє прислівя:

 Сонечко у дорозі не спіткнеться.

«Чому бабуся саме це прислівя сказала?» замислився хлопчик.

Дійсно, чому?

Дмитриків понеділок

Дмитрик надзвичайно допитливий хлопчик. Все йому цікаво: і звідки дощ береться, і чому кошенята сліпими родяться А ще йому подобаються прислівя та приповідки, які придумав український народ. Їх Дмитрик знає силу-силенну. А найбільше про понеділок.

 Матусю, не білуй у понеділок хати, бо таргани заведуться,  виголошує Дмитрик матері.

 Таргани, синку, заведуться, якщо прибирати перестанемо. А де в хаті чисто, там і на душі світло,  посміхається мама.

«Та й гарною же приповідкою відповіла мама»,  подумав хлопчик.

Він вибіг із хати. Зіткнувся з Марійкою.

 Куди зібралася?  запитав сестру.

 Не кудикай. У мене важлива справа іспит. Я поспішаю.

 У понеділок ніякої важливої справи не починай, бо в халепу вскочиш,  попередив сестру Дмитрик.

 У халепу вскочу, якщо на іспит не зявлюся,  змахнула рукою Марійка.

У дворі Дмитрик бачить, що татко запускає двигун автомобіля.

 У понеділок не варто вирушати в дорогу нещастя трапиться, повчав син батька.

 Нещастя трапиться, коли лікар-ветеринар на роботу не зявиться. Хворі тварини без лікаря дійсно, нещастя,  відповів батько.

Бабуся, йдучи двором, спіткнулася. Ціпка з рук випустила.

 От невдача,  журиться старенька.

 Якщо в понеділок щось не вдалося, то жди невдачі цілісінький тиждень, каже Дмитрик, піднімаючи з трави ціпок.

 А ти мені, дитинко, будеш допомагати. Невдачі злякаються і з нашого двору втечуть,  жартувала бабуся.

На осонні Варка вмивала язиком кошенят. Дмитрик розсердився:

 Що ти робиш? Хто в понеділок голову миє той облисіє.

 Синку, що ти таке говориш? Хіба лисі коти бувають?  озвалася мама.

Увечері вся родина зібралася у вітальні. Вечірнє лагідне сонце заглядало у вікно і промінчиками голубило на столі пухкі пиріжки. А ще в домівці пахне смачним борщем. З миски до Дмитрика моргали червоні полуниці.

За столом радісно й затишно. Кожен член родини розказував про те, що зробив за день.

Мама хвалилася своїми успіхами:

 Я переробила силу-силенну всякої роботи.

 Це добре, доню,  каже дідусь.  Бо тільки ледар ховається від роботи, як собака від мух.

 А я сьогодні вилікував хвору теличку і кабанчика,  сказав татко.  Хворобу треба вчасно лікувати. Згаяного часу й конем не наздоженеш.

 Подивіться, рідненькі, який рушник вишила. З голубами і мальвами,  пишалася за свою працю бабуся.  Прикрашатиме вітальню, в якій відпочиваємо, переглядаємо фільми.

 Для мене цей день був також вдалим,  хвалилася Марійка.  Я склала іспит на «відмінно».