(Данило Горицвіт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями. Марічка посміхнулась та пішла по стежці).
Марічка(тихенько підспівуючи).
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пісня вільна, ніби річка лийся.
(Данило повернув шаблю Пахому).
Пахом Гордієнко(бере шаблю). Данило, не переживай ти так.
Дід Яким. Ото таку дівку ще заслужити треба. Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!
Трохим Лисиця. Ага, Марічка минулого літа з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась.
Дід Яким. Такій дівці справжній козак потрібен, сокіл сизокрилий (дивиться в небо).
Данило Горицвіт. Заради Марічки я осавулом стану!
Дід Яким. О, осавулом він стане! Та щоб осавулом стати треба попотіти добре, скільки верст проскакати, скільки ночей недоспати, скільки пороху понюхати, скільки ворогів порубати! А ви що? Тільки навчились шашкою розсікати, а вже осавулом стане.
Трохим Лисиця. Не кажи дід, ми вже пройшли іспит (махнув шаблею). Моя бабуся говорить: йди вгору й будеш на висоті.
Дід Яким. Що ви там пройшли, то ж під Жовтими Водами репетиція була, якби реєстрові козаки, котрі були на службі у Речі Посполитої, не стали на бік Богдана Хмельницького, то не була би легкою ваша перемога, багато би крові пролилося. Ну ж бо, Пахомка, бери шаблю. Пісню заспі-вуй!
Трохим Лисиця.
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пісня вільна, ніби річка лийся.
(Пахом вправно обмахується шаблями).
Дід Яким. Лях[7] ошуюю, іще ззаду підступають, махай, махай, руби ворога! Так, так, молодець!
Ява ІІ
(Хата Гликерії. Вона порається у печі, помішує в казанку галушки та пробує на сіль, ріже зелену цибульку).
Гликерія. Зараз вже суп буде готовий, поїж, Марічка, а потім підеш в балку.
Марічка. Він ще гарячий, я зараз не хочу. Я на суп діда Якима запросила, якщо прийде, нагодуйте його і дайте йому це розтирання (дає пляшечку).
Гликерія. Дам, дочка. Дід Яким добрий козак! А як він твою бабусю любив. Стільки битв пройшов дід Яким, скільки поранений був, а ось, Бог послав такий довгий вік, а мати моя, Уляна, молодою загинула, царство їй небесне (перехрестилась на ікони). Марічка, ти довго не ходи, скоріше повертайся.
Марічка. Наберу збору і повернуся. Багато поранених козаків, та ще й ляхів полонених, багато трав треба. (Зітхнула).
Гликерія. Ти усіх лікуєш, і наших, і полонених, добра твоя душа.
Марічка. Вони ж хворі, немічні, собаку й ту жаль, а то людина.
Гликерія. Якби вони так само вважали, то і не було би цієї війни. (Зітхнула).
(Марічка взяла корзину, пішла до гаю, збирає трави).
Марічка. Ось деревій, овечий язичок, нарву, стане в нагоді від кровотеч та для загоєння ран.
(Зірвала оберемок зелених ніжних листочків і поклала в корзину).
Марічка. Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лікувати.
(Бачить голубку).
Марічка. А ти що на стежці сіла, вчишся літати? (присіла) Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерігає з гілки, переживає. Лети голубка сизокрила.
(Співає).
Сонечко сідає, ти лети в гніздечко,
Сиза голубиця, лагідне сердечко.
Де ж ти заблукала, зачекався милий,
Він тебе кохає, голуб сизокрилий.
Я не забарилась, діток годувала,
Щоб вони заснули, їм пісні співала.
А як сонце встане, їх навчи літати,
А іще гніздечко собі будувати.
І як сонце сіло вийшов місяць сивий,
Обіймав голубку голуб сизокрилий.
Відпочинь в гніздечку, прокидатись рано,
Ти моя голубка, ти моя кохана.
(Зупинилася).
Марічка. Хвощик, незамінний помічник при лікуванні гнійних ран, лізь в корзину (побачила недалеко бабу Одарку). Доброго здоровя, баба Одарка.
Баба Одарка. Здорова була, Марічка, теж трави збираєш?
Марічка. Вирішила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуниці нарвали?
Баба Одарка. Так, медунка помічниця, що загоює рани, йди, тут її ціла галявина, і подорожник там.
Марічка. Вирішила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуниці нарвали?
Баба Одарка. Так, медунка помічниця, що загоює рани, йди, тут її ціла галявина, і подорожник там.
Марічка. Дякую, баба Одарка, піду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.
Баба Одарка. А я не дійшла до ялинника, та і банку я не взяла.
Марічка. Так я наберу, поділюся з вами.
Баба Одарка. Спасибі, я не відмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай.
Марічка. Привіт Оксані.
Баба Одарка. Передам, передам.
Ява ІІІ
(Марічка стелила постіль для сну, розчісувала волосся. Вона відкрила віконце, послухала солов'їну пісню, лягла в ліжко. Глибокий сон поглинув її свідомість. Марічка металася на білих простирадлах, але сон не відпускав її зі своєї влади. Нарешті, вона прокинулася і присіла на ліжку. Марічка встала, пішла в сіни, зачерпнула ківшиком прохолодної води з відра і залпом випила. Встала мати Гликерія).
Гликерія. Що ти, дочка?
Марічка(шепоче) Сон приснився. Снилося поле, лугові квіти, метелики, що перелітають з квітки на квітку, аромат літа, який зачаровував та п'янив. У мене віночок на голові, вишита маками сорочка, а поруч зі мною мужній красень в білій сорочці з тонкого льону. Ми тримаємося за руки, біжимо по полю, сміємося, кружимося, знову сміємося. Сонце ніжно гладить мене по волоссю, а потім красень проводить долонею по мої щоці. Я відчувала його ніжний, трепетний дотик і радість наповнює мою душу. Несподівано коло голови пролетів чорний ворон і торкнувся крилом мого волосся. Від несподіванки я присіла, закрилася рукою. Ворон, пролетів над головою, зробив круг і знову наближався до мене. Мені здається, що я до сих пір відчуваю дотик крила ворона (торкається волосся)