«Цирк на дроті» подумав я і ретельно перевірив кишені. Нічого. Шинель розповсюджувала запах вогкості і махорки. Нерівна, добре вкатана колія вела до лісу, і накульгуючи, з-за того, що ногу натирав правий чобіт, зашкутильгав по курній дорозі. Маячня. Людей поблизу не було видно і від цього на душі було тривожно.
Гей, хто це придумав? Вистачить! Не можна так жартувати з чоловіком в якого хворе серце.
На мій крик ніхто не відгукнувся і не вийшов з-за кущів з камерою, веселим виразом обличчя, і словами: вас знімає прихована камера!
І далі натовп друзів з квітами і подарунками накинулася на мене. На жаль, цього не сталося і мені довелося сісти на пень і зняти один чобіт. П'ята вже кровоточила Я зірвав подорожник і приклав до рани. Дорога вела до лісу, але йти туди мені не хотілося. Озираючись, я милувався природою, тишею і думав, заспокоюючи себе, що це всього лише сон і скоро все закінчиться. Раніше, в дитинстві, мені снилися кольорові сни. Тоді я літав, купався в океані і лазив по горах. Сни були настільки реальними, що батьки мене часто лаяли, зате, що я довго валявся вранці в ліжку. Десь за лісом, щось загриміло і я мимоволі втягнув голову в плечі. Страх Він був настільки сильним, що мене пройняла дрібна млість.
За деревами почулися голоси. Хтось розмовляв, при чому на підвищених тонах. Голоси чужинців були до болю знайомими. Чудна російська мова, упереміш з українським діалектом. Суржик, не інакше. Хоча чому чужинців? Вони тут живуть і чужинець швидше за все ж я, ніж вони. Ставало страшно, хоча боягузом себе ніколи не вважав, але тут і зараз Вже чітко розрізняючи обривки фраз і ідіотський сміх незнайомців, не на жарт злякали мене.
Так ти б ту Галю, не відпускав. Баба, кров з молоком, Петре. Мабуть струхнул, шо чоловік повернеться до дому і до стінки тебе поставить?
Який там чоловик, Сидоре? Я цих комуняк як стріляв і вішав, так і буду це робити.
Не бреши, я пам'ятаю як ти ховався від голови.
Хто це?
Я з жахом дивився на двох чоловіків. Вони були дивно одягнені і здавалося, що мене не помічають. Одягнені в стару австрійську форму, з синьо-жовтими пов'язками на рукавах. На головах «петлюрівки», кашкети які під час війни носили українські націоналісти. В одного на плечі висіла гвинтівка, у другого бовтався німецький шмайсер. Той що був з гвинтівкою явно молодший за званням, заглядав в очі, пританцьовуючи, немов вулична шавка, навколо господаря. На вигляд йому було не більше двадцяти п'яти років. Білявий молодик, з червоним, прищавим обличчям і пишним, рудим чубом, який вибивався з-під кашкета. Другий, з вусами та бородою, був вище напарника і набагато ширшим в плечах. Такий велетень, дядя Стьопа, під два метри ростом. Я відвернувся, сподіваючись, що це всього лише сон і скоро все закінчиться. Не хотілося з ними познайомитися.
Ти дивись, Петре, це хто сидить? І думає, шо ми його не бачимо?
Клацнули затвори і незнайомці попрямували в мою сторону.
Руки в гору і не смикайся, собако. Ти хто такий? І як тут опинився?
Ти шо язик проковтнув? запитав другий і ткнув мене гвинтівкою в живіт.
З якої частини? Комісар?
В горлі пересохло, від напруги лоб став мокрим і по спині побіг тоненький струмочок поту.
Не знаю, ледь видавив два слова.
Контужений?
Я закивав головою і спробував усміхнутися.
Ти зуби не скаль, вставай і крокуй прямо. Надумаєш тікати, тут і похаваємо, під дубом.
Кульгаючи і все ще не вірячи в те, що відбувається, я повільно шкандибав по стежці. Мої конвоїри не на жарт зраділи легкої здобичі, і вже будували різні плани. Не витримавши, я зупинився і різко повернувся до них.
Послухайте, це якесь непорозуміння. Я не мав тут бути. І взагалі, припиніть цей маскарад. Вистачить. Вже ситий по горло вашим балаганом. Відбій хлопці, я повністю повірив у чудово поставлений спектакль і хочу дізнатися тільки одне: кому із своїх друзів зобов'язаний за це диво?
Гей, комісар, ти дурень чи прикидаєшся? Про що ти базариш?
Зі мною розмовляв Сидір і з ідіотською посмішкою на обличчі не думав відступати. Вагомий аргумент у вигляді шмайсера, в міцних руках, був направлений в груди. І з цим фактом сперечатися марно. Він відтягнув рукоять затвора і витягнув автомат вперед. Від страху зажмуривши очі, я розумів, що рука в нього не здригнеться і зараз все для мене закінчиться.
Дурень, продовжив Сидір, будеш розповідати в селі, хто ти такий і все інше. Кругом, і кроком руш, мовчки. Не то куля поставить все на свої місця. Зрозумів?
Гей, комісар, ти дурень чи прикидаєшся? Про що ти базариш?
Зі мною розмовляв Сидір і з ідіотською посмішкою на обличчі не думав відступати. Вагомий аргумент у вигляді шмайсера, в міцних руках, був направлений в груди. І з цим фактом сперечатися марно. Він відтягнув рукоять затвора і витягнув автомат вперед. Від страху зажмуривши очі, я розумів, що рука в нього не здригнеться і зараз все для мене закінчиться.
Дурень, продовжив Сидір, будеш розповідати в селі, хто ти такий і все інше. Кругом, і кроком руш, мовчки. Не то куля поставить все на свої місця. Зрозумів?
Мені нічого не залишалося як розвернуться і йти далі. Проклинаючи все і всіх, я думав чия ж все-таки це затія? Стежка закінчувалася і моєму погляду відкрилася широка лісова дорога. Усюди були вирубані кущі, зламані дерева. Можна було припустити, що зовсім не давно тут пройшов ураган, який перетворив ліс в сумовите, занедбаний цвинтар. Запах диму і гару роз'їдав очі. Я машинально потер їх руками та ледве не провалився в глибокий рів. Він був присипаний землею і непомітний. Заглядаючи і уважно оглядаючи, що знаходиться внизу, ледь від переляку не прикусив язика. Такого раніше бачити не доводилося, навіть в горезвісних фільмах жахів. Вздовж всієї ями лежали вбиті червоноармійці. Моторошна картина змусила мене опустити очі. Гори м'яса й кісток, лежали під відкритим небом, видаючи характерний сморід. Від сонячних променів трупи гнили і мільйони мух кружляли над покинутими останками. Чорні обличчя людей, з простреленными зіницями дивилися в небо. Подекуди валялися відірвані снарядами руки і ноги. Трохи далі я помітив бліндаж, точніше, все, що від нього залишилося. Дошки, камені, посуд, консервні банки, валялися на землі. По всій видимості пряме попадання рознесло його на друзки. Віз з парою убитих коней лежала на боці і скрізь кружляв неймовірний хаос. «Тут оселилась смерть», подумав я і мимоволі стиснув кулаки.
Своїх шукаєш? Не впізнаєш? Дивись, що залишилося від твоєї доблесної Червоної Армії. Така доля чекає й інших, хто не захоче прийняти німецьку владу.
Мені захотілося кинутись на своїх конвоїрів і розірвати їх на шматки голими руками. Ці виродки вважали себе переможцями і навіть не уявляли, що все для них у найближчому майбутньому закінчиться.
Мовчиш, комісар? То-То й воно, що ніхто не зможе осилити німців. Це сила, порядок! Фюрер ненавидить комуняк і євреїв, по цьому всіх будемо стріляти і вішати.
Всіх не перевішаєте, відповів я, охриплим голосом.
Що? Що ти там бухтиш? В канаву захотів? Покойничків провідати? Так це ми швидко організуємо.
Стріляй, суко, чого гаєшся?
Я повернувся до них обличчям і готовий був прийняти смерть. Мені вже все остогидло, і якщо вмирати і лягти в сиру землю, то чому б не серед своїх солдатів? На полі бою? Перехрестившись, я рушив прямо на своїх конвоїрів. Ті забарилися, явно не очікуючи такого повороту. Десь далеко заревів мотор і гул наближався з кожною секундою. Ствол автомата уперся мені в груди, але боягузливі гади не вирішувалися спустити курок.
Стій! Що тут відбувається?
Озираючись побачив двох німців на мотоциклі. Один з них зняв окуляри, заглушив мотор, і підтюпцем попрямував до нас. Другий німець залишився сидіти в колясці, тримаючи руки на кулеметі, розгорнув його в нашу сторону. На грудях у німця бовталася велика бляха. Судячи по нашивками на формі це був офіцер. Середнього зросту, з вольовим підборіддям і трохи довгастим обличчям. Він дивився без остраху і абсолютно спокійно розмовляв російською.
Комісара схопили в лісі, пане офіцер. Контужений, мабуть вижив після бою та не знав куди йти. Ми так його тепленьким і взяли.
Сидір витягнувся і очікував, що його похвалить офіцер. Але той дивно дивився на мене і мовчав. Вивчав. І не поспішав з висновками.
Розстріляти завжди встигнемо. Відведіть його в село і здайте в комендатуру. Виконуйте!
Офіцер ще раз зміряв мене суворим поглядом з голови до ніг і пішов. Мені залишалося тільки дякувати долі, за те, що не залишився лежати з простреленою головою в канаві. Хоча, що буде далі? Німці поїхали, піднімаючи стовпи пилу на дорозі.
Пощастило тобі комісар, в сорочці народився.
І тут же з усієї сили вдарив мене в щелепу. Голова моя тут же відкинулася назад і я як сніп повалився на траву.
Вставай, гнида червона, тобі ще годину плентати до села.
Біль від удару був настільки реальним, що я не відразу зміг поставити щелепу на місце. Вона боліла, і звернута на праву сторону не піддавалася. На зубах скрипів пісок Спльовуючи згустки крові, кривився і обдумував план помсти. Село, в яке мене привели поліцаї нічим особливим не виділялося. Хати вкриті соломою, дворики зубожілі, худоби та іншої живності не було видно. Складалося таке враження, що тут нікого немає, а війна вже торкнулася цього невеликого клаптика землі. Люди вимерли, а ті, хто вцілів, втекли з села. Не захотіли бути під німцями і швидше за все пішли в ліси партизанити. Хоча це всього лише були мої безпідставні припущення. Я крутив головою і намагався заглянути у вікна, щоб побачити людей. Але там була порожнеча, похмура й холодна. Поліцаї зв'язали руки за спиною мотузкою. Я від втоми готовий був впасти без сил на землю і більше не вставати. Біля похилого сараю мені розв'язали руки і заштовхнули всередину. У кутку лежав сніп сіна і я звалився в м'яку, запашну траву і відразу від втоми відключився. Скільки я спав не пам'ятаю, але розбудив мене сильний удар в живіт, після якого я закашлявся і в очах потемніло. Скрутившись, я насилу підвівся і, хитаючись, підняв голову. Переді мною стояла нахабна морда Сидора і злобно скалилась.