Мільйонна могила - Олексій Євтухович Довженко 2 стр.


Допитливість проявляє себе з незбагненної сторони. Хочеться якнайбільше знати. Здавалося б непотрібні речі привертають увагу. Я стою у районній лікарні із добре знайомою медсестрою. Мене сюди направили на консультацію. Через вікно видно, що через двір повезли труп накритий простирадлом.

 Куди то його попхали в таку рань?  Цікавлюсь.  Я і то чекаю лікарів, а його без черги, в не установлений час на паланкіні під балдахіном кудись повезли.

Сестричка хіхікнула і відповіла:

 В морг, вістимо.  вставила вона російське слово,  зараз всіх туди поставляють і старих, і малих.

 Чому?

 У головлікаря синок вчиться на судмедексперта. У нас проходить практику. Потрібно розтяти стільки то трупів, тому шматує, тому кремсає всіх і вся. Для нього збирають цей матеріал по всьому району. Ще позавчора привезли бабулю більше шести десяти років, хоча розтинати її уже не слід, дозволяють хоронити без розтину. Доречі, з твого селища.

Пильно дивлюся на чарівне личко, та не настільки влип, щоб забути все на світі.

Цікаво, ні разу в житті не бачив процесу розтину. Організуй.  Прошу.

 Навіщо воно тобі? Краще підемо з обіду на пляж. Там налюбуєшся молоденькими звабливими дівчатками.  Для наочності вона провела руками по звабливих округлих бедрах. Та був би я не я, коли б не настояв на своєму. З дитинства виховую у собі наполегливість замість впертості, хоча вона, як от зараз, ні з того ні з сього, вискочила як Пилип з конопель.

Легко вговорити славну дівчину. Краса заохочує. Де і слова беруться! Незабаром моя сестричка зі стільцем в руках супроводжувала мене до моргу.  Сядеш он там в другій кімнаті в дверях за шторкою. Двері там знято. Коли зробиться тобі погано, вискочиш через чорний хід. На місці не бекай.  Напучувала вона мене. Але моя ж впертість протестувала, мовляв, чорта з два бекатиму.

 Врахуй, мені не потрібні неприємності. Якщо попадешся, говори, що організував все сам. Мій стілець трохи розхитаний Він ще служив би, та столяр його відремонтує чи розбере на запчастини. Там є ще стільці, тільки ті зовсім поламані. Скажеш вибрав оцей.

Незабаром я всівся, глянув у щілину між шторками. Установив її так, щоб виднівся широкий стіл з накритим простирадлом трупом на нім. Насвистуючи тиху приємну мелодію з посудиною в руках подібною до дитячої ванночки, першим зайшов молодий чоловік років двадцяти шести. Другий зі стуком поклав інструменти на оббитий оцинкованою бляхою стіл і мовчки вийшов.

Молодик у білому халаті приступив до роботи. Зі специфічним тріском розрізається шкіра. Уже й кишки вивалено у ванночку. Чоловік уважно оглянув щось всередині.

 Як він там витримує?  Думаю.  Вонь така, що крутиться голова, підтошнює. Повязка його від воні не спасає. Піт покриває чомусь тільки обличчя, а не так як при роботі все тіло.

Тим часом, поки я боровся із нудотою, білий халат повторно порпається у грудній клітці. Певне там нічого не знаходить, бо приступив до черепа. Щось в мозкові його зацікавило. Зі всіх сторін оглянув сіру речовину. Перестав насвистувати, довго стояв задумливо, постукуючи суглобами пальців руки по столу. Після тривалої паузи, не закривши черепа, хоча живота й груди зашив дугоподібною голкою, вийшов.

Я також поскакав без милиць вхопити свіжого повітря. Коли бачу, протяг ворушить шторки. Я причинив двері і пострибав на місце. Всівся якраз вчасно.

Зайшов старий лікар, за ним практикант.

 Без сумніву, смерть наступила від ушкодження мозку.  Ще у дверях констатував молодий.  Тільки я не второпаю, як це могло статися. Череп не травмовано.

Старий уважно оглянув мозок, заглянув за вухо.

 Це ваш випадок, її убито. Якоюсь шпичкою типу циганської голки. Бачиш, ззовні слідів немає, лише маленька цяточка на шкірі, а людина мертва. Таке робиться справжнім фахівцем з розрахунку на те, що не проводитимуть розтину. Повідом слідчого.

Лікар вийшов. Я швиргонув стілець на купу уламків, сам поспішив на інший вихід.

 Нехай практикант задихається сам.  Думаю.  Таки на пляжі краще.

Виїзний показовий суд засідав у будинку культури рудника. Зала для глядачів в дні засідань переповнювалася. Я стрибав з ящиком, який служив мені сидінням. Мене пропускали на самий перед. Поряд під стіною ставили крісло для міліціонера, вид якого наводив лад у залі. Часто ним був Осипов, тоді ми пошепки обговорювали почуте. Судили діда Танаса, як виявилось затятого націоналіста, повік не прощеного злочинця.

Скільки не памятає себе Танас, він працював. Розповідають сусіди, навіть у кількамісячному віці його привчали до такого способу життя. Працьовитий люблячий батько сплів для свого первістка дві колиски. Одну з них підвісив на ланцюгах під кленом, іншу під яблунею. Третя виготовлена справжнім майстром прикрашала світлицю. Від вербового човника протягли шовкову стрічку до ліжка, щоб мати вночі, не встаючи, колисала дитину.

Танас лежав під яблунею всипаною блідо рожевим квітом. Хоч малюк не бачив казкових краєвидів, довкілля також не поступалося красою яблуні прикрашеної букетами квітів. Але досить малої галузки, щоб дитя на все життя привикло до краси, вдихаючи та оглядаючи її, здавалось би ще не розумними очима. З красою залишиться зараз ще дитина до самої смерти, бо людина вона. Бджолам та мухам не до їдучих Танасових пісячків. Вони злітаються на нектаровий банкет, де поспішають насититись. Мухи, наситившись, чепурились потираючи лапки одна об одну. Бджоли так і носили мед з наростами пилку на лапках. Батьки також не звертали аніякісінької уваги на надривний Танасиків крик, мовляв, викручуйся сам, що і робив малюк. Він викручувався з мокрого, замовкав, тому, певне, залишився мовчазним на все життя з холодним поглядом з під широчезних чорних брів. Лише зрідка чулося ніжне муркотіння, коли підходила з ніжним щебетом чи піснею мати.

На ноги спявся Танасик під кленом, випав з колиски, взявся рученятами за пелюшки і підвівся. Почав ходити навколо колиски. Його увагу привернув шум, то батько з такими як сам засмаглими жилавими худими, блискучими від поту вуйками різав на дрова крайні дерева лісу. Танас тільки з роками зрозумів, що таке своє. Народився він багатим. Чотирнадцять десятин лісу з діда прадіда належали їхній родині. Взимку ліс зріжуть, весною натикають новий. Буде малюків ровесник служити йому і його нащадкам. Смерічки в частині лісу пробили землю, коли на світ появився Танасик. Тепер мати прибирає малого і захищає від бурянів маленьке чудо. Яке то щастя може зрозуміти лише господар.

Здоровим дубочком ріс Танасик. А чому б і ні? Є в них що їсти і пити. Корови пристосовані жити в горах з коротшими передніми ногами ціле літо з десятками овець не покидають гору. Дві десятини землі понад струмком справжнє багатство в цім краї. Батько вміє круглий рік зберігати бульбу, доглядати сад, та й трудно сказати, що він не вміє робити по господарству . Мати напече таких солодощів, що ними все село пахне. Правда, незручності є також. Батьки мають за що купити через два три роки чергових брата або сестричку. Тоді Танасик при дідові чи бабі, допомагає доглядати маленьких. Коли починають маленькі ходити, найбільша морока. Слідкуй, Танасику, аби не втопилися. Потічок, який бере початок на горі, несеться недалечко від хати. Там і глибини ніякої, горобцю по коліна, але, як стверджує мати, такій крихітці ложки води вдосталь аби втопитися.

Вільготно Танасикові , коли баба дітей доглядає. Тоді він носить воду з потічка, хмиз із лісу, допомагає батькові.

Дарма що малий, уміє сокиру та молоток в руках тримати. Де щось важке, тато допоможе. Тільки до старших звертатися не хочеться, все самому зробити б, все. Після роботи їсть Танасик

 Не питай коли будемо обідати. Візьми кусень хліба та полізь на черешню, поїж ягідок. аж за вухами лящить. Мати ще й заохочує між сніданком та обідом:

Пізніше посилає в полуницю чи малину. А яблука з хлібом одна смакота. Цього ніхто не може заперечити

Дякуючи Танасикові, грибами багата хата цілий рік: солені, мочені, мариновані, сушені, навіть перетерті на муку вони присмачують їжу. Танасик заготовляє трави та липовий цвіт для чаю. Так і знай, восени пошле мати за плодами шипшини, ожини та глоду. Пахне травами сама хата, не те що тільки чай. Іноді хтось з дітей не хоче пити чай, тоді мати повчає:

 Хворобі легше запобігти ніж її вилікувати.

Ще про смерть приповість, як вона прийшла одного разу до глупака тай каже:

 Ну, пішли. Я ж тебе попереджувала.

 Ні,  тільки й спромігся заперечити дурень.

 Як то ні? Недоїдав, недосипав, простуджувався до ломоти в кістках. Серце поколювало? Нирки які? Печінка поболювала? Тепер пішли, давай, давай, не опирайся.

Мати рахує , що вся сила в їжі, тому ви, дітки, мусите потіти біля їжі. Правда, приємно відчувати, як надимається живіт від всякої вкуснятини.

Аничка все своєї,мудрує над думками:

 Як на мою думку, то сліпа віра, фанатизм опіум для віруючого. Він може переслідувати іншого по тій простій причині, що той думає не так як він.

Назад Дальше