Ендрю Качинс, директор програм по Росії та Євразії Фонду Карнегі у Вашингтоні вважає, що найважливішою причиною повернення до Холодної війни є вихід Росії на світову арену із самостійною політичною лінією: «Стрімко зміцнюється російська економіка, Москва захищає свої інтереси в Європі, в Азії, на пострадянському просторі, і це стало несподіванкою для всіх її партнерів, включно зі США. Хто міг передбачити нинішню російську ситуацію шість років тому, у 1999 році? Неготовність до такої ситуації викликала розбіжності в керівництві американської адміністрації з приводу того, як вести справи з Росією».
«Силіконові битви». Другою характерною рисою Четвертої світової війни є боротьба за «високі технології». Конкуренція на цьому ринку вже скидається на військові дії.
Так, Вашингтон встановив нові правила поставок у Китай для 47 груп високотехнологічних товарів включно з устаткуванням для електронної промисловості, високошвидкісними компютерами, сучасними телекомунікаційними приладами тощо. Це свідчить про те, що Вашингтон у такий спосіб намагається стримати швидкий розвиток наукоємних галузей китайської економіки і таким чином перешкодити оснащенню китайської армії високоточною зброєю.
Китай залишається однією з найактивніших країн світу з імпорту нових технологій. Згідно з даними Міністерства торгівлі КНР, за шість місяців 2006 року уряд країни підписав 5 461 контракт на поставку різних технологій на загальну суму 13,2 млрд дол. США (зростання на 62,2 % порівняно з аналогічним періодом 2005 року).
Зростає і залежність провідних світових гравців від високих технологій. Якщо у геополітичному сенсі військово-політична конкуренція відбувається між США, РФ та КНР, то у сфері високих технологій гравців явно побільшало.
Бурхливими темпами набирають обертів економіки Індії, Ізраїлю та Пакистану. Так, індійський експорт високих технологій становить 10 млрд доларів США на рік.
Що стосується розвинених країн світу, то у США ще 2000 р. ухвалено пріоритетну довготермінову Комплексну програму розвитку високих технологій, яка розглядається як ефективний інструмент, здатний забезпечити лідерство США у першій половині поточного століття. У звіті Консультативного комітету з науки і технологій при президентові США зазначено: «США не можуть собі дозволити опинитися на другому місці у цій сфері. Країна, яка буде лідером у сфері розробки і застосування високих технологій, матиме великі преференції в економічній і військовій сферах впродовж багатьох десятиліть». Характерною особливістю індустрії високих технологій США є те, що вона розвивається переважно зусиллями великих приватних американських корпорацій і має автентичний, а не запозичений (як на Сході) характер.
Країни Євросоюзу у сфері розвитку високих технологій пішли шляхом інтеграцій зусиль усіх країн-учасників ЄС. Механізмом інтеграції стала Шоста Рамкова програма, у бюджеті якої на високі технології на період 20032006 рр. виділено 3,55 млрд євро.
У Росії обєктивно науковий рівень розробок у сфері високих технологій відповідає, а іноді навіть перевершує деякі західні аналоги. Проте практична реалізація цих розробок доволі низька, оскільки недостатньо розвинені відповідні соціальні інститути. Єдиною силою, здатною практично реалізувати розвиток високих технологій, на даний момент є російська централізована держава.
Війна за високі технології, після війни за енергоресурси ключовий елемент глобальної Четвертої світової війни.
Росія втягується у Четверту світову
США залишаються єдиною державою світу, здатною реально відповідати на широке коло питань «глобального порядку денного». Тому в Москві розуміють, що початок гарячої фази, навіть на локальному рівні, призведе до повноцінного повернення російсько-американських відносин до дискурсу Холодної війни, істотно зменшить можливості для просування власних російських інтересів. Тому Кремль вдається до комплексу стратегій балансування, який має забезпечити «суперництво у світі, суверенітет всередині».
З одного боку, РФ намагається ефективно конкурувати зі США в Азії, на Близькому Сході та на пострадянському просторі. Максимально звужені можливості Вашингтона у сфері впливу на внутрішньо-російський політичний процес. Проте існує цілий ряд питань, які потребують взаємодії Москви і Вашингтона. Концепція зовнішньої політики Росії щодо США визначатиметься принципом «ні з вами, ні проти вас». Першим кроком стала реалізація стратегії повернення РФ до «великої вісімки» як повноцінного гравця (що вдалося зробити під час саміту в Санкт-Петербурзі у липні 2006 року).
Виважена співпраця з проблем глобальної безпеки та економічних питань поряд із політичною конкуренцією на пострадянському просторі та обмеженням втручання США у внутрішні справи країн СНД, розглядається Кремлем як реалістична модель російсько-американських відносин на короткострокову перспективу.
Поряд із цим, можна відзначити і проблеми, які виникнуть у РФ в процесі реалізації цієї моделі. Кремлівські експерти все ще вважають, що в питаннях російсько-американських відносин можна відокремити ціннісні установки від матеріальних інтересів. Тим часом у сучасній концепції національної безпеки США наскрізною ідеєю проходить аксіологічна парадигма, боротьба між демократію й авторитаризмом. Тема демократичних цінностей завжди буде присутня у діалозі США Росія.
Росія фактично втягнулася в боротьбу за контроль над енергоресурсами. Тим самим Москва прийняла навязані їй правила гри, в якій домінуючим центром продовжують залишатися США. У цій боротьбі за нафту і газ Росія має певні преференції як країна, що володіє та контролює значні ресурсні бази планети.
Проте Захід намагається урівноважити ризики. З цією метою висунуто стратегію «ваші ресурси наші ціни». Захід вважає, що світова торгівля нафтою і природним газом повинна вестися так, як це робиться з будь-яким іншим товаром.
Якщо ж світова торгівля енергоносіями буде поставлена під звичайний режим СОТ, то країни виробники нафти і газу будуть змушені відкрити свою інфраструктуру, включно з нафто- і газопроводами, для світової конкуренції і надати до них доступ незалежним постачальникам. Очевидно, що за нинішніми спробами «приборкати» світовий енергетичний ринок шляхом підведення його під норми СОТ проглядається приховане бажання країн-споживачів повернути собі пануючі позиції на світовому енергоринку.
Росія розглядає нафту і газ не тільки як товар, а й як ключовий елемент стратегії безпеки. Енергетичні ресурси сьогодні є джерелом політичної сили Москви. Тому головним завданням Кремля на короткострокову перспективу стане запобігання «енергетизації» переговорів вступу до СОТ через Киргизію та інші країни, які підтримують дружні відносини з РФ. Також елементом стратегії недопущення перетворення газу і нафти у звичайний товар стануть питання регіональної безпеки, пострадянського простору тощо. Росія намагатиметься асиметрично протидіяти енергетичній девальвації власної політичної позиції.
Україна у прифронтовій смузі
У процесі глобальної боротьби за енергоресурси Україна потрапляє і вимушено перебуває у фокусі загострених суперечностей геополітичних конкурентів.
Відкритість українського політикуму, прозорість для зовнішніх впливів вітчизняних політичних інститутів створили умови, коли Україна опинилася перед загрозою зовнішнього управління.
З одного боку, у нас сформувалася ціла генерація молодих політиків, які, не маючи достатнього досвіду, виконують завдання зовнішніх чинників у силу власних переконань.
Надмірне захоплення євроромантизмом призвело до того, що Україна виявилася не готовою до викликів нового етапу євроінтеграції, який полягає у згортанні розширення на Схід та запровадженні жорстких умов політики сусідства з ЄС. Розчарування суспільства у євроінтеграції, скептичні заяви єврочиновників стосовно перспектив Києва у ЄС усе це негативно позначилося на стані політичної стабільності та національної безпеки держави.
У фокусі Четвертої світової війни особливої гостроти набуває дискусія Вашингтона і Києва про найшвидший, до 2008 року, вступ України до НАТО. Через недолугі дії певних керівників та надмірну політизацію цього питання короткострокова перспектива вступу України до НАТО стала малоймовірною.
Зовнішньополітичний курс держави виявився заручником політичної розпасовки в парламенті. На місце розрахунків та врахування вигод від вступу до НАТО прийшли політичні гасла. Це стосується як опонентів євроатлантичної інтеграції, так і її «палких прихильників». Невідомо, хто з них завдав більше шкоди просуванню України в НАТО.
Виробляючи практичну політику нашої взаємодії з ЄС та НАТО, не можна нехтувати позицією Росії. Зрозуміло, Москву не влаштовує те, що Україна стає дедалі незалежнішою у своєму зовнішньополітичному курсі. Ще більше не влаштовує Росію й визначений президентом В.Ющенком стратегічний шлях у Європу і згодом у НАТО. Тому стають зрозумілими жорсткі дії нашого північного сусіда стосовно України.