Всі вартові заснули на бойовому посту.
Земля тряслася, вони не повели й вусом.
Два янголи допомогли з гробу вийти Христу
і пішли уздовж Єрусалимських вулиць з Ісусом.
А вартові все спали чи сила в хлопців не та?
ні поворухнутися, ні підняти повіки.
Якась важкість у мязах. У роті якась вязка гіркота.
А начебто хлопці здорові не старі й не каліки.
А начебто сильні воїни, озброєні до зубів,
шовки, золочені шоломи, бронзові обладунки.
Їм ще не доводилось нести варту біля гробів.
Здавалося б, легка служба, з мертвим які стосунки?
Кінь на чотирьох та й то спотикається, ось і на них найшло
сон на посту порушення військового статуту.
Де тіло стояло там воно і лягло,
й спить, якби випило якусь чарівну отруту.
І зміна прийшла намагається їх розбудити,
Одного трясуть за груди, другого пхають.
Відвалений камінь від гробу. Як воякам зрозуміти,
що Божого Сина тільки для Воскресіння і розпинають?
Кажуть, понині сплять і не можуть підняти голів,
лише на годину в році переривають тягар летаргії
крики «Христос воскрес», Великодній спів,
в ночі урочисті дзвони Божої літургії.
Втім, я не переконаний у правдивості своїх слів.
А якщо хто знає точно нехай розповість, як вміє.
Я не писав заяви «Прошу прийняти до лав»,
«Прошу дати путівку на відпочинок в Сочі,
Але памятав, що Христос смертю смерть подолав
і це було вибухом світла посеред гефсиманської ночі.
Я памятав, що Господь колись Содом попалив,
що жінка Лота за погляд перетворилася на каміння.
Я уявляв собі, як посеред олив
Благодать та Закон шукають порозуміння.
Я уявляв собі Храм, уявляв собі річку Кедрон.
Й велике місто святе на горі понад Кедроном.
Так, ще були брати, їх звали Мойсей та Арон.
Арон не заїкався, а тому розмовляв з фараоном.
Я ненавидів доповіді протягом пяти годин.
Уникав демонстрацій та не ходив на збори.
Я був один, але знав те, що Бог Єдин,
і засипаючи чув високі янгольскі хори.
Я був дивний юнак. Як казав про мене парторг
релігійна інтоксикація є найгірший рід божевілля.
Але парторг давно вже потрапив у морг,
а я старий та живий, хоч це потребує зусилля.
якщо вже вмирати то на високій горі
в якому-небудь віддаленому грецькому монастирі
де пірамідою складені праведників черепа й
куди не знайти дороги хіба що козячий плай
висить над прірвою келія дивитися у вікно
трохи легше вночі, в імлу відкрите воно
тільки Бог і зорі шепочуться тихо зі мною
небесна безодня ближче безодні земної
чагарник корінням по каменю лізе й лізе кудись
такому ніхто не скаже небезпечно скоріш зупинись
зупинись зірвешся в похмуру прірву гріха
рослинки не вівці немає на них пастуха
нема на чагарник управи ні на терни ні на траву
Син Людський не має де прихилити главу
статуетка Мадонни на кшталт середньовічної матрьошки
відкривається тіло спереду всередині маленький вівтар
різьблені ангели незграбні трошки
в центрі на троні в короні Небесний Цар
кажуть Мадонна і після пологів Дівою збереглася
що черево Її Господь сотворив більше небес
оскільки в Ній дозрівало Немовля у трьох іпостасях
Батько не родився не помер Син помер, а потім воскрес
А Дух Святий наповнює все природа Бога єдина
бо Бог є Трійця славу співаємо їй
і вічне Царство Духа Отця і Сина
вміщала Пречиста Діва в утробі Своїй
все як і раніше вода текуча а небеса бездонні
земля тверда і сяє Сонце Правди між хмар
в місцевім музеї розфарбована статуетка Мадонни
тіло-браму відкрито на престолі Небесний Цар
Якщо б Христос не воскрес, марна була б віра наша
так написав апостол.
А я думаю, якщо б Христос не воскрес,
якби раптом відкрилася печера,
в якій були б знайдені Його останки,
о, яке б невичерпне джерело для поклоніння
знайшли б люди,
від першого шийного хребця до нігтьової фаланги
мізинця лівої ноги.
В які дорогоцінні реликварїї ми уклали б
Його розєднані на дрібні фрагменти останки!
Думаю, Він знав це, адже Він знав усе.
І Він не дав нам такої можливості
печера була порожня
і в плащаниці була порожнеча і відбиток тіла
на білій тканині.
І це нагадує нам слова апостола якщо б Христос
не воскрес, марна була б наша віра.
Віра в те, що Христос не повстав з померлих.
якщо вже вмирати то на високій горі
в якому-небудь віддаленому грецькому монастирі
де пірамідою складені праведників черепа й
куди не знайти дороги хіба що козячий плай
висить над прірвою келія дивитися у вікно
трохи легше вночі, в імлу відкрите воно
тільки Бог і зорі шепочуться тихо зі мною
небесна безодня ближче безодні земної
чагарник корінням по каменю лізе й лізе кудись
такому ніхто не скаже небезпечно скоріш зупинись
зупинись зірвешся в похмуру прірву гріха
рослинки не вівці немає на них пастуха
нема на чагарник управи ні на терни ні на траву
Син Людський не має де прихилити главу
статуетка Мадонни на кшталт середньовічної матрьошки
відкривається тіло спереду всередині маленький вівтар
різьблені ангели незграбні трошки
в центрі на троні в короні Небесний Цар
кажуть Мадонна і після пологів Дівою збереглася
що черево Її Господь сотворив більше небес
оскільки в Ній дозрівало Немовля у трьох іпостасях
Батько не родився не помер Син помер, а потім воскрес
А Дух Святий наповнює все природа Бога єдина
бо Бог є Трійця славу співаємо їй
і вічне Царство Духа Отця і Сина
вміщала Пречиста Діва в утробі Своїй
все як і раніше вода текуча а небеса бездонні
земля тверда і сяє Сонце Правди між хмар
в місцевім музеї розфарбована статуетка Мадонни
тіло-браму відкрито на престолі Небесний Цар
Якщо б Христос не воскрес, марна була б віра наша
так написав апостол.
А я думаю, якщо б Христос не воскрес,
якби раптом відкрилася печера,
в якій були б знайдені Його останки,
о, яке б невичерпне джерело для поклоніння
знайшли б люди,
від першого шийного хребця до нігтьової фаланги
мізинця лівої ноги.
В які дорогоцінні реликварїї ми уклали б
Його розєднані на дрібні фрагменти останки!
Думаю, Він знав це, адже Він знав усе.
І Він не дав нам такої можливості
печера була порожня
і в плащаниці була порожнеча і відбиток тіла
на білій тканині.
І це нагадує нам слова апостола якщо б Христос
не воскрес, марна була б наша віра.
Віра в те, що Христос не повстав з померлих.
Сине Божий! Тобі днесь вклоняюсь і серце Тобі віддам.
У Причасті Вечері Тайної прийми мене, Йсусе!
Тому що не зраджу Твою Таємницю Твоїм ворогам
і Юди цілунком чола Твого я не торкнуся.
Але, як розбійник розпятий, благаю: у вірі зміцни,
мій Боже! І в царстві Своєму мене помяни!
Храм ще темний. Співають усі: «Не ридай мене, мати».
Плащаницю несуть у вівтар. Западає тиша. Вона
в честь «распятаго же за ни при Понтійстем Пілаті,
і страдавша, і погребенна». Мить єдина, одна
промине у мовчанні. Тоді задзвенять кадила.
Заспівають священики. Зверху підхопить хор.
Світлом засяяла дві тисячі років тому могила.
За хвилину засяє пронизаний світлом собор.
Вдарять дзвони. Люди підуть ходою хресною,
прилаштовуючись до хору здалеку чутно спів
прикриваючи свічку долонею, із братами своїми одесную.
Господи, дай Своїм слугам, кожному, хто що просив.
Ти розтрощив нам душі Твоїм стражданням.
Ти поранив наш розум Твоїм терновим вінцем.
Тільки й радості в нас, що у третій день, згідно з Писанням,
Ти воскрес і вознісся, і тепер Ти поруч з Отцем.
Жінка дивиться прямо в радості чи то в гніві,
чи то в любовнім шалі, й щільнішає, гусне мить.
А діва сидить за прядкою, сидить, як і личить діві,
погляду не підводить. Між пальців снується нить.
Нитка снується від Благовіщення до Успіння Діви.
Тягнеться світла нитка посеред нетрищ пітьми.
Ангели прославляють. Та Діва не чує співу,
а того, що Діва співає, на жаль, не почуємо ми.
Все заглушає шум у дворі, звук прядки цілими днями
голуб лопоче крильми, ангел ступає легко, втоми не зна.
Наше Спасіння у хованки грається з нами.
Дзвін ще не вдарив, одначе у вухах бринить луна.
В серці Едему дозріли плоди на Древі Життя правдиві.
Вони хоч важкі, однак не бояться впасти, якщо потрясти.
Радуйся, о Маріам! Ну бо що ще робити Діві?
Радіти, страх мати і дивуватися. Та ще пряжу прясти.