День був жаркий і сонячний, і по вечірній прохолоді родина вирушила на прогулянку. Повернулися вони близько девятої і сіли до легкої вечері. Про привидів не було й мови, тому ніхто не перебував у тому надчутливому настрої, що здебільшого передує появі духів. Як згодом розповідав мені містер Отіс, вони говорили на звичайні теми, як заведено в товаристві освічених американців з вищого класу: про те, що міс Фанні Дейвенпорт як актриса перевершує Сару Бернар; що навіть у кращих англійських оселях не подають до столу молодої кукурудзи, гречаників та кукурудзяної каші; що Бостон має вирішальне значення для розвитку світової духовності; що квиткова система багажних перевезень на залізниці має безліч переваг; що нью-йоркська вимова звучить куди мелодійніше, ніж протяжна лондонська говірка. Про жодні надприродні явища, як і про сера Симона де Кентервіля, ніхто не обмовився й словом. Об одинадцятій усі побажали одне одному доброї ночі й пішли спати, а через півгодини в усьому домі погасили світло. Проте невдовзі містер Отіс прокинувся від дивного шуму в коридорі, за дверима його кімнати. Звук був схожий на брязкіт металу і щомить наближався. Містер Отіс устав, запалив сірника і поглянув на годинник. Була рівно перша. Містер Отіс лишився цілком спокійним і помацав свій пульс, що аж ніяк не був прискореним. Тим часом дивний шум лунав уже зовсім близько, і містер Отіс ясно почув кроки. Він взув капці, вийняв зі своєї дорожньої валізи невелику пляшечку і відчинив двері. Просто перед ним у блідому місячному сяйві стояв страховидний стариган. Його очі палали червоним вогнем, мов жарини; розпатлане сиве волосся спадало на плечі; вбрання старовинного крою було брудне та пошарпане, а з рук і ніг звисали важкі іржаві кайдани.
Дорогий сер, мовив містер Отіс, я змушений уклінно просити вас змащувати ваші кайдани. З цією метою я б хотів запропонувати вам оцю пляшечку машинного мастила «Зоря незалежної демократичної партії». Цей засіб є дуже ефективним уже при першому використанні, що засвідчують деякі з наших відомих релігійних діячів. Бачите, це написано на етикетці. Я залишу його отут, під канделябром, і з радістю надаватиму вам цю послугу в разі потреби.
З цими словами посол Сполучених Штатів поставив пляшечку на мармуровий столик і, зачинивши двері, пішов спочивати.
На якусь мить Кентервільський Привид закляк від цілком природного обурення. Потім він з люттю жбурнув пляшечку на підлогу і помчав коридором, глухо стогнучи й випромінюючи примарне зеленкувате світло. Та щойно він злетів на самий верх широких дубових сходів, двері навпроти нього розчинилися, на порозі майнули дві маленькі постаті в білих нічних сорочках, і велика подушка просвистіла в нього над головою! Привид збагнув, що зволікати не варто, і, поспіхом скориставшись для втечі четвертим виміром, зник у панелі стіни. Після цього в домі все було спокійно.
Опинившись у маленькій потаємній кімнаті в лівому крилі замку, він сперся на місячний промінь, щоб трошки віддихатись, і замислився про своє становище. Ніколи за всі часи своєї блискучої трьохсотрічної карєри він не зазнавав такої страшної образи. Він згадав удову-герцогиню, яку перелякав до нестями, коли вона стояла перед дзеркалом, уся в мереживі та діамантах; і чотирьох служниць, що забилися в істериці, коли він просто всміхнувся до них з-за портьєри порожньої спальні; і пастора, якому він загасив свічку, коли той пізно ввечері виходив з бібліотеки, і який досі лікується від нервового розладу в сера Вільяма Ґалла; і стару мадам де Тремуйяк, котра, прокинувшись якось уранці й побачивши, що в кріслі перед каміном сидить скелет і гортає її щоденник, шість тижнів пролежала в ліжку з мозковим запаленням, а після одужання навернулася в лоно церкви і обірвала стосунки із славнозвісним скептиком мосьє де Вольтером. Він згадав ту жахливу ніч, коли капосного лорда Кентервіля знайшли в гардеробній помираючим від задухи, з бубновим валетом у горлі; перед смертю він зізнався, що в клубі Крокфорда за допомогою цієї карти виграв у Чарлза-Джеймса Фокса пятдесят тисяч фунтів і що привид примусив його проковтнути цю карту. Усі його великі досягнення постали в памяті від дворецького, що застрелився, побачивши зелену руку, яка стукає у вікно, і до прекрасної леді Статфілд, що була змушена завжди носити на шиї чорну оксамитову повязку, аби приховати сліди пяти пальців, що навік лишилися на її ніжній шкірі, і зрештою втопилася у ставку для коропів, у кінці Королівської алеї. Із самозамилуванням справжнього митця він думав про всі свої прославлені ролі й гірко всміхався, згадуючи свій останній вихід у личині Червоного Ройбена, або Задушеного немовляти, свій дебют у ролі Джібеона-пустельника, або Кровопивці з Бекслійської твані, і незабутнє враження, яке справила на глядачів його простенька забавка на тенісному майданчику одного червневого вечора він пограв там у кеглі своїми кістками. І після цього до замку припхалися ці бридкі сучасні американці, що пропонують йому машинне мастило демократичної партії і кидають у нього подушками! Ні, це просто нестерпно! До речі, в історії ще не було випадків, щоб із привидом так нечемно поводилися. Тому він твердо вирішив помститись і до самого світанку лишався у глибокій задумі.
Розділ третій
Вранці за столом тільки й було розмов, що про привида. Посол Сполучених Штатів трохи образився на те, що його дарунок не прийняли.
Я ні в якому разі не хочу засмутити привида, сказав він, і в звязку з цим мушу зауважити, що, з огляду на його багаторічне перебування в цьому домі, дуже нечемно кидати у нього подушками. Це вельми слушне зауваження, на жаль, викликало у близнюків напад сміху. З іншого боку, вів далі посол, якщо привид рішуче відмовиться використати машинне мастило «Зоря незалежної демократичної партії», нам доведеться зняти з нього ці кайдани. Просто неможливо заснути, коли в коридорі такий шум.
Проте до кінця тижня їх більше не тривожили, і єдиним, що привертало увагу сімї, була кривава пляма на підлозі бібліотеки, бо вона щоранку зявлялася знов. Це справді було дуже дивно, оскільки двері звечора замикав сам містер Отіс, а вікна були щільно зачинені. Хамелеоноподібний характер плями також лишався незбагненним. Подеколи вона була тьмяна, майже коричнева, часом яскраво-червона, іноді набувала пурпурового кольору, а одного разу, коли сімя зібралася внизу до молитви за спрощеним ритуалом Вільної Американської реформаторської церкви, виявилася смарагдово-зеленою. Ці калейдоскопічні зміни, звичайно, тішили всіх, і з цього приводу щовечора укладалося парі. Тільки Вірджинія не брала участі в цих розвагах, бо вигляд кривавої плями чомусь дуже бентежив її. Того ранку, коли пляма стала смарагдовою, вона ледь не заплакала вголос.
Друга поява привида відбулася в неділю вночі. Невдовзі після того, як усі лягли спати, з передпокою почувся жахливий грюкіт. Збігши вниз, Отіси побачили на кахлях підлоги лицарські лати, зірвані з підставки, а в кріслі з високою спинкою Кентервільського Привида, який, скривившись від болю, потирав коліна. Близнюки, що завжди мали напоготові рогатки, вмить поцілили в нього з тією влучністю, яка досягається лише тривалим і наполегливим тренуванням на вчителі письма, а посол Сполучених Штатів навів на привида револьвер і, за каліфорнійським етикетом, гукнув: «Руки вгору!» Привид з диким криком зірвався з місця і промчав повз них, мов туманний вихор, загасивши свічку в руці Вашингтона, так що всі опинилися в цілковитій темряві. На верхній сходинці він зупинився перепочити і вибухнув своїм славетним демонічним сміхом. Це був перевірений засіб. Казали, що від цього сміху парик лорда Рейкера посивів за одну ніч, а три французькі покоївки леді Кентервіль звільнилися, не пробувши в домі й місяця. Тому зараз він розреготався на славу, аж луна пішла замком. Та щойно змовкло останнє відлуння моторошного сміху, двері розчинилися, і на сходи вийшла місіс Отіс у ясно-голубому халаті.
Боюся, вам справді зле, сказала вона. Ось, я принесла вам мікстуру Добелла. Якщо у вас розлад шлунка, це якраз те, що вам потрібно.
Привид люто зиркнув на неї і вже хотів обернутись на великого чорного собаку вміння, яким він славився по праву і яке, на думку домашнього лікаря, було причиною невиліковного ідіотизму дядька лорда Кентервіля, вельмишановного Томаса Хортона. Проте кроки, що наближалися, змусили його облишити цей намір, і він вдовольнився тим, що блідо засяяв у темряві, а коли близнюки вже були поруч, з тяжким замогильним стогоном зник.
Діставшися своєї кімнати, він зовсім занепав духом, водночас шаленіючи від люті. Грубість близнюків і примітивний матеріалізм місіс Отіс його надзвичайно вразили, та найсумніше було те, що він не зміг одягти лицарський обладунок. Він-бо гадав, що навіть американці збентежаться, побачивши Привида в латах, принаймні з поваги до свого національного поета Лонгфелло, чиї вишукані та звабливі рядки він перечитував годинами, коли Кентервілі відїздили до міста. До того ж це був його власний обладунок. Він мав гучний успіх, зявившись у ньому на турнірі в Кенілворті, і не хто-небудь, а сама Цнотлива Королева зробила йому комплімент. Але зараз важкий нагрудник і сталевий шолом виявилися для нього непосильним тягарем, і, впавши на камяну підлогу, він розбив собі коліна та пальці на правій руці.
Кілька днів по тому він почувався недобре і сидів у своїй кімнаті, покидаючи її лише для того, щоб належним чином потурбуватись про криваву пляму. Однак, старанно подбавши про себе, він врешті одужав і вирішив, що таки вдасться до третьої спроби налякати посла Сполучених Штатів і його рідних. Для цього він обрав пятницю, сімнадцяте серпня, і напередодні ретельно переглянув свій гардероб. Зрештою він обрав великий крислатий капелюх з червоною пірїною, широкий саван з оборками на рукавах і комірі та іржавий кинджал. Надвечір почалася злива, і всі віконниці та двері старого будинку рипіли й трусилися під поривами вітру. Таку погоду він просто обожнював. План його дій полягав ось у чому. Він тихцем прослизне до кімнати Вашингтона Отіса і, стоячи у нього в ногах, тричі проштрикне собі горло кинджалом під звуки моторошної музики. Вашингтон був йому особливо неприємний, бо ж саме він узяв собі за звичку виводити знамениту Кентервільську Криваву пляму Супер-очищувачем «Пінкертона». Коли цей нерозумний та зухвалий юнак зовсім очманіє з жаху, він перейде до спальні подружжя Отісів і, поклавши холодну руку на чоло дружини посла, зашепоче на вухо її чоловікові жахливі таємниці склепу. Що ж до Вірджинії, він так і не вигадав нічого особливого. Вона ніколи його не кривдила, вона мила й розумна. Кілька глухих стогонів з шафи, та й по всьому, а якщо вона не прокинеться, можна смикнути за ковдру судомно тремтячими пальцями. Зате близнюків він провчить по-справжньому. Спершу, звичайно, сяде їм на груди, щоб їм примарилися нічні жахи, а потім оскільки їхні ліжка стоять поруч заціпеніє між ними у вигляді позеленілого трупа. А коли вони перелякаються як слід, він скине саван і пройдеться по кімнаті, виблискуючи оголеними кістками та витріщивши єдине око, як того вимагає роль Німого Даниїла, або Скелета-самогубці. У цій ролі він кілька разів досягав надзвичайного успіху, не меншого, ніж у ролі Одержимого Мартіна, або Таємниці у Машкарі.