А що ж іще мені лишається? У тебе всі карти в руках. А в мене що? Справді, що?
І тут Ковпервуд зважився заговорити про подорож. Він сказав, що має поїхати й, оскільки Ейлін вважає, що для суспільства виглядатиме краще, якщо вона поїде з ним, то в нього немає заперечень і навіть він згоден на повідомлення в пресі, що засвідчать мир і гармонію у їхньому подружжі, звісно, якщо Ейлін не наполягатиме на повсякденних формальних речах і не втручатиметься в його особисте життя.
Ну що ж, якщо ти так хочеш У всякому разі я нічого від цього не втрачаю, відповіла Ейлін, думаючи, однак, що за всім цим має стояти якась жінка і ймовірніше за все, це дівчисько Береніс Флемінг? І якщо так, то ні на які поступки вона не піде. Ні, ніколи вона не допустить такої ганьби, щоб він відкрито звязався із цією нахабною й хитрою вискочкою! Ніколи, ніколи!
Цікаво, що в той час як Ковпервуд вважав, що домігся значного успіху і так швидко, Ейлін теж святкувала певний виграш: і хоч як важко їй було душити свої почуття, та що більше Ковпервуд привселюдно приділятиме їй увагу, то очевидніше буде для всіх, що він належить їй, і тим більшим буде її суспільний, хоч і не особистий, тріумф.
Розділ 13
Зацікавити Коула дати поштовх лондонській справі через Грівза й Геншо було не складно. Приємна вечірка за столом, і Коул сам висловив думку, що Лондон для такої людини, як Ковпервуд, безсумнівно може запропонувати набагато більше можливостей, ніж Чикаґо. І тоді він, звісно, був би радий почути про можливість для інвестицій.
Ковпервуд лишився так само задоволений і своєю розмовою з Едвардом Бінгхемом, від якого почув потрібну інформацію щодо Брюса Толліфера. За словами Бінгхема, Толліфер зараз знаходиться у жалюгідному стані. Колись це була людина з гарними звязками й заможна, та тепер він втратив і те, і те. Він і досі лишався вродливим, хоча був потертим життям. Донедавна його нерідко бачили серед гравців, картярів та інших осіб поганої репутації; більшість його колишніх знайомих й приятелів, імовірно, давно викреслили його зі свого життя.
Однак останнім часом, Бінгхем мав визнати, Толліфер, здається, узявся за розум і якось намагається реабілітувати себе. Зараз живе один, у скромному, так званому холостяцькому пансіоні «Альков» на Пятдесят третій вулиці і навіть іноді зявляється в найкращих ресторанах. Напевно шукає нагоди якось влаштуватися: або підчепити заможну даму, що буде рада заплатити за його послуги, або знайти місце агента в якійсь маклерській фірмі, що, беручи до уваги його колишні звязки, може запропонувати йому пристойну платню.
Цей критичний висновок Бінгхема викликав у Ковпервуда посмішку, адже він саме мав на меті скористатися послугами Толліфера.
Ковпервуд подякував Бінгхему й негайно зателефонував Толліферу в «Альков». У той самий час цей джентльмен лежав напіводягнений у себе в номері, у похмурому настрої, чекаючи, поки пробє пята година і знову він пуститься в «похід», як він називав свої блукання по ресторанах, клубах, театрах і барах з метою обмінятися привітанням з кимось із старих знайомих, всіляко намагаючись відновити колишні звязки, а при нагоді й завязати нові.
Стояв прохолодний лютневий день. Була лише третя година, коли Толліфера покликали до телефону і він, шаркаючи зношеними нічними пантофлями, скуйовджений, з цигаркою у руці, зійшов до вестибюля.
Ледь почувши: «Говорить Френк Ковпервуд», Толліфер відразу виструнчився і внутрішньо зібрався. Адже це імя постійно миготіло на перших сторінках газет.
Так, містере Ковпервуд! Чим я можу бути вам корисним? голос Толліфера являв суміш зосередженості, розуміння й готовності виконати будь-яке прохання.
Маю до вас ділову пропозицію, яка, думаю, вас зацікавить, містере Толліфер. Буду радий вас бачити, якщо ви заглянете до мене в контору завтра о пів на одинадцяту. Можна чекати вас о цій годині?
У голосі Ковпервуда, як відзначив про себе Толліфер, не було зверхності вищого стосовно нижчого, але в ньому звучала владність і звичка наказувати. Толліфер, при всій своїй винятковій зарозумілості, був украй заінтригований і навіть схвильований.
Звісно, містере Ковпервуд. Неодмінно буду, негайно відповів він.
Що б це могло означати? Напевно, розповсюдження якихось акцій? Якщо так, він із задоволенням візьметься за таку справу. Сидячи у себе в номері, Толліфер роздумував про цей несподіваний телефонний дзвінок і намагався пригадати, що він читав про Ковпервудів. Писали про їх намагання проникнути до нью-йоркського вищого світу, потім були якісь чутки про їхній провал. Але думки Толліфера самі собою поверталися до ідеї про роботу, до можливості нових знайомств, і його охоплювало дивне почуття радісного хвилювання. Він почав роздивлятися своє обличчя й постать в цілому; потім оглянув свої костюми. Треба буде поголитися й вимити голову в перукарні, а костюм віддати в чистку й випрасувати. Сьогодні ввечері, мабуть, вже не варто виходити. Краще відпочити, аби завтра виглядати свіжішим.
Наступного ранку він зявився до Ковпервуда в контору виголений, освіжений і любязний, яким він уже давно не бував. Адже, можливо, це обіцяло новий початок у житті! Принаймні так він сподівався, коли увійшов до кабінета і побачив перед собою визначну людину, що сиділа за неосяжним письмовим столом з палісандрового дерева. Одначе тут Толліфер відразу скис, почуваючись доволі непевно, бо людина, що сиділа перед ним, хоча їй ніяк не можна було дорікнути в нечемності, і навіть виказувала певну привітність, була надто недосяжна. Толліфер одразу відзначив про себе привабливість, силу і владність Ковпервуда. Ці великі, магнетичні й водночас непроникні сині очі, і руки сильні, гарні, що так невимушено лежали на столі, а на правій руці, на мізинці, проста золота каблучка.
Цю каблучку багато років тому подарувала Ковпервуду Ейлін. Він тоді сидів у филадельфійській вязниці і знаходився на найнижчій точці усього свого висхідного життєвого шляху. Ейлін подарувала йому цю каблучку на знак своєї невмирущої любові, і відтоді Ковпервуд ніколи її не знімав. І от тепер він збирається найняти цього молодика, цього денді й доручити йому розважати свою дружину, щоб вона не завадила йому, Ковпервуду, спокійно насолоджуватися товариством іншої жінки. Хіба це не форма морального занепаду! Він повністю це усвідомлював. Але що ще він мав робити? Адже все це випливає з обставин, створених самим життям, обставин, що підкоряють собі і його, й інших людей, і тут нічого не можна змінити. Занадто пізно. Тож треба діяти рішуче, зухвало, нещадно, аби змусити всіх прийняти твої методи й вчинки як щось неминуче. Подивившись на Толліфера спокійним холодним поглядом, Ковпервуд, вказуючи йому на стілець, сказав:
Сідайте, будь ласка, містере Толліфер. Я зателефонував вам тому, що хочу доручити вам одну справу, для якої потрібна людина з великим тактом і світським досвідом. Деталі я поясню пізніше. Маю сказати, що перш ніж подзвонити вам, я поцікавився вашим минулим і вашим нинішнім становищем; я зробив це не з метою зашкодити вам, запевняю вас. Навпаки. Думаю, я можу бути вам корисний, якщо ви, зі свого боку, зможете зробити послугу мені.
І тут він привітно посміхнувся Толліферу, так що Толліфер, хоч і трохи непевно, так само привітно посміхнувся у відповідь.
Сподіваюся, що ви не дізналися нічого, що б настільки говорило проти мене, аби відмовитися від цієї розмови, несміливо сказав він. Маю визнати, що не завжди вів цілком благопристойне життя. Боюся, що я для цього не створений.
Дуже ймовірно, це правда, надзвичайно любязно й співчутливо відгукнувся Ковпервуд. Однак, перш ніж ми поговоримо про це, я хочу попросити вас цілком щиро й відверто розповісти мені все про себе. Справа, яку я маю на увазі, вимагає, щоб я знав усе про вас.
Він дуже привітно поглянув на Толліфера, і той, підбадьорений, коротко, але цілком чесно, розповів всю історію свого життя від самого дитинства. Після чого Ковпервуд, який слухав його з цікавістю, дійшов висновку, що цей тип, мабуть, навіть трохи краще, ніж він думав спочатку, не дуже розважливий щирий і нерозбірливий гульвіса, проте аж ніяк не підступна і своєкорислива людина. Тому Ковпервуд вирішив, що може говорити з ним набагато відвертіше, ніж збирався спочатку.
Отже, якщо говорити про фінанси, ви зараз на мілині?
Більш-менш так, криво посміхнувшись, відповів Толліфер. Думаю, я насправді завжди був на цій мілині.
Що ж, на ній завжди товчеться багато народу. Але скажіть мені, чи останнім часом ви дійсно намагалися зібратися з силами й знову повернутися в ті кола, до яких колись належали?
Ковпервуд помітив, як гірка тінь, наче хмара, промайнула по обличчю Толліфера.
Так. Намагався, із зусиллям вимовив він.
І на його губах знову зявилася та сама іронічна, майже безнадійна посмішка.
І як іде справа?
Відверто кажучи, зараз похвалитися, по суті, нема чим. У тому колі, до якого я раніше належав, треба мати значно більше грошей, ніж я маю тепер. Я розраховував влаштуватися агентом у якийсь банк або маклерську фірму, де працюють люди, яких я знав у Нью-Йорку. Тоді я міг би дещо заробити для себе і для банку, а також зайти в стосунки з людьми, що могли б бути мені справді корисними
Зрозуміло, сказав Ковпервуд. Але оскільки ви розгубили ваші звязки, здійснити цей план не дуже просто. А ви справді думаєте, що, знайшовши таку роботу, зуміли б знову завоювати колишнє положення?