11. Тай. Розквіт
Мабуть, у жодній гексаграмі невідоме настільки гармонійне співвідношення основних категорій світла та темряви, як це дається в цій гексаграмі; хоча обидві сили (світло та пітьма) визнаються рівноцінними, але все ж теоретично перевага віддається активній, відцентровій силі світу перед пасивною, доцентровою силою пітьми. Це виражається в тому, що сила світла називається іноді (як у цьому випадку) великою, а сила темряви малою. Силі світла притаманне прагнення вгору, тоді як сила темряви тяжіє вниз. Але в світі події відбуваються на добро лише за гармонійного поєднання обох сил, які ідеально схильні до взаємодії. Однобічний перерозвиток однієї з них за рахунок іншої призводить до згубних наслідків. У цій гексаграмі вся сила світла зосереджена внизу, а сила темряви нагорі. Тому, якщо взяти до уваги означені раніше напрямки їхнього руху: світло вгору, а темрява вниз, стає ясно, що тут, як ніде, вони приходять у взаємодію, маючи найширший доступ одне до одного. Можна це розглядати і з іншого боку: внутрішнє тут заповнене чистою силою творчості, а зовні воно має виконання, тобто повна можливість здійснення творчого задуму, якому ніщо не чинить опору, а зовнішнє середовище в цілковитій податливості підпорядковується йому. Тому не дивно, що ця максимальна можливість творення в традиції іцзіністів приурочена до весни, як до періоду максимального розвитку творчості в природі. За міфологічними поглядами Китаю, навесні активна сила світла діє зсередини, від кореня рослин, зумовлюючи їхній ріст, а сила темряви, як матерія, обростає її і повідомляє зовнішню видимість, реалізованість силі, що діє на світло, ніби наділяє її, і вона отримує можливість цілковитого розвитку, бо в такій ситуації приходить усе велике, а незначне відходить. Однак це не може тривати вічно, це лише тимчасова ситуація, яка, як весна восени, має змінитися протилежною ситуацією, показаною в наступній (ХІІ) гексаграмі. В їхньому чергуванні демонструється природний ритм, в якому руйнування настільки ж необхідне, як і творення. Тут мимоволі пригадуються слова Ґете: «Природа винайшла смерть, аби мати багато життя». У перекладі на поняття, що стосуються процесу пізнання, це та ситуація, коли після настання досягається повна гармонія між накопиченим раніше знанням, набутим знову, до такої міри, що межа між ними стирається, і вони є єдиною сумою знання, що перебуває до того ж у повній гармонії до його здійснення. Таке розуміння виникає в творах коментаторів більше із загальної теорії і з образу самої гексаграми, ніж із вельми лаконічного тексту: «Розквіт. Мале йде, велике приходить. Щастя. Розвиток».
1Тут починає свою дію сила світла, що рухається з низу догори, зсередини назовні. Її дія не обмежується однією цією позицією, але поширюється і на наступні, зайняті тією ж силою світла. Вона тут захоплює за собою все, органічно повязане з нею. Якщо кожною силою і викликається до життя протидія, то тут той випадок, коли вона підпорядкована. Але протидія може бути як внутрішньою, що виступає, наприклад, у сфері етики (спокуса, яка діє внутрішньо), тому, поки не викрита, вона постає як особисте волевиявлення діяча, так і зовнішньою, що не захоплює діяча, а тамує його. Захоплення та насильство ось два, так би мовити, спокусники, що відхиляють діяча від його природного шляху. На цій позиції, що представляє найбільшу глибину внутрішньої сфери діяча, в ситуації перемоги над опором і гармонійної єдності протилежностей, це перемога передусім над внутрішньою спокусою. В результаті її зовнішній тиск стає цілком переборним, і похід проти неї має увінчатися успіхом. Тому центральне прагнення зовні тут закономірне і дає кращі плоди. У тексті це втілено в такий образ: «Сильна риска на початку. Коли рвуть очерет, то [інші стебла] тягнуться за ним, позаяк він росте пучком. Похід на щастя».
2У кульмінації внутрішнього розкриття творчої сили світла воно має розповсюджуватися рішуче на все. Ним має бути охоплена навіть периферія, навіть найбільш занепадницькі елементи повинні бути прийняті так само, як і ті, що сповнені рішучості та сили, ті, які наважуються «спливти на річці» (вибитися в житті). Тут недостатньо обмежитися сприянням близьким, спорідненим силам, як це було на попередньому щаблі. За універсальності дії сили творчості на цьому щаблі її розвитку не повинні бути залишені і далекі, бо тут гине саме поняття особистих уподобань, як і всі, що обмежують особистими інтересами універсальність і обєктивний розмах творчості. Така особиста дружба лінь завадила б цілеспрямованості ознаці, яка тут заслуговує особливого заохочення, бо метою є творчий вплив на все, що оточує діяча. У таких умовах вже ніщо зовні не може справити домінуючу дію на нього, і тим самим внутрішній аспект сил опору не може спокусити його, бо всі його дії спрямовані назовні. Текст розвиває ці думки такою формулою: «Сильна риска на другому місці. Охопи й околиці. Застосуй спливаючих на річці. Не залишай далеких. [Особистій] дружбі кінець. Удостоїшся похвали за цілеспрямовані дії».
Навіть у такій вдалій ситуації криза все ж залишається кризою, бо тут уперше відбувається реальний перехід від внутрішнього до зовнішнього. Тут творчість стикається з навколишнім середовищем, в якому вона має проявитися. Це не може бути позбавлене труднощів, і, як нагадування про обмеженість в часі будь-якої творчості, звучать перші слова тексту, зрозумілі і без коментарів. Але стійкість самої сили творчості дає тут можливість здолати труднощі. Внутрішня правдивість творчості тут настільки органічно притаманна їй, що виявляється зайвим турбуватися про неї, бо нестачі в силах, що живлять її, не буде. У цьому сенсі й розуміється текст: «Сильна риска на третьому місці. Немає гладі [яка залишилася б] без вибоїн; немає догляду без повернення. Якщо в труднощах будеш стійким, то осуду не буде. Не журися про свою правду: в їжі буде добробут».