Позиція кризи децентрована. Крім цього, тут вона зайнята слабкою рискою, а це ще погіршується тим, що в символіці «Книги» нормою вважається перебування сильних рисок на непарних позиціях і слабких на парних. Власне, ця норма вимагає сили для подолання кризи, але в цьому випадку якраз навпаки. Тому жодного успіху тут очікувати неможливо, що і знаходить своє відображення у відповідному образі тексту. Так і в пізнанні не може бути успіху, тобто нового знання, коли акт нового пізнання позбавлений внутрішньої сили та правильності. Він не в змозі подолати відсталість уже накопиченого досвіду, який у нових умовах може бути цілком непридатним і неживим. Тоді відбувається підміна нового живого пізнання трупами колись виниклих думок, чужих до поточного моменту пізнавального життя. Іншими словами, відбувається загибель пізнання, тобто нещастя, розкол між знанням і світом. Текст це висловлює лаконічно та напружено: «Слабка риска на третьому місці. У війську може бути віз трупів. Нещастя».
4Нормальність співвідношення між слабкою рискою та парною позицією дає можливість говорити про наступний етап розвитку цього щабля, на якому враховується попередній досвід, і надавати перевагу відмові від активних дій: відступ війська на постійні квартири для вичікувальної підготовки подальшого наступу. Так само і в пізнанні це момент, коли підводиться підсумок накопиченого досвіду перед вторинним завоюванням нового пізнання. Ні про удачу, ні про невдачу тут говорити неможливо, але можна лише вказати, що «відступ війська» це не втеча, а підготовка, за яку ганити не треба. Текст тут такий: «Слабка риска на четвертому місці. Війську відступати в тил. Осуду не буде».
5Хоча пята позиція взагалі є підйомом сил, але в цьому випадку вона зайнята слабкою рискою, що символізує неможливість самостійних дій. Проте тут треба діяти, бо кінцевий результат дії ще не досягнутий, і домішуються до нього зовсім чужі елементи. Ніби на обробленому полі зявилася дичина, яка псує врожай Однак якщо самому тут діяти і неможливо, то для успішності наказів їх годі було скасовувати. Треба тримати своє слово. При цьому, природно, важливо, щоб була правильно обрана людина, котрій наказують і котру тим самим наділяють відповідними повноваженнями. У таких умовах її безапеляційність необхідна, а кожен її підлеглий, котрий діє на свій страх і ризик, приречений на невдачу, навіть якщо б він діяв із повною відвертістю і стійкістю. У гносеологічній глосі символіку цієї цитати розуміють так, що мова йде про той момент пізнання, коли завойовується нове знання, але воно ще не завойоване остаточно. У такому становищі до справжнього знання домішуються ще й елементи випадкових асоціацій, які виникають не через незнання чи занадто поверхневе знайомство з предметом пізнання. Тут може дуже допомогти і обізнаність у літературі, і за ці слова треба міцно триматися, однак слід памятати, що важливий сенс слів, а не самі слова, що сенс цей необхідно ґрунтовно засвоїти, ніби здавна усиновити. Це «старший син», який протиставляється «молодшому синові», що уособлює лише поверхневе знайомство з літературою. Для останнього стійкість рівносильна відсталості, яка може знищити успіх пізнання. Ось образи в тексті: «Слабка риска на пятому місці. На ріллі є дичина. Сприятливо тримати слово. Осуду не буде. Старшому синові бути перед військом. Молодшому синові віз трупів. Стійкість до нещастя».
6Гонитва за перемогою лише заплющує очі на нагальну необхідність боротьби. Тому на попередніх щаблях із відповідно різними сторонами давалися попередження проти помилок поточного моменту. Тут же кінець процесу, названого військом. Тут мова вже має йти про результат його дій. Єдине попередження, доречне тут, це попередження проти дії нікчем, які борються лише заради перемоги. Тому один із коментаторів цього місця промовляє настільки ж лаконічно, як і парадоксально: «Коли абсолютно мудрий чоловік керує військом, то на початку він не домагається перемоги за будь-яку ціну. Тому наприкінці він може [досягти] справжнього успіху». Як метафора ця думка може бути застосована і до діяльності пізнання на етапі завоювання нового знання, де останнє вже завойоване і має утворити єдність, наче знову заснована держава має поєднатися з домами колишніх феодалів. Якщо перевести це в образність феодальної памятки «Книги змін», читаємо: «Слабка риска нагорі. Великий володар керує долями. Він засновує царство, приєднуючись до домів [феодалів]. Нікчемні люди так не діють».
8. Бі. Наближення
Досягнення перемоги (завоювання) це лише момент, результат якого має бути закріплений. Дія, спрямована на закріплення звитяги, характеризує цю ситуацію. Вона полягає у взаємному зближенні переможця та завойованої ним області, яке можливо тому, що перемога означає знищення та підпорядкування всього того, що чуже, що не здатне до зближення. Останньому тут необхідно поставити правильний прогноз майбутнього розвитку, причому мова наразі йде не стільки про досягнення добробуту завойованої області, скільки про запобігання зовнішнім силам, які діють руйнівно. Якщо для попередньої ситуації момент звитяги є останнім моментом, то для цієї ситуації він виступає в ролі її початку. У ньому ті початкові співвідношення, які підлягають стійкому збереженню на все майбуття. Так мова йде з точки зору того, до кого [воно] наближається. Тим же, хто наближаються до нього, необхідно усвідомити, що в такій ситуації можливе лише благотворне зближення, яким має скористатися відразу кожен, хто йде до зближення. Запізнення в таких умовах рівносильне відмові, рівносильне перетворенню зі співучасника перемоги в переможеного та розбитого. У процесі пізнання, поки нове знання ще не досягнуте, доводиться чинити різні дії для його досягнення. Тут і протиставлення знання незнанню, і приведення в стрункість хаосу переживань, і проникнення в поки що недоступну стихію ще не пізнаного, і відмежування від випадкових, що заважають, уявлень. Але ось пізнання завойоване. Це означає, що всі ці дії доведені до позитивного результату. Тоді в галузі пізнання можна досягти всього родинного, ніщо чуже вже не на заваді. Можливо, й потрібне зближення нового, вищого пізнання з попереднім пізнанням. Те, що зберігає в останньому силу переконливості, незважаючи на досягнення нового пізнання, що стоїть на вищому щаблі, відразу ж обєднується з ним у єдину систему знань. Ті ж пізнання попередніх щаблів, які зараз запізнилися, вже не придатні та приречені на загибель. Така проміжна ситуація між завоюванням перемоги й її майбутнім виховним процесом. Текст висловлює це так: «Наближення. Щастя. Вникни в оракул, і від початкової вічної стійкості осуду не буде. Чи не краще відразу ж прийти? Хто запізниться, тому нещастя».
1Найвіддаленіше від переможця і водночас найподатливіше коло підлеглих позбавлене можливості самостійно діяти. Воно якнайінтенсивнішим чином прагне наблизитися до переможця, бо особливо відчуває віддалення від переможця, котрий (беручи до уваги попередній коментар) постає тут як носій нового, справжнього пізнання: як «володар правди». Стосунки тут, на початку зближення, ще напрочуд прості, позбавлені химерності та штучності. Тому «володар правди» наповнений нею, як простий невибагливий глиняний глечик наповнений водою. Не в зовнішності його суть, а в його змісті. Кожен наближається до нього, навіть діючи заради себе самого, чинить усе ж те, що вимагає ситуація. Тому, приходячи до нього беззастережно, до кінця, він творить щастя не тільки для себе, але й для інших. Пасивно зберігаючи свої знання, він долучається разом із ним до всієї системи знову завойованого рівня світорозуміння й утворює для останнього такий собі кордон, оформляє його. У цьому корисна дія простого людського розуму, здорового глузду, який замінюється іншими типами пізнання на подальших етапах. Текст висловлює це такими словами: «Слабка риска на початку. Наближайся до того, хто знає правду. Осуду не буде. Він наповнений правдою, як повний глечик. Остаточно прийдеш до нього, то буде щастя і для інших».
2Те наближення, яке мається на увазі тут, це не зовнішня, не суто просторова близькість, а зближення по суті, для якого визначальним є лише внутрішня співзвучність. Тому в процесі цієї ситуації насамперед враховується її ритм і співзвучність цьому ритму. Ми вже неодноразово бачили, що процес, показаний у тій чи іншій гексаграмі, є ритмом двох хвиль, в яких друга та пята позиції висловлюють вищі точки розвитку кожної хвилі. Тому між ними існує така ж внутрішня спорідненість. Тут це підтримується протилежністю сил світла (5) і темряви (2), отже, й їхнім взаємним тяжінням. При цьому тут обидві ці сили займають свої позиції природно. Тому саме між ними, можливо, найпродуктивніше плідне зближення. Якщо в ньому вся суть цієї гексаграми, то в цих межах вона зображена найбільше лише в поняттях, тоді як її образна розробка в уяві буде показана в тексті пятої риски. Тут також відзначається той момент в пізнанні, який характеризується пристрастю, потягом до пізнання, але й повною можливістю реалізувати цей потяг. Він є, і ніщо йому не перешкоджає. Останнє навіть виражається суто графічно: адже між другою рискою (субєкт бажання) і пятою (обєкт бажання) немає сильних рисок, які можуть чинити опір. Однак на цьому етапі мається на увазі лише наближення, але ще не досягнення обєкта бажання. Й якщо для пятої позиції, як побачимо, буде характерне повне та досконале пізнання, то для цієї лише прагнення до нього і володіння ним не реально, а лише в ідеалі. Останнє все ж можливе, бо межа між внутрішнім і зовнішнім тут знищена силою співзвучності та взаємним їхнім тяжінням. Ці думки тут подано лише в натяку доволі скупого тексту, але вони, без сумніву, випливають з усієї системи памятки і потрібні для гідного насичення не в міру лаконічного тексту: «Слабка риска на другому місці. Наближайся до нього зсередини. Стійкість на щастя».