Марина та Сергій Дяченки
Цифровий, або Brevis est
Розділ перший
Історія міністра
Асамблея в пятницю. Буде голосування. Вони проведуть Темного Блазня, це вже точно. Все проплачено.
Ким?
Нема інфи. Проти тебе хтось серйозно грає вже кілька місяців. Ти помітив?
Так, атож.
Конкретно проти тебе. Блазень не протримається довго, його виводять тільки для того, щоб він тебе скинув.
Думаєш, вигорить?
Пальці бігали по розбитій клавіатурі, іноді промахуючись, однак щоразу встигаючи виправитися перш, ніж натиснути «Enter».
Це буде так. Голосують за Блазня, він приводить свою команду й вибиває для них право голосу. Потім пропонує новий закон про Кабінет міністрів. Проводить його. Реалізує. І ти злітаєш.
Легко думкою ширяти
Я попередив.
Побачимось. Бай-бай.
Бай, Міністре.
Він кілька секунд сидів, відкинувшись на спинку старого офісного крісла. Потім висунув шухляду, вийняв білу замшеву серветку й обережно, наче розбитий рот, протер вікно монітора. Кепські справи. Наближається буря. У такі хвилини він розумів, заради чого живе.
Знову взявся за мишку: настала пора змінити багату червону мантію на непомітну сіру. Секунда і сивуватий, горбоносий, прямий мов дошка чоловік у мантії кольору попелу вийшов на криту галерею, де ледь чутно жебоніли фонтани. Повагом, слухаючи лопотіння води та свої кроки, пройшов у західне крило палацу. Влаштувався в холодку під різьбленим навісом, вибрав у списку імя нового співрозмовника.
Привіт, Чебурашко. Є новини?
Квіні зустрінеться з тобою.
Приємно чути. Що вона хоче?
Місце радника для свого нового.
Усе?
І Міністерство транспорту для себе.
Вона здуріла?!
Це її умова.
Пальці застукотіли по столу коло нижнього краю клавіатури.
Скажи, що я згодний.
Пятниця, двадцять друга нуль-нуль. Таверна «Золотий гусак».
Дякую. Я віддячу. До звязку.
До звязку, Міністре.
Його співрозмовник розтав у повітрі чи то вийшов з гри, чи скористався порталом. Чебурашка, вічний посередник; дорого бере за свої послуги, проте досі нікого ще не «кинув». Репутація єдине, що він має та ще, може, віяло звязків і кілька жирних банківських рахунків.
Він посміхнувся. Пятниця, двадцять друга нуль-нуль. Перед самою Асамблеєю. Маленька Квіні вступить у гру на боці фаворита, отже, до пятниці треба завагітніти перемогою. Тоді вона мене підтримає.
Він мигцем глянув на годинник. Знову перемкнув вікна. Щоденне підписання указів; полова, марнота, буденщина, а це
Він протер очі. Ні, не привиділося. Серед купи щоденного сміття сховано бомбу оцей указ про податки з великих землевласників На що сподівався Канцлер що Міністр підмахне, не дивлячись? Ні, це теж елемент чиєїсь інтриги, фрагмент захованого смертоносного механізму; у жодному разі не можна підписувати це до Асамблеї. Але як пояснити затримку, як вишукано, хай йому чорт, пояснити затримку?!
Крізь ґрати готичного вікна пробивалося сонячне проміння. Надворі, в королівському парку, співали птахи. Він відхилився на спинку крісла: щось починало укладатися, потихеньку збігатися, потроху прояснюватися. Не можна спішити, не можна втрачати думку: голосування у пятницю Зустріч з Квіні Податки з великих землевласників Якщо спробувати Може вийти цікава комбінація
Арсене! Зніми, нарешті, навушники!
Він кліпнув. Схема, вже майже склавшись, вислизнула піском крізь пальці.
Арсене, я до тебе двадцятий раз звертаюся! Ти що, оглух?!
Ні.
Перед очима плавали кольорові плями. Він з силою потер лице; мати стояла в дверях, зчепивши на грудях пальці, жест, що означав роздратування і водночас непевність.
Кличу тебе, кличу! А ти, наче зомбі, втупився в монітор і не реагуєш!
Пробач, я не чув.
Викину коли-небудь цей проклятий компютер Іди вечеряти!
Я вже їв.
Уроки зробив?
Так.
Перестань зазирати в монітор! Іди хоч чаю з нами випий, батько тебе тиждень не бачив.
Ма У мене дуже мало часу.
З батьками за столом пять хвилин посидіти немає часу?
Він завагався.
Пять хвилин.
Дякую, сухо сказала мати.
* * *Проти нього справді грали, грали серйозно. Його агентів виціджували, вистежували, розколювали й перекупляли. Будь-яка комбінація, навіть найтаємніша, в останню мить опинялася під загрозою. А тепер ще Блазень особа й насправді темна, як його нік. Блазень зявився нізвідки з колосальною грошвою. Сам Блазень фігура нікчемна, але хто стоїть за ним? Чиє замовлення? Занадто багато тих, хто хоче усунути Міністра. Швидка карєра привертає увагу Його попереджали.
На кухні затишно світилася лампа, й кружляв медовий вир у коричневій чашці чаю. Батько добирав слова, це було помітно по крихітних зморшках на переніссі. Він почувався винним: часу на сина в нього як не було, так і немає, а відчуження росте. А ще ж не забулися чудові дні, коли Арсен був маленький, коли вони щосуботи ходили в зоопарк, а щонеділі в гості, або запрошували гостей до себе
Синку, ти чого такий млявий? батько вирішив почати розмову, однак не знайшов правильних слів.
Утомився.
Хочеш, у неділю в кіно сходимо?
Ні, дякую. Я вдома відпочину.
Навіть не питаєш, який фільм?
Він знизав плечима:
Я не люблю кіно.
А що ти любиш, крім свого компютера? тихо й гірко втрутилася мати. Книжки? Коли ти востаннє розгортав
Ма, ну чого ти знову. Я дуже перевантажений.
Чим це?
Усім.
Мати сумно похитала головою. Сама вона в Арсеновому віці читала запоєм, і батьки силоміць відривали її від книг Так, авжеж.
Я у твоєму віці читала запоєм, мене батьки силоміць
Її передбачуваність його засмутила. Тому він дозволив собі невеличку нетактовність:
Часи змінилися, мамо. Подивись: ти ж тепер сама нічого не читаєш, крім блоґів.
Вона спалахнула.
Арсен знав щойно всі підуть з кухні, вона одразу витягне з сумки ноутбук, підєднається до Інтернету й порине у свій Живий журнал. А батько, щойно побачить, що Арсен і мати зайняті, піде до себе й увімкне телевізор. Вони обоє відчувають, що роблять щось не те; обоє виросли в нормальних родинах, де були й сімейні вечори, й книжки, й гості, й походи в ліс чи на пікнік. Проте мамі значно цікавіше, що сталося з її френдами за день, а батько, мов на голці, сидить на потоці новин з телевізора, від глобальних до містечкових. Чи світова криза, чи пяний збив машиною дитину це інформація, це треба знати, це розбурхує.
У нашій родині, подумав зі смутком Арсен, тільки я роблю корисну справу. Тільки я роблю те, що люблю, і за це одержую гроші.
Він допив чай і встав.
Дякую.
На здоровя.
Я піду. На добраніч.
* * *Привіт, Канцлере.
Не спиш, Міністре? Чи у вас уже ранок?
Хочеш підловити?
На фіга ти мені здався?
Хто його зна На тебе виходила Квіні?
Розмова на секунду зупинилася. Завмерли рядки на екрані. Співрозмовник міркував трохи довше, ніж це звичайно буває при невимушеній розмові.
Про що ти, Міністре?
Землевласники зїдять тебе з тельбухами, Канцлере. Про такий дрібязок, як я, і мови нема.
Що ти хочеш?
Є схема
Удома давно всі спали. Годинник показував третю. Потираючи червоні очі, він сидів за монітором, поки прямо під носом не виявились раптом клавіші «J» та «K».
Тоді він вийшов з мережі й ліг. Йому снилися темні заплутані коридори й чужі очі в прорізі червоного каптура.
Потім він вирубався зовсім, щоб о сьомій ранку підскочити від вереску будильника.
* * *Вони вийшли з дому одночасно батько, мати й Арсен.
Батько сів у чорний «Фольксваґен», мати в сіру «Тойоту». Арсен спустився в метро; дуже зручно: школа всього за одну станцію. Ніяких пробок. Ніяких пересадок. Десять хвилин шаленої штовханини і ти на місці.
Як завжди вранці, він майже нічого не тямив. Зупинився коло автомата з гарячими напоями, взяв собі подвійну каву. Пятниця післязавтра, часу немає, але шестерні вже склалися, як треба. Ще трошечки, змазати зубчики, підштовхнути мізинцем і механізм запрацює, запрацює
Сніжицький!
Він обернувся. Маряна Чабан, у смарагдовій хутряній курточці, зі смарагдовими, завжди широко розплющеними очима. Однокласниця.
Привіт.
Чого тебе в школі немає? Я думала, ти хворієш
Хворію, погодився він і сьорбнув кави.
У тебе очі червоні, сказала Маряна чи то з осудом, чи то зі співчуттям. Пєш? Колешся?
Пю, він зробив ще ковток. Колюся.
Вона засміялася. Приємно було дивитися, як вона сміється, легко, без прихованого сенсу. Щиро веселиться.
А якщо чесно?
Я працюю, зізнався він несподівано для себе.
Де?
У міністерстві.
Курєром?
Міністром!
От молодець, вона кокетливо поправила шапочку-навушники. Слухай, я на перший урок усе одно вже не піду. Давай по тістечку? Пригощаю!
Пів на девяту. Поза мережею він завжди відчував час, не дивлячись на годинник. Звичайно до девятої він уже знову був удома не виходячи на поверхню, пересідав з одного поїзда на інший, повертався в порожню квартиру й сідав за компютер. Така ситуація не могла тривати довго, однак поки що тривала, і Арсен мав намір вичавити з неї все можливе. З користю використати кожну хвилину.