Не заграйся, Міністре, сказав маленький сутулий чоловічок у темному вбранні, схожому на чернечі шати.
«Не заграйся, Міністре», зявилися букви в маленькому вікні чату.
А навіщо ж тоді гра?
Він дозволив собі поставити смайлик. Потім подумав і, клацнувши по іконці, змусив Міністра розреготатися. Про його сміх ходили анекдоти казали, Міністр сміється тільки напередодні землетрусу або дефолту.
У двері його кімнати постукали різко й вимогливо. Мати ніколи раніше не стукала вона стояла над головою й кричала: «Арсене, Арсене!»
Арсене!
До зустрічі, сказав він чорному чоловічкові. Закрив вікно. Обернувся до дверей; пекло в очах. Давалося взнаки недосипляння.
Мені можна зайти? сухо поцікавилась мати. Щось у її голосі змусило Арсена встати з крісла.
Що сталося?
Дзвонили зі школи. Ваша класна керівничка. Тебе вже місяць не було ти взагалі не зявлявся в школі!
Так, сказав Арсен, прокручуючи подумки варіанти. Мирна угода. Скандал. Істерика. Сльози Щире каяття. Ігнорування. Мамо, знаєш, що за статистикою вперше пробують наркотики в тринадцять років? А мені вже чотирнадцять.
Що?!
Він домігся першої маленької перемоги. Матір вибито з колії. Усе, що вона заготувала, йдучи в його кімнату, розсипалося. Заготовка пропала.
Знаєш, сучасні наркотики Іноді досить одного уколу А травичку покурити це взагалі звичайна річ.
Ти вона схопилася за одвірок.
Я в житті не пробував, сказав він з чистою совістю. Я не наркоман. Я не пю. Навіть пива. У нас півкласу курить по пачці на день А я курю?
Мати мовчала. На її бліде лице помалу верталася краска.
Прошу тебе, тільки не нервуйся, тихо сказав Арсен. У мене була криза, так. Тепер усе гаразд. Я все здам. Класна дуже кричала?
Ні. Вона тільки дивувалася, чому тебе немає.
Мамо, я все владнаю.
Вона відступила на крок. Недовірливо примружилась:
Та ти ж нам брехав цілий місяць. Прикидався, що йдеш до школи, а сам
Я був удома, мамо. Не тинявся по казино, не сидів у підвалі. Не спускав гроші на автомати.
Обіцяй мені, що завтра підеш до школи!
Обіцяю, він навіть не затнувся.
* * *Він поставив будильник на шосту й за годину встиг зробити кілька найважливіших справ. Відправив останньому клієнтові пароль до його нового собаки, зайшов у розплідник, узяв двох аліментних щенят. Яскравого, схожого на сетера, майже цегляно-червоного, назвав Крас. Другого, пухнатого й білого, хотів назвати Умка, але передумав і прописав у рядку імені: Спартак. Витратив хвилин двадцять, навчаючи обох відгукуватись на імена. Навчив; тепер вони мчали до нього по зеленій луці, висолопивши язики, у захваті підкидаючи на бігу задні лапи, варто було набрати в командному рядку: «Крас! Спартак!»
Йому жаль було їх, але справи головне. Нехай учаться розважати себе самі; Арсен закрив «собачу» програму й цілком зосередився на справах Міністра. Створив на своєму акаунті нову особистість, підкреслено позбавлену індивідуальності, натяг чорну маску на типове лице манекена й послав з візитами. Туга калитка на поясі свідчила про платоспроможність.
Новостворена особистість обійшла одну за одною три адреси. Після третьої розмови калитка з пояса фігури зникла. Підходила восьма ранку. Арсен закрив гру, вимкнув компютер і вийшов снідати.
Батько підвіз його до порога школи. Не докоряв, і взагалі здавався неуважним і замисленим. Арсен з важким серцем зайшов у шкільний вестибюль: його дивувало, що сотні людей готові марнувати безцінний час так бездарно й нерозумно.
Він висидів чотири уроки. Потім тихенько взяв у гардеробі свою куртку й, закинувши на плече напівпорожній рюкзак, вийшов надвір.
Сьогодні пятниця.
Його однокласники курили на лаві, ні від кого не ховаючись, на землі стояли порожні пляшки з-під пива. Він попрощався й, не озираючись, поспішив до метро.
Дуже зручно всього одна зупинка від дому. І жодних пробок.
Повернувся ключ. Клацнув замок. Арсен одразу зрозумів, що вдома хтось є хоч і мати, й батько в цей час повинні працювати. У передній пахло чужим одеколоном і трохи встояним тютюновим духом. Арсен одступив до дверей, однак уже через секунду побачив на полиці для взуття батькові черевики й мамині чоботи. А кімнатних туфель не було. З кухні чулися приглушені голоси
Хто там?
Через секунду мама була вже в передній.
Хто там?
Через секунду мама була вже в передній.
Арсен?! Чого так рано?
У нас скасували останні три уроки, сказав він, не замислюючись.
Правда? Чи подзвонити класній керівничці?
Ну, подзвони, він починав нервуватися. Усе йшло не так, як було задумано. Час спливав. А ще ж так багато треба зробити до вечора. До Асамблеї.
У дверях кухні зявився похмурий батько. Теж не поїхав на роботу. Цікаво, чому.
Я перепрошую, мені треба дещо
Він зайшов у свою кімнату й завмер на порозі. Там, де вранці стояв монітор, тепер блищала чисто витерта стільниця.
Арсен нахилився. Системного блока теж не було. Під столом ще не встигли прибрати там сірими клубочками лежав пил.
Нам треба серйозно поговорити, почав батько в нього за спиною. Це, звісно, надзвичайний захід Але в нас не було іншого виходу.
Де мій компютер?!
Ми його продали, сказала мама, і відразу чомусь стало ясно, що вона не бреше.
У Арсена потемніло в очах. Його диск. Його жорсткий диск. Він ніколи не зберігав паролів Наче відчував. Але його файли Його програми
Ви відформатували диск? запитав він пошепки.
Покупець сказав, що відформатує сам. Що там у тебе? Іграшки?
Без паніки, сказав собі Арсен. Дані по собаках у мене на флешці. Особистість Міністра зберігається на сервері гри. Імовірність, що той, хто принагідно купив старий комп, зрозуміє, що саме попало йому в руки украй мала. Проте існує.
Слухайте, Арсен облизнув губи. Ще не пізно. Поверніть його. Якщо треба, я доплачу, він аж зрадів з правильної ідеї. Мені потрібний мій компютер. Ви не розумієте, що ви зробили.
Ні, ми розуміємо, батько дивився повз нього. Ти божеволієш. Є тільки один спосіб зіскочити з цієї голки кинути зразу!
Батько раптом ступнув уперед і взяв Арсена за плечі:
Послухай, синку. Так багато гарного в житті. Кіно, книжки, дівчата Ковзанка Хочеш, на ці канікули поїдемо в Париж? Я забронював готель на нас трьох. Ти ж хотів у Париж?
Арсен вивільнився:
Мені потрібний мій комп. Терміново.
Ти його не одержиш, батько жестом зупинив маму, котра хотіла щось сказати. Це наше останнє слово.
Телефон клієнта?
Що?
Телефон того, хто купив мою машину?!
Арсене
Що ви зробили! він зрозумів, що втрачає владу над ситуацією цілком і остаточно. Що ви
Він кинувся до дверей. Батько спробував його втримати, Арсен вирвався з несподіваною силою. Мати відсахнулася.
Ти бачиш?! закричав батько. Ти бачиш, що з ним діється! Він несамовитий!
Арсен схопив з вішалки свою куртку.
Арсенію, стій! Ти нікуди не підеш!
Я піду! тепер він верещав, мов дитина. Я піду! І ви одержите, що хотіли!
Стій!
Батько був сильніший, проте він не уявляв собі Арсенової рішучості. Чотирнадцятилітній підліток, доведений до розпачу, може стати сильним, як загнаний у кут пацюк. Арсен вирвався, обірвавши застібку на куртці, і вилетів на сходовий майданчик.
Батько не став його доганяти.
* * *Надворі йшов сніг. Од вітру зразу ж навернулися сльози. Арсен біг, на ходу марно застібаючи куртку, намагаючись себе переконати, що не плаче, просто вітер і сніжинки бють в очі. За кого вони його мають за дебіла? За шмаркате маля?
Блискавка на куртці зламалася. Були ще кнопки, якими Арсен давно не користувався металеві блямби, тугі й незручні. Зрештою, зійде й так. Не вмирати ж од запалення легенів батькам на зло?
Незабаром він засапався й перейшов на крок. Він давно не бігав, не грав у футбол і не катався на велосипеді тут батьки мали рацію. Фізична сила витрачалася швидко, однак душевна рівновага, здається, помалу відновлювалася.
Він заклацнув на куртці всі кнопки від зусиль подушечки пальців аж почервоніли. Треба знайти Інтернет-кафе. Якнайдалі від дому. Щоб батьки не могли його знайти.
Отямившись, він витяг з кишені мобільник і вимкнув. При думці, як батьки його шукатимуть, дзвонитимуть і чутимуть «абонент недоступний», йому на секунду стало їх шкода. Та тільки на секунду.
Вони ж такі самі, подумав Арсен з люттю. Мама зі своїми френдами, тато зі своїм телевізором. Жодне не грає за правилами, описаними в журналі «Сімя та школа» за тисяча девятсот шкопирнадцятий рік. Арсен для них персонаж казковий, «син» узагалі. «Син повинен», «син мусить». Жодному з них і на думку не спаде поставити себе на Арсенове місце, хоч у такий простий спосіб побачити в ньому особистість!