Подібним чином його бентежила музика. Музика часто його бентежила. Проте музика була незрозуміла. Вона створювала всередині не новий світ, а, скоріше, новий хаос. Слова! Всього на всього слова! Які ж вони були жахливі! Які зрозумілі, живі та жорстокі! Від них не було порятунку. І в той же час у них була якась ледь відчутна магія! Здавалося, вони могли надати форми безформним тілам і несли в собі музику, не менш прекрасну, ніж звук скрипки чи флейти. Просто слова! Чи існувало щось більш реальне, аніж слова?
Так. В його юності були речі, котрих він не розумів. Він зрозумів їх тепер. Раптом, його життя ніби охопило полумя. Здавалося, він йшов цим полумям. Чому ж він не знав цього раніше?
Лорд Генрі дивився на нього з легкою посмішкою. Він точно знав, коли психологія вимагала мовчати. Йому було дуже цікаво. Його вразив раптовий ефект, який справили його слова. Він пригадував книгу, яку прочитав, коли йому було шістнадцять, і яка відкрила йому очі на багато речей, котрих він не знав до того, і йому було цікаво, чи переживав Доріан Грей щось подібне в той момент. Він випустив стрілу наосліп. Невже вона влучила в ціль? Як же захопливо було спостерігати за хлопчиною!
Голуорд, тим часом, малював у своїй сміливій манері, яка надавали картині свіжості і ніжності і яка в будь-якому мистецтві могла зявитися лише завдяки силі. Він не звертав уваги на тишу.
Безіле, я втомився стояти, раптом поскаржився Доріан Грей. Мені треба піти на вулицю і посидіти в саду. Тут занадто душно.
Мій любий друже, пробач мене. Коли я малюю, то не можу думати більше ні про що. Але ж ти позував чудово як ніколи. Ти був абсолютно незворушний. І я упіймав бажаний ефект напіврозтулені вуста й вогонь в очах. Не знаю, що там тобі наговорив Гаррі, але він викликав найчарівніший вираз на твоєму обличчі. Мабуть, він робив тобі компліменти. Тобі не слід вірити жодному його слову.
Те що він сказав точно не компліменти. Мабуть, саме тому я йому й не вірю.
Ви знаєте, що у все це вірите, сказав лорд Генрі, спрямувавши свій ліниво-замріяний погляд на нього. Я піду з Вами в сад. В майстерні неймовірно спекотно. Безіле, дай нам чогось попити, чогось з льодом і полуницею.
Звісно, Гаррі. Подзвони в дзвіночок і коли прийде Паркер, я скажу, що вам потрібно. Мені треба попрацювати над фоном, тож я приєднаюся до вас пізніше. Не затримуй Доріана надовго. Я ще ніколи не був у такій чудовій формі, як сьогодні. Це буде мій шедевр. Це вже шедевр.
Лорд Генрі вийшов у садок і знайшов там Доріана Грея, котрий поринув обличчям у квіти бузку і спрагло впивався їхнім ароматом, ніби вином. Він підійшов ближче і поклав руку йому на плече.
Ви все робите правильно, сказав він. Лише відчуття можуть зцілити душу, і лише душа може зцілити відчуття.
Юнак випрямився і відступив на кілька кроків. На ньому не було капелюха, тому листя стривожило його бунтівні кучері і заплутало їхні позолочені кінчики. В його очах читався страх, який відчуває людина, якщо її раптом розбудити. Його ніби висічені з мармуру ніздрі розширились, а прихована напруга вкрала червоний колір його губ і залишила їх тремтіти.
Саме так, продовжив лорд Генрі, у цьому полягає один з найбільших секретів життя зцілювати душу за допомогою відчуттів і зцілювати відчуття силою душі. Ви дивовижний. Ви знаєте більше, ніж Ви думаєте, але менше, аніж Вам хотілося б.
Доріан Грей насупився і відвернувся. Йому подобався високий, граційний молодий чоловік, котрий стояв перед ним, і він нічого не міг з цим вдіяти. Його романтичне обличчя оливкового кольору з дещо втомленим виразом викликало у Доріана Грея цікавість. У його низькому байдужому голосі було щось захоплююче. Навіть його холодні білі руки несли в собі чарівність. Доки він говорив, вони рухались ніби музика, ніби говорили своєю власною мовою. Але він все більше боявся його і відчував сором за свій страх. Чому незнайомець мав відкрити йому очі на самого себе? Він знав Безіла Голуорда вже кілька місяців, проте дружба з ним не змінювала його. Раптом у його житті зявився хтось, хто, здається, розкрив перед ним таємницю життя. І все ж, чого ж тут боятися? Він був уже не школяр. Лякатися було безглуздо.
Давайте підемо сядемо десь у затінку, сказав лорд Генрі. Паркер вже приніс напої, якщо ми ще трохи постоїмо під сонцем, то це Вас зіпсує, і Безіл більше ніколи Вас не малюватиме. Вам справді слід уникати сонячних опіків. Це було б неприпустимо.
Яке це має значення? зі сміхом вигукнув Доріан Грей, присідаючи на лаву на краю саду.
Це повинно мати Величезне значення для Вас, містере Грей.
Чому ж?
Тому що ви маєте найчарівнішу молодість, а молодість, це єдина річ, варта того, щоб її мати.
Я не відчуваю цього, лорд Генрі.
Звісно ні, зараз Ви цього не відчуваєте. Та одного дня, коли Ви вже будете старий, зморщений і потворний, коли думки залишать смуги на Вашому чолі, а пристрасть обпалить Ваші вуста своїм згубним вогнем, Ви це відчуєте, ви це нестерпно відчуєте. Зараз, куди б Ви не пішли, Ви зачаровуєте весь світ собою. Чи так буде завжди? У вас надивовижу гарне обличчя, містере Грей. Не хмуртеся, це правда. А краса це форма геніальності, насправді, вона навіть вища за геніальність, адже її непотрібно пояснювати. Це одне з величних явищ природи, таких як сонячне сяйво, весна, чи відображення сріблястого місяця у темних водах. Її неможливо піддати сумніву. Вона дивовижна в своїй незалежності. Вона перетворює тих, хто нею володіє, на принців. Ви смієтеся? Що ж, коли Ви її втратите, Вам буде не до сміху Іноді люди кажуть, що краса поверхова. Може й так, але вона не настільки поверхова, як про неї думають. Люди, які не судять за зовнішнім виглядом, не здатні, на глибокі судження. Справжня таємниця світу полягає скоріше у видимих речах, аніж невидимих Так, містере Грею, боги зробили Вам щедрий подарунок. Але боги швидко забирають свої подарунки. У Вас є лише кілька років, щоб жити справжнім, досконалим і повним життям. Коли Ваша молодість мине, Ваша краса мине разом з нею, і потім ви раптом зрозумієте, що для вас більше не лишилось перемог, або ж Вам доведеться задовольнятися підлими перемогами, котрі спогади про Ваше славне минуле зроблять навіть гіркішими за поразки. Кожен місяць, що минає, на крок наближає Вас то жахіття. Час Вам заздрить і йде війною на цвіт Вашої юності. Ви станете блідим, з запалими щоками і пустими очима. Ви будете невимовно страждати Ех! пізнайте власну молодість, доки не пізно. Не марнуйте багатство Ваших днів прислуховуючись до нудних людей, намагаючись виправити безнадійні помилки, чи віддаючи своє життя невдячним, простим і вульгарним людям. Це хворобливі цілі, фальшиві ідеали нашого часу. Живіть! Живіть власним прекрасним життям! Не пропускайте нічого в ньому. Завжди шукайте для себе нові відчуття. І нічого не бійтеся. Новий Гедонізм ось що потрібно людям нашого століття. Ви можете стати його живим символом. З такою особистістю, як у Вас, немає нічого неможливого. На даний момент, світ належить Вам. Тієї ж миті, коли я Вас побачив, я зрозумів, що ви не знаєте, хто Ви такий насправді, чи ким можете стати. Ви так захопили мене, що я відчув необхідність розповісти Вам дещо про Вас. Я подумав про те, якою трагедією це стало б, якби Ви змарнували себе. Адже Ваша молодість триватиме так недовго, так недовго. Звичайні квіти вянуть, але цвітуть знову. Наступного червня так само зажовтіють ці чарівні квіти. Через місяць зацвіте ломиніс, і його зелене листя буде підтримувати пурпурові зірочки рік за роком. А от наша молодість ніколи не повернеться до нас. Радість, що пульсує, коли нам двадцять, поступово слабшає. У нас відмовляють кінцівки, наші відчуття притуплюються. Ми перетворюємося на незграбні ляльки, котрих переслідують спогади про пристрасті, яких ми боялись, і спокуси, щоб піддатися яким нам бракувало сміливості. Молодість! Молодість! Немає в світі нічого кращого за молодість!