Чула, що так вертихвістки роблять, але я не така.
А очі ніби з неба зіткані! Мені слів бракує описати їх.
Нічого вам не бракує, якщо так мене сітями обплітаєте, аж мені моторошно.
Це також наш звичай, смоленський: за наречених навіть у вогонь сміливо йти. Доведеться, королево, звикати до нього, бо так тепер завжди буде.
Доведеться, пане, вам відвикати, бо так бути не може.
Може, й скорюся, мене це не бентежить! Але вірте, панно, чи не вірте, а я готовий вам зірку з неба зняти. Заради вас я готовий навчитися й інших звичаїв, бо знаю про себе, що я простий вояк і в таборі буваю частіше, ніж у палацових покоях.
Та це не має значення, бо й мій дідусь був вояком, але дякую за застереження! відказала Олюнька, так солодко глянувши на пана Анджея, що його серце, як віск, розтопилося, тому він сказав:
Ви з мене нитки сукати можете!
О, ви не подібні на тих, з кого нитки сукати можна! З норовливими завжди найважче.
Пан Кміциц показав білі, наче вовчі, зуби в усмішці.
Тобто? поцікавився він. Хіба не достатньо чіткими були домовленості наших батьків, щоб я спокійно спадок отримав і різні приємності разом із ним?
А якої б вам хотілося найбільше?
Якщо кохаєш, то падай до ніг ось якої!
Сказавши це, пан Кміциц кинувся на коліна, а панночка зойкнула, ховаючи ноги під крісло:
Заради Бога! Про таке в угоді не згадувалося! Дайте мені спокій, бо я розгніваюсь Тітка може зараз надійти
Та хлопець залишився на колінах, підняв голову і задивився в очі коханої.
Та нехай хоч ціла хоругва тіток надійде, я від свого не відступлюся!
Встаньте, пане.
Вже встаю.
Сідайте, пане.
Вже сідаю.
Ох і гульвіса, якийсь Юда з вас!
Неправда, бо якщо я цілую, то щиро Хочете дізнатися?
Спробуйте тільки наважитись!
Проте панна Олександра сміялася, а від нього аж сліпило молодістю та веселощами. Його ніздрі роздувалися, як у молодого лошака благородної крові.
Ой! Ой! застогнав він. Які ж у вас очі, а які щічки! Рятуйте мене всі святі, бо не стримаюсь!
Не треба кликати всіх святих. Ви віялися десь чотири роки, навіть сюди не зазирали, то війтеся собі далі!
Ба! Я знав лише підробку. Покараю цього художника смолою, а потім у піря викаляти і на ринку в Упіті батогом періщити. І скажу щиро: якщо хочете, панночко, то можете його пробачити! А якщо ні, то він голови позбудеться! Я так собі подумав, споглядаючи на цю підробку: гадина гладка, бо вона така, але гладеньких не бракує у світі, я маю час! Покійний батько наполягав, щоб їхати, а я йому завжди те саме: маю час! Зненацька не зникне! Панночки на війни не ходять і не гинуть. Я не противився волі батька, Бог свідок, але спочатку хотів пізнати війну, і на власній шкурі її відчув. Тепер визнаю, що був дурний, бо я міг і одруженим іти на війну, а тут на мене б ласощі чекали. Слава Богу, що мене не всього усікли. Дозвольте, панно, ручку поцілувати.
Краще не треба.
Тоді не проситиму. У нас в Орші кажуть: «Просіть, а якщо не дають, то самі беріть!»
Тут пан Анджей допався руки дівчини і почав її цілувати, але панночка й не дуже пручалася, щоб не проявити неприязні.
Потім зайшла панна Кульвецівна і, побачивши, що відбувається, звела очі догори. Таке ухиляння їй не вдалося, однак вона не сміла комусь докоряти, і запросила на вечерю.
Обоє подалися, взявшись за руки, як брат і сестра, в їдальню, де був накритий стіл, а на ньому все рясно їжею заставлено, особливо мясом, була й пляшка вина в павутині, що сил додає. Гарно велося молодятам, радісно та весело. Панночка вже повечеряла, лишень тільки пан Кміциц сидів і їв із такою самою жвавістю, з якою він промовляв раніше.
Олюнька поглядала на нього збоку, рада, що він їсть і пє, а пізніше, коли перший голод був погамований, знову почала розпитувати:
То ви не з-під Орші їдете?
Чи я знаю звідки?! Був сьогодні тут, а завтра там! Так на ворога ходив, як вовк на вівці, і що можна було урвати, те й уривав.
А як вам вдалося такої сили набути, що навіть сам гетьман був змушений вам поступитися?
Як вдалося? Та тому, що я готовий на все, такий вже в мене характер!
Мені покійний дідусь розповідав Добре, що вас не вбили.
Гей! Мене закривали там шапкою і рукою, як птаха в гнізді, і те, що накрили, я врятував, а в інших місцях мене покусали. Так натерпівся, ніби виставили ціну на мою голову Ще й поголос пустили!
В імя Отця і Сина! зойкнула з неудаваним страхом Олюнька, позираючи захоплено на молодика, котрий одночасно повідомляв про ціну на свою голову і про поголос.
Мені покійний дідусь розповідав Добре, що вас не вбили.
Гей! Мене закривали там шапкою і рукою, як птаха в гнізді, і те, що накрили, я врятував, а в інших місцях мене покусали. Так натерпівся, ніби виставили ціну на мою голову Ще й поголос пустили!
В імя Отця і Сина! зойкнула з неудаваним страхом Олюнька, позираючи захоплено на молодика, котрий одночасно повідомляв про ціну на свою голову і про поголос.
А вам знадобилося багато захисників?
У мене було двісті своїх драгунів, дуже гідних, але їх упродовж місяця порубали. Потім я ходив із добровольцями, котрих позбирав, де тільки міг, не перебираючи. Хороші хлопи до бою, але негідники з негідників! Ті, хто не загинув, рано чи пізно зійдуть на пси
Пан Анджей знову засміявся, випив келих вина і додав:
Таких відчайдухів, панно, ви щe ніколи не бачили. Хай їм грець! Офіцери всі шляхта з наших сторін, родичі, гідні люди, але майже на кожному висить кондемнат7. Сидять тепер у Любичі, бо що я ще мав із ними робити?
То ви хочете всю хоругву до нас притягти?..
Саме так. Ворог зачинився в містах, бо зима люта! Мої люди також позносилися, як мітли від постійного підмітання, тому мені князь воєвода зимові квартири в Паневежисі виділив. Бог свідок, що ми заслужили цей відпочинок!
Тоді їдьте, прошу вас.
Задля вас, панно, я б навіть отруту проковтнув Я залишив частину своєї голоти в Паневежисі, частину в Упіті, а гідніших компанійців до Любича на гостину запросив Вони приїдуть вклонитися панночці.
A де вам вдалося ляуданських людей знайти?
Та це вони мене знайшли, коли я вже до Паневежиса на зимові квартири рухався. Я й без них сюди б приперся.
Може, вже не пийте
Задля вас, панно, я б навіть отруту випив
Але про смерть дідуся і про заповіт це вже ляуданці вам розповіли?
Про смерть вони. Упокій душу мого благодійника, Господи! То це ви послали до мене цих людей?
Теж мені вигадали. Я про жалобу думала і про молитви, більше нічого
Вони те саме казали Ех! Горді якісь ті сараки!.. Я хотів їх нагородити за допомогу, то вони ще на мене накинулися і давай докоряти, що, можливо, оршанська шляхта і бере хабарі, а ляуданська ні! Добре мене вишпетили! Я це все вислухав і міркую: не хочете грошей, то накажу дати вам сто батогів.
На таке панна Олександра схопилася за голову.
Ісусе, Маріє! І ви це зробили?
Пан Кміциц здивовано глянув на неї.
Не бійтеся, панно Не зробив, але мене завжди з такими шляхетними вибриками аж із душі верне, коли рівними нам хтось себе називає. Але я так подумав: ще оголосять мене, невинного, по всій околиці, ґвалтівником і перед вами обмовлять.
Яке щастя! глибоко зітхнула Олюнька. Інакше навіть дивитися на вас не змогла би.
А це чому?
Дрібна ця шляхта, але давня та славетна. Покійний дідусь завжди їх любив і на війну з ними ходив. Вікував із ними разом, а в мирний час у себе вдома приймав. Це стара дружба нашого дому, яку вам доведеться поважати. У вас є серце, тому не зіпсуєте цю святу угоду, з якою ми жили досі!
Але я нічого про це не знав! Хай мені голову відрубають, якщо знав! Визнаю, що ця босонога шляхтина якось мені й на гадку не спала. Бо в нас хто чоловік, той чоловік, а шляхта всі родичі, котрі по двоє на одній кобилі не сидять Дякувати Богу, що такі гультяї не мають нічого спільного ні з Кміцицами, ні з Білевичами, як пічкурі не мають нічого спільного зі щуками, хоча і те, і те риба.
Дідусь розповідав, що честь не що інше, як кров і пошана, а вони шановані люди, інакше дідусь їх моїми опікунами не зробив би.
Пан Анджей здивовано витріщив очі.
Їх? Зробив дідусь вашими опікунами? Всю ляуданську шляхту?!
Саме так. Прошу не кривитися, бо воля покійного свята. Дивуюся, що посланці про це вам не розповіли
Я б їх Але це неможливо! Тут, мабуть, є кільканадцять закутків І вони всі вами опікуються? І мною також будуть керувати, що й як маю робити?.. Гей! Без жартів, панно, бо моя кров нуртує!
Пане Анджею, я не жартую Святу і щиру кажу правду. Вони не будуть вами керувати. Але це якщо, як і дідусь, їм батьком станете, якщо не будете їх цуратися, не виказуватимете власну пиху, то не тільки їхні, а й моє серце завоюєте. Буду разом із ними вам дякувати все життя Все життя, пане Анджею
Її голос звучав скромно, благально, та гість навіть не повів бровою і далі супився. Гнівом проте не вибухнув, хоча емоції блискавично змінювалися на його обличчі, однак чоловік відповів пихато: