Як мені Бог милий, це слушна думка, погодився пан Володийовський, але як його озброїмо?
Пан Котовський має дві гаубиці, а пан Кміциц одну віватівку, в Білостоку є чотири октави, які до Тикоцинського замку мали вивезти. Ви, мабуть, не знаєте, що Білосток перебуває на утриманні Тикоцинського замку, на пана Веселовськогo записаного, і ці гармати ще торік із чиншів закупили, про що мені пан Стемпальський, тутешній управитель, казав. Повідомив він також, що і пороху є на сто пострілів до кожної. Ми дамо собі раду, шановне панство, лише підтримайте мене від душі, але й про тіло не забувайте, яке б раде випити чогось, бо вже і час на те.
Пан Володийовський звелів принести питво, і далі балакали при келихах.
Ви думали, що матимете мальованого реґіментаря, правив далі пан Заглоба, цмулячи витриманий мед. Nunquam!19 Не просив я цієї честі, але коли мене нею ви вшанували, то і послух, і лад має бути. Знаю я, що кожна посада означає, побачите, що я ще до неї доросту. Другий Збараж тут улаштую, нічого іншого, як другий Збараж! Удавиться тут Радзивілл, вдавляться й шведи, перш ніж мене проковтнуть.
Я б навіть хотів, аби й Хованський нами спокусився, поховав би його так, аби його і на Страшному суді не надибали. Недалеко стоять, хай приходять! Нехай спробують! Меду, пане Міхале!
Пан Володийовський налив, а пан Заглоба випив залпом, насупив брови і, немовби собі щось пригадуючи, сказав:
Про що це я торочив? Чого ж хотів?.. Ага! меду, пане Міхале!
Пан Володийовський налив знову.
Подейкують, не вгавав пан Заглоба, що і пан Сапєгa любить у добрій компанії хильнути. Не дивуйтеся! Кожен чесний чоловік це любить. Зрадники лише, котрі нещирі думки щодо вітчизни плекають, бояться вина, щоб на пяну голову щось не розбовкати. Радзивілл березовий сік пє, а після смерті буде смолу пити. В цьому мені Господь Бог допоможе! Я згадав про цю учту, бо ми з паном Сапєгою знаємося, схожі один на одного, як одне кінське вухо на інше, або як пара чобіт. При цьому він один реґіментар, а я другий, але вже так тут усі справи облаштую, щоб коли він приїде, то все було готове. Купу речей маю на голові, але що вдієш! Нема кому про вітчизну думати, то ти думай, старий Заглобo, поки маєш повітря в легенях. Найгірше те, що я канцелярії не маю.
А навіщо, батьку, вам канцелярія? спитав пан Скшетуський.
А навіщо король має свого канцлера? А навіщо при війську мусить бути військовий писар? Треба буде послати до якогось міста, щоб мені печатку зробили.
Печатку? повторив захоплено пан Рендзян, споглядаючи зі щораз більшою повагою на пана Заглобу.
А до чого будете прикладати печатку? поцікавився пан Володийовський.
В такому вузькому колі можете не церемонитись, пане Міхале. Не я прикладатиму печатку, а мій канцлер. То собі завчасу занотуйте!
Тут пан Заглоба глянув із гордістю й авторитетом по присутніх, аж пан Рендзян схопився з лавки, а пан Станіслав Скшетуський буркнув:
Honores mutant mores!20
Навіщо мені канцелярія, питаєте? Ось послухайте, продовжував пан Заглоба. Спочатку визнайте, що всі лиха, які на батьківщину нашу впали, вважаю, ні з якої іншої причини не прийшли, як від розпусти, сваволі та розкошів Меду, пане Міхале Від розкошів, кажу, які, як зараза, нас точать. Але передусім через єретиків, котрі все сміливіше від справжньої віри відступають, блюзнірствують, кривдячи Матір Бога нашого, котра від таких неподобств у справжню тугу впасти могла б.
Правду кажете, хором озвалися лицарі, дисиденти першими пристали до ворогів, і хто зна, чи не самі їх привели?!
Exemplum великий литовський гетьман!
Але що в цьому воєводстві, де я є реґіментарем, також єретиків достатньо, як у Тикоцині, так і в інших містах, тому для набуття на початок Божого благословення для нашої місії треба видати універсал, аби хто в помилках живе, має три дні, щоб навернутися, а в тих, хто цього не зробить, маєтки конфіскувати на користь скарбу військового.
Лицарі здивовано перезирнулися. Знали, що не бракує панові Заглобi клепки в голові і знається він на фортелях, але не припускали, щоб пан Заглоба був таким діячем і так досконало вмів публічні справи чинити.
І ви ще питаєте, промовив тріумфуючи пан Заглоба, звідки я візьму грошей на військо?.. А конфіскації? А всі багатства Радзивілла, які таким чином перейдуть у власність війська?
Та чи буде закон по нашому боці? засумнівався пан Володийовський.
Та чи буде закон по нашому боці? засумнівався пан Володийовський.
Зараз такі часи, що хто має шаблю, той і закон! А яке право мають шведи й усі ці вороги, які на теренах Речі Посполитої нишпорять?
І то правда! погодився пан Міхал.
І цього не досить! розпалився пан Заглоба. Другий універсал буде стосуватися шляхти Підляськогo воєводства і цих земель у сусідніх воєводствах, які ще не окуповані, щоб до посполитого рушення ставали. Шляхта має челядь озброїти, щоб нам піхоти не бракувало. Знаю, що не один би радий піти, але за якимось указом і за якимось урядом роззирається. Тож будуть мати й уряд, і універсали.
У вас і справді стільки ж розуму, скільки у великого коронного канцлера! вигукнув пан Володийовський.
Меду, пане Міхале!.. Третє послання вишлю до Хованськогo, щоб забирався під три чорти, бо його з усіх міст і замків викуримо. Щоправда, вони тепер стоять у Литві спокійно і замків не чіпають, але козаки Золотаренка грабують, загонами по тисячі і дві їздять. Нехай їх вгамує, бо інакше ми ними займемося.
Звісно ж, ми могли б це зробити, погодився Ян Скшетуський, та й військо не буде застоюватися.
Міркую я над цим і тому до Волковиська сьогодні нові розїзди пошлю, але et haec facienda, et haec non omittenda21. Четверте послання хочу надіслати нашому королеві, гідному панові, щоб його в смутку втішити, що є ще такі, хто його не покинув, що є серця і шаблі, готові на його поклик. Нехай на чужині має хоч таку втіху наш батько, наш улюблений пан, наша кров ягеллонськa, що поневірятися мусить. Ось так.
Тут пан Заглоба поперхнувся, бо вже добряче хильнув, і врешті заридав жалісливо над королівською долею, а пан Міхал зараз же взявся йому вторити, дещо тонше, а пан Рендзян шморгав носом або вдавав, що ридає. Оперли пани Скшетуські голови на свої руки і сиділи мовчки.
Тиша тривала якийсь час, аж ураз пан Заглоба розізлився.
Що мені там електор! крикнув він. Якщо уклав пакт із прусськими містами, то нехай і виступає в поле проти шведів, хай не працює на обидві сторони, хай зробить те, що вірний ленник має робити, і на захист свого сюзерена та добродійника виступити.
Та хто там зна, чи він ще за шведів не виступить? припустив Станіслав Скшетуський.
Зі шведами змовиться? То я йому скажу! Прусський кордон недалеко, а в мене є кілька тисяч шабель на поклик. Заглобy в поле не виведе! Як мене тут бачите, доки я реґіментар над цим чесним військом, доти його вогнем і мечем хреститиму. Немає провіанту, гаразд! Знайдемо його досить у прусських поселеннях!
Матінко Божа! верескнув пан Рендзян. Ваша вельможність навіть коронованим головам рівна.
Зараз же до нього я напишу: «Милостивий електоре! Досить кота за хвіст тягнути! Досить викрутасів і марудства! Виходьте проти шведів, а ні, то я з відвідинами до Пруссії приїду. Не може бути інакше». Чорнила сюди, пер, паперу! Рендзяне, поїдете посланцем!
Поїду! погодився орендар із Вонсоші, втішений такою довірою.
Але поки підготували для пана Заглоби чорнило, пера та папір, гамір вчинився перед оселею й юрба жовнірів заполонила простір перед вікнами. Одні кричали Vivat, інші галасували по-татарськи. Пан Заглоба з товаришами вийшов побачити, що діється.
Зясувалося, що це привезли ті октави, про які пан Заглоба згадував, від самого вигляду яких втішилися тепер жовнірські серця.
Пан Стемпальський, управитель Білостока, підійшов до пана Заглоби та виголосив цілу промову:
Ясновельможний пане реґіментарю! З того часу, як безсмертної памяті пан маршал Великого князівства Литовського приписав білостоцьке майно на утримання Тикоцинського замку, я, будучи того маєтку управителем, вірно і чесно весь чинш на користь того ж таки замку збирав, що реєстрами можу перед усією Річчю Посполитою довести. Так понад двадцять років працюючи, я забезпечував замок порохом, гарматами та провіантом, маючи це за священний свій обовязок, аби кожен гріш там ішов, куди ясновельможний маршал Великого князівства Литовського йти йому наказав. Але коли у важкі часи Тикоцинський замок залишився ворогів вітчизни найбільшою в цьому воєводстві підпорою, то я спитав у Бога й у власної совісті, чи повинен йому і далі служити, чи не краще буде ці достатки та військове спорядження, з цьогорічного чиншу накопичених, у руки вашої вельможності віддати?
Краще обірвав його серйозно пан Заглоба.