А потрібна своя людина, бо чужоземця він буде стерегтися.
Залиш це мені, може когось у Пруссії знайду.
Ех, якби його живцем було можна спіймати, а мені в руки доправити! Я заплатив би йому за все відразу. Скажу тобі, що зухвалості цього чоловіка переходили будь-яку міру. Тому я його й відправив, бо мною самим вертів, бо мені мало очі, як кіт, не видряпав, бо свою волю мені тут у всьому накидав. Мало не сто разів уже я мав на язиці наказ, аби його розстріляти. Але не міг, я не міг.
Скажи мені, він справді нам родич?..
Кишкам справді родич, а через Кишок і наш.
Своєю дорогою цей чортяка йде. Він небезпечніший за цілу роту супротивників!
Він? Можеш йому загадати в Царгород їхати і султана з трону стягнути або шведському королеві бороду обстригти і в Кейдани її привезти! Що він тут під час війни витворяв!
А тепер поглянь. Він пообіцяв нам помсту до останнього подиху. Щастя, що одержав від мене науку, що з нами не буде легко. Визнай, що я по-радзивіллівськи з ним обійшовся, й якби якийсь французький кавалер міг би схожим вчинком похвалитися, то б про нього брехав цілими днями, за винятком годин сну, обіду та поцілунків. Бо вони, як зійдуться, то брешуть навперебій так, що аж сонцю соромно світити.
Це правда, що його ти притиснув, та жадав би я однак, щоб цього не сталося.
А я бажав би, щоб ти собі кращих повірених вибирав, котрі мають більше поваги до радзивіллівської кістки.
Але ці листи! Ці листи!..
Брати замовкли на мить, після чого Богуслав першим озвався:
А що це за панночка?
Білевичівнa.
Білевичівнa чи Мелешківна, одна одній рівня. Бачиш, що мені риму знайти так легко, як комусь плюнути. Але я не про її прізвище питаю, а лише чи вродлива?
Я на такі речі не дивлюся, але впевнений, що навіть польська королева могла б не посоромитися такої вроди.
Польська королева? Марія-Людовика? В часи Сен-Мара24, може, була б гожа, а тепер собаки від вигляду баби виють. Якщо така твоя Білевичівнa, то її собі збережи. Але якщо справді дивовижна, то мені її в Тауроги віддай, а вже про помсту їй разом із паном Кміцицем я подумаю.
Януш замислився на хвильку.
Не віддам я тобі її, сказав він нарешті, бо ти її силою візьмеш, і тоді пан Кміциц листи оприлюднить.
Чи мені треба силу використовувати проти якоїсь юнки?.. Не буду хвалитися, але я і не з такими мав справу, і не неволив жодну. Раз лише, але то було у Фландрії. Бо була дурна. Донька срібляра. Її потім іспанські піхотинці зґвалтували і на їхній рахунок це пішло.
Ти цієї панночки не знаєш. Вона з порядної родини, сама чесність, навіть можна сказати черниця.
Мав я справи і з черницями.
При цьому нас вона ненавидить, бо це hic mulier25, патріотка. Це вона пана Кміцицa збаламутила. Немає таких багато між нашими жінками. Розум має зовсім чоловічий. І Янa-Казимирa найзапекліша шанувальниця.
То йому лаву захисників укоротимо.
Ніяк не можна, бо пан Кміциц листи оприлюднить. Мушу її стерегти, як зіницю ока. До часу. Потім віддам її тобі або твоїм драгунам, мені начхати!
Даю тобі своє шляхетне слово, що не буду її силою неволити, а слів, які особисто даю, завжди дотримуюсь. У політиці що інше. Сором було б мені навіть, якби я сам не зумів нічого домогтися.
І не намагайся.
Тоді в найгіршому разі отримаю ляпаса, а від жінки це не образа. Ти йдеш на Підляшшя, то що з нею робитимеш? Зі собою її не візьмеш, тут не залишиш, бо сюди прийдуть шведи, а необхідно, щоб comme otage26 панночка залишалася завжди в наших руках. Чи не краще буде, якщо її в Тауроги заберу, а до пана Кміцицa пошлю не розбійника, а посильного з листом, в якому напишу: віддай листи, а я віддам тобі панночку.
Правду кажеш! погодився князь Януш. Це хороша ідея.
А якщо, провадив далі Богуслав, поверну йому її не зовсім таку, яку взяв, то це й буде помсти початок.
Але ти дав слово, що до насильства не вдасися?
Дав і повторюю ще раз, що сором би мені був.
То мусиш взяти також її дядька, мечника расейняйського, котрий за нею наглядає.
Не хочу. Цей шляхтич точно за вашим звичаєм віхтя в чоботях носить, а я цього знести не можу.
Сама вона їхати не захоче.
А це ми ще побачимо. Запроси їх сьогодні на вечерю, щоб її оглянув і визнав, чи варто її на зуб куштувати, а я тим часом, як із нею повестися, вигадаю. Лише заради Бога, не кажи їй про вчинок пана Кміцица, бо це його в її очах підвищить і у вірності йому зміцнить. А за вечерею не зупиняй мене ні в чому, що б я не казав. Побачиш мої методи і власні молоді літа згадаєш.
Князь Януш махнув рукою і вийшов, а князь Богуслав заклав обидві руки за потилицю і став про стратегію міркувати.
Розділ VIII
На вечерю, крім расейняйськогo мечника з Олюнькою, запросили також визначніших кейданських офіцерів і кількох придворних князя Богуслава. Він сам прийшов такий чепурний і прекрасний, що ока було не відвести. Перука його позавивана була майстерно хвилястими пасмами. Обличчя делікатністю кольору нагадувало молоко і троянди. Вуса були наче шовкові, а очі наче зірки. Одягнений був у чорне, в жупан, зшитий зі смуг оксамиту та іншої матерії, рукави якого, що розтиналися, сколювалися вздовж руки. Довкола шиї чоловік мав викладений широкий комір із дивовижного брабантського мережива, ціни неймовірної, і такі ж манжети на запястках. Золотий ланцюг спадав йому на груди, а через праве плече, уздовж усього жупана, тягнулася аж до лівого стегна портупея від шпаги з голландської шкіри, але так щедро усіяна діамантами, що видавалася, смугою світла, яка мінилася. Так само виблискував від діамантів і ефес його шпаги, а в кокардах його черевиків світилися два найбільші, величиною з горіх. Уся постать магната здавалася величавою, однаково і шляхетною, і прекрасною.
В одній руці князь тримав мереживну хустинку, другою підтримував завішений за тодішньою модою на ефесі капелюх, оздоблений майстерно укладеним чорним страусовим пірям, надзвичайно довгим.
Усі, в тому числі й князь Януш, задивилися на нього з подивом і захопленням. Князеві воєводі пригадалися його молоді літа, коли він так само вражав усіх при французькому дворі красою та багатством. Літа ці були вже далеко, але тепер здавалося гетьманові, що він ожив у цьому чудовому кавалерові, котрий те саме носив прізвище.
Розчулений князь Януш, проходячи повз нього, торкнувся вказівним пальцем грудей брата.
Світло від тебе променіє, немов від місяця, сказав він. Чи не задля Білевичівни так вирядився?
Місяцю всюди легко протиснутись, відповів хвалькувато Богуслав.
І він став балакати з Ґанховом, біля якого, можливо, навмисно став, аби кращим здаватися, бо Ґанхов був чоловік на диво плюгавий: обличчя мав темне і віспою пооране, ніс картоплиною і задерті вгору вуса. Був наче демон темряви, а Богуслав біля нього наче янгол світла.
Тут увійшли дами: пані Корф та Олюнька. Богуслав кинув на неї швидкий погляд і поспішно вклонився пані Корф, і вже було підняв пальці до вуст, щоб Білевичівні послати, за парубоцькою модою, повітряний поцілунок, та помітивши її витончену, горду та вражаючу вроду, в одну мить змінив тактику. Правою рукою вхопив капелюх, підійшов до панночки і схилився так низько, що майже зігнувся вдвоє, пасма перуки впали йому з обох боків на плечі, шпага прийняла горизонтальне положення, а він стояв так, зумисне помахуючи капелюхом і підмітаючи пірям на знак пошани паркет перед Олюнькою. Вишуканішого великосвітського поклону не міг би віддати навіть французькій королеві. Білевичівнa, котра знала про його приїзд, одразу ж здогадалася, хто перед нею стоїть, тому взялася кінчиками пальців за сукню і повернула йому глибокий реверанс.
Присутні захоплювалися красою обох і витонченістю манер, які можна було побачити вже зі самого привітання, не дуже знаного в Кейданaх, бо дружина князя Янушa, як волошкa, більше кохалася в східній розкоші, ніж в етикеті, а княжна була ще малою дівчинкою.
Аж тут Богуслав підняв голову, струсив пасма перуки на спину і, човгаючи ґрунтовно ногами, підсунувся впритул до Олюньки. Водночас кинув пажеві свій капелюх, а їй подав руку.
Очам не вірю. Хіба мені сниться те, що бачу, промовляв, провадячи дівчину до столу, але скажіть мені, прекрасна богине, яким дивом ви зійшли з Олімпу до Кейдан?
Хоч я й шляхтянка, а не богиня, відрубала Олюнька, але й не така простачка, щоб чимось іншим, ніж галантність, слова вашої світлості вважати.
Навіть якби я хотів бути ще галантнішим, то дзеркало скаже вам більше за мене.
Скаже не більше, а щиріше, зауважила юнка, стуливши, як було заведено, уста.
Якби в цій кімнаті було б хоч одне, я відразу б вас до нього підвів. Тож залишається лише подивитися в мої очі, і ви збагнете, чи їхнє здивування було нещирим!
Тут Богуслав схилив голову і перед Олюнькою блиснули його очі, великі та чорні, як агати, солодкі, проникливі і водночас палючі. Під впливом їхнього жару обличчя дівчини запашіло пурпурним румянцем, вона опустила повіки і відсунулася трохи, бо відчула, що Богуслав ліктем притиснув легко до свого боку її руку.