Знаю, що ви побачили. Ви кілька разів обійшли кімнату, стали на коліна біля трупа, потім пішли та розчахнули двері в кухню, а згодом
Джон Ренс рвучко схопився на ноги, перелякано та підозріло витріщаючись на Голмса.
Стривайте, а де ж ви ховалися, якщо все це бачили, га? заверещав він. Щось ви забагато знаєте!
Голмс засміявся та кинув на стіл перед констеблем свою візитівку.
Будь ласка, не арештовуйте мене за підозрою в убивстві, сказав він. Я не вовк, а один із гончаків; містер Ґреґсон або містер Лестрейд це підтвердять. Продовжуйте, благаю. Що ж було далі?
Ренс знову сів, але вигляд у нього був, як і раніше, спантеличений.
Я пішов до хвіртки та засвистів у свисток. Прибіг Мерчер, а з ним іще двоє.
А на вулиці так нікого й не було?
Так, загалом, можна сказати, нікого.
Тобто?
Обличчям констебля розпливлася посмішка.
Знаєте, сер, я бачив пияків за своє життя, але щоб уже так нализатися, як той, такі мені ще не траплялися. Коли я вийшов на вулицю, він прихилився до огорожі біля хвіртки, але ніяк не міг встояти, а сам щосили горланив якусь пісню. А ноги його так і розїжджалися в різні боки.
Який він був на вигляд? швидко спитав Шерлок Голмс.
Джон Ренс був явно роздратований запитанням, що не стосується справи.
Пяний, як чіп, ось який він був на вигляд, відповів він. Якщо б ми не були зайняті, звісно, то запроторили б його до відділку.
Яке у нього обличчя, одяг, не помітили? нетерпляче домагався Голмс.
Як не помітити, адже ми з Мерчером спробували поставити його на ноги, цього червонопикого здорованя. Підборіддя в нього було замотане шаликом аж до самого рота.
Та годі! вигукнув Голмс. Куди ж він подівся?
Нам ніколи було возитися з пяничкою, інших турбот вистачало, ображено заявив полісмен. Вже якось сам доплентався додому, будьте певні.
Як він був одягнений?
Плащ у нього був брунатний.
А в руці не тримав батіг?
Батіг? Ні.
Отже, кинув його десь поблизу, пробурмотів мій приятель. Можливо, ви бачили або чули, чи не проїхав потім кеб?
Ні.
Ось вам півсоверена, зронив Голмс, підводячись і беручись за капелюха. Боюся, Ренсе, що ви ніколи не отримаєте службове підвищення. Головою треба іноді думати, а не носити її, як прикрасу. Вчора вночі ви могли б заробити сержантські нашивки. У чоловіка, якому ви допомогли піднятися, ключ до цієї таємниці, його ми й шукаємо. Зараз нічого про це балакати, але можете мені повірити, що це так. Ходімо, докторе!
Залишивши нашого констебля в щирому здивуванні, ми попрямували до кеба.
Нечуваний бовдур! сердито гмикнув Голмс, коли ми їхали додому. Подумати тільки: проґавити таку рідкісну удачу!
Я все ж багато що тут не розумію. Справді, прикмети цього чоловіка збігаються з вашим портретом другої особи, причетної до цієї таємниці. Але навіщо ж було знову повертатися в будинок? Вбивці так не чинять.
Перстень, друже мій, перстень ось навіщо він повернувся. Якщо не вдасться спіймати його інакше, ми закинемо вудку з каблучкою. Я його впіймаю на цю наживку, ставлю два проти одного, що схоплю. Я вам дуже вдячний, докторе. Якби не ви, я, мабуть, не поїхав і пропустив би те, що назвав би цікавим етюдом. Справді, чому б не скористатися жаргоном художників? Хіба це не етюд, що допомагає вивченню життя? Етюд у багряних тонах, га? Вбивство багряною ниткою проходить крізь безбарвну пряжу життя, і наш обовязок розплутати цю нитку, виокремити її й оголити дюйм за дюймом. А тепер пообідаємо та поїдемо слухати Норман Неруду. Вона чудово володіє смичком, і тон у неї дивовижно чистий. Як звучить ця шопенівська пєска, яку вона так чарівно грає? Тра-ля-ля, ліраля!..
Відкинувшись на спинку сидіння, цей детектив-аматор виспівував, як жайворонок, а я міркував про те, яким різнобічним буває людський розум.
Розділ V
Візит за оголошенням
Ранкові хвилювання цілковито виснажили мене, і до кінця дня я почувався зовсім розбитим. Коли Голмс поїхав на концерт, я ліг на диван, сподіваючись, що зумію заснути години на дві. Але де там! Мій мозок був занадто перенапружений через усе, що сталося, голову сповнювало найдивнішіми óбразами та здогадами. Варто було мені заплющити очі, як переді мною виринало спотворене, подібне на морду горили обличчя вбитого пика, яка наганяла на мене такий страх, що я мимоволі переймався вдячністю до того, хто відправив її власника на той світ. Мабуть, ще жодне людське обличчя не віддзеркалювало настільки явно негативні риси, як фізія Єноха Дж. Дреббера з Клівленда. Але правосуддя є правосуддям, і ницість жертви не може виправдати вбивцю в очах закону.
Чим більше я розмірковував про цей злочин, тим неймовірнішим здавалися мені твердження Голмса, що Єноха Дреббера отруїли. Я згадав, як він обнюхував його губи, без сумніву, детектив виявив щось таке, що навело його на таку думку. Крім цього, якщо не отрута, то що ж стало причиною смерті, якщо на мерці не виявили ні ран, ні слідів задушення? Але, з іншого боку, чиєю ж кровю так густо заляпана підлога? У кімнаті не було жодних ознак боротьби, а на жертві не знайшли ніякої зброї, якою він міг би поранити свого супротивника. І мені здавалося, що, поки всі ці питання не будуть вирішені, ані я, ані Голмс не спатимемо ночами. Мій приятель тримався спокійно й упевнено, вочевидь, він уже склав якусь теорію, що пояснювала всі факти, але яку я не міг навіть припустити.
Мені довелося чекати Голмса довго, настільки довго, що не залишилось сумнівів: після концерту в нього знайшлися й інші справи. Коли він повернувся, обід уже був на столі.
Це було чудово, сказав товариш, сідаючи за стіл. Памятаєте, що казав Дарвін про музику? Він стверджував, що людство навчилося створювати музику та насолоджуватися нею набагато раніше, ніж набуло здатності розмовляти. Можливо, тому й нас музика хвилює настільки глибоко. У наших душах збереглася смутна память про ті туманні віки, коли світ переживав своє раннє дитинство.
Смілива теорія, зауважив я.
Усі теорії, що пояснюють явища природи, мусять бути сміливими, як і сама природа, зазначив Голмс. Але що це з вами? Та ви бліді, як смерть. Вас, мабуть, дуже схвилювала ця історія на Брикстон-роуд.
Зізнаюся, це правда, зітхнув я. Хоча мої афганські поневіряння мали б додати мені гарту. Коли в Майванді порубали на шматки моїх товаришів, я й тоді краще володів собою.
Розумію. У цьому злочині є таємничість, яка впливає на уяву. А де немає поживи для уяви, там немає й страху. Ви переглядали вечірню газету?
Ще ні.
Там доволі непоганий звіт про це вбивство. Правда, нічого не кажуть про те, що, коли підняли труп, на підлогу впала обручка, але тим краще для нас!
Чому?
Прочитайте, будь ласка, це оголошення. Я розіслав його в усі газети вранці, коли ми заїжджали на пошту.
Він поклав на стіл переді мною часопис. Я поглянув на вказане місце. У першому оголошенні під рубрикою «Знахідки» йшлося:
«Сьогодні вранці на Брикстон-роуд, між шинком «Білий олень» і Голланд-ґрув знайшли золотий перстень. Звертатися до доктора Ватсона, Бейкер-стрит, 221-б, із восьмої до десятої вечора».
Даруйте, що скористався вашим імям, вибачився Голмс. Якби я назвав своє, хтось із цих бовдурів здогадався б, у чому річ, і вважав би своїм обовязком втрутитися.
О, заради Бога, замахав руками я. Але раптом хтось прийде, а в мене немає персня.
Ось він, показав Голмс, простягаючи мені якусь каблучку. Згодиться: він майже такий самий.
І хто ж, як ви гадаєте, прийде за ним?
Як це хто, звісно, чоловік у плащі брунатного кольору, наш червонопикий із квадратними носаками. А якщо не він сам, то його спільник.
Невже він не злякається ризику?
Анітрохи. Якщо я правильно зрозумів усю суть цієї справи, а в мене є підстави вважати, що так, то цей чоловік піде на все, аби повернути перстень. Мені здається, що він упустив його, коли нахилився над трупом Дреббера. А вийшовши з будинку, зрозумів, що його немає й поквапився назад, але туди через його ж власну помилку вже зявилася поліція, адже він забув загасити свічку. Тоді, щоб відвести підозри, чоловікові довелося прикинутися пяницею. Тепер уявіть себе на його місці. Подумавши, він припускає, що міг загубити каблучку на вулиці вже після того, як вийшов із дому. Що ж він зробить? Обовязково вхопиться за вечірні газети, сподіваючись побачити оголошення про знахідку. І, от радість! бачить наше оголошення. Гадаєте, він запідозрить пастку? Ніколи. Бо впевнений, що нікому й на гадку не спаде, що між знайденим перснем і вбивством є якийсь звязок. І він прийде. Побачите його впродовж години.
А потім що? перепитав я.
О, залиште це мені. У вас є якась зброя?
Є старий револьвер і кілька набоїв.
Почистіть його й зарядіть. Він, звісно, відчайдух, і, хоч я спіймаю його зненацька, краще бути готовим до всього.
Я пішов до своєї кімнати та зробив усе, як порадив мені приятель. Коли ж повернувся з револьвером, стіл уже прибрали, а Голмс зайнявся своїм улюбленим заняттям знущався над скрипкою.