Януш Корчак
Мацюсеві пригоди
© Б. Й. Чайковський, переклад українською, 2014
© В. Б. Чайковський, передмова, 2014
© О. Д. Кононученко, художнє оформлення, 2014
© Видаництво «Фоліо», марка серії, 2010
Чи існувало Мацюсеве королівство?
Два слова про цей переклад і трохи більше про автора цієї книжки.
Коли мій тато був маленьким хлопчиком а було це в 20-ті роки минулого сторіччя, він дуже любив читати. А оскільки ріс він у польській родині, то й читати почав польською. А оскільки та польська родина мешкала в тогочасній радянській Україні, то вдовольнятись йому випадало тими лише польськими книжками, що збереглися в сімї з дореволюційної доби (серед яких, втім, було чимало вартісних творів М. Конопніцкої, Г. Сенкевича, Дж. Конрада).
Коли я сам був маленьким хлопчиком а було це вже у 60-ті роки минулого сторіччя, я теж любив читати. Читав я, здебільшого, українською, бо мій тато працював у видавництвах, які друкували багато книжок українською мовою для дітей, і я, син видавця, одним з перших отримував свіжовидрукувану книжку, часом навіть з автографом українського автора В. Нестайка, Б. Комара, Є. Чеповецького
Звісно, і тоді друкували також переклади кращих зарубіжних творів, зокрема й польських М. Конопніцкої, Г. Сенкевича, Я. Бжехви Одного вечора тато повернувся з роботи надзвичайно задоволений, з пакунком під пахвою. Мене той пакунок неабияк зацікавив, бо на ньому були наліплені невимовно гарні польські поштові марки, znaczki, а колекціонування марок у ті часи було чи не найпоширенішим захопленням. Іще цікавіше було дізнатися, що там всередині закордонного пакунку.
Книжка, сказав тато. Одного польського автора. Я мав би її прочитати ще в твоєму віці, але, на жаль, у нас тоді її не роздобути було. Це дуже відома в усьому світі книжка, і ми її хочемо видати українською, щоб українські діти могли її прочитати. Ось, польське видавництво надіслало примірник.
Книжка виявилась гарно ілюстрованою. Але мені кортіло якнайшвидше взятись до відклеювання марок процедури не простої, але надзвичайно втішної для колекціонера. А тато сів переглянути книжку. Доки нові марки потрапили в спеціальний альбом, «клясер», час було вкладатися спати.
Зранку тата за сніданком не було. Та на наше з братом стурбоване питання, чи він бува не захворів, мама засміялась:
Ні, він учора став читати «Короля Мацюся», і читав усю ніч, аж доки закінчив книжку не міг відірватись. А оце зараз вирішив покуняти якусь годинку, перше ніж їхати на роботу.
Не знаю, чи тато почав роботу з перекладу того ж таки дня чи ночі, але книжка українською вийшла дуже скоро. Прочитавши її, я зрозумів, чому так важливо було її видати і чому так важливо, щоб кожен цю книжку прочитав. Бажано ще в дитинстві; але, як показує випадок з моїм татом, таку дитячу книжку дорослі теж читають охоче.
Власне, автор цього чудового твору, славетний письменник і лікар Януш Корчак, як педагог відомий, зокрема, тим, що не визнавав відмежування дитячого світу від світу дорослих. Його повість у двох книжках про короля Мацюся це начебто повість-казка, але дуже особлива казка. І якщо чудовий російський поет Олександр Пушкін писав у вступі до своїх «Руслана і Людмили», що «казка вигадка, та в ній натяк мудрий щоб навчив», то в казці Януша Корчака міститься не натяк, а щось набагато більш значуще. Хто прочитає неймовірну історію короля-реформатора Мацюся, неодмінно це відчує. А хто дізнається неймовірну історію життя її автора, Януша Корчака, зрозуміє набагато більше.
У книжці про Мацюся хлопчик ще в дитинстві успадковує по батькові королівську владу і, попри невдоволення дорослих радників та міністрів, починає запроваджувати у своєму королівстві доти нечувані «дитячі» порядки. Напевне, дорослий автор такої історії пригадав, як він у дитинстві мріяв переробити несправедливий дорослий світ за своїми наївними дитячими уявленнями, а тепер нафантазував, що було б, якби таке сталось? Дарма! Все відбувалось набагато цікавіше.
Хлопчик, що народився у родині адвоката наприкінці позаминулого століття у Варшаві на той час столиці царства Польського Російської імперії, королем не був. Хоча у дитячих фантазіях часом уявляв, щó він зробив би, якби Та коли батько тяжко захворів і родина залишилась без засобів до існування, хлопцеві стало не до фантазій. Королівський трон і корону йому ніхто не пропонував натомість треба було заробляти гроші, щоб підтримати сімю. Тому про хлопчика-короля це справді лише казка. Але решта в книжці про Мацюся чиста правда.
Коли Януш Корчак розповідає про війну Мацюсевого королівства з сусідніми державами, про випробування, що випали хлопцеві на фронті, він пише про те, що повною мірою звідав у власному житті.
Своїм покликанням, ще з юнацьких років, Януш Корчак вважав допомогу тим, хто страждає, тож, вивчився на лікаря. Щоправда, навчання в університеті затяглося треба було заробляти на утримання матері та сестри. До того ж, юнак брав участь у підпільному навчанні польських підлітків рідної мови і діяльності забороненого російським урядом «Летючого університету». А того самого 1905 року, коли він нарешті отримав лікарський диплом, новоспеченого доктора забрали в царське військо Російська імперія вступила у війну з Японією. Корчак, звісно, ніколи нікого не вбивав, навіть на війні. Навпаки, він рятував життя, лікував поранених. Лікував також і місцевих дітей у Маньчжурії, де служив. Принагідно навчився китайської мови у чотирирічної Юо-Я, донечкі китайських селян, господарів хатини, в якій він квартирував. Корчак охоче вчився у дітей і вірив, що саме у них можна навчитись найважливішим речам. Він взагалі багато вчився.
Повернувшись з війни і працюючи в дитячій лікарні на околиці Варшави, всі свої заощадження молодий лікар витратив на фахове вдосконалення у клініках Берліна, Парижа, Лондона. А оскільки не припиняв участі у підпільній освітній роботі, то російська поліція вкинула його до вязниці. Тут йому випало сидіти в одній камері з одним з найславетніших тогочасних соціологів, професором Л. Крживіцкім, який познайомив його з тонкощами науки статистики. Всі набуті знання і досвід Януш Корчак застосує на благо дітей як лікар і як вихователь.
Минуло заледве кілька років по демобілізації, і вибухнула Перша світова війна. Корчак знову військовий лікар, завідувач дивізійного лазарету.
Війна це не тільки кров і тисячі поранених і вбитих, а ще й тисячі сиріт дітей, що через війну втратили батьків. З польового лазарету Януша Корчака згодом переводять до Києва, де він опікується сиротинцями, дитячими притулками, виховними будинками.
Він повернувся до рідної Варшави, столиці відродженої Польської держави, капітаном російського війська, по закінченні війни, в 1918 році. А вже у 1920-му починається польсько-радянська війна, і знову Корчак вбирає мундир військового лікаря. Знову кров, знову тисячі поранених і вбитих і тисячі нових дітей-сиріт.
Нікого не забивши, а тільки рятуючи життя, лікуючи, піклуючись про ближніх, за свою жертовну працю він заслужив бойову шану і звання майора війська Польського. І загинути йому судилося смертю героя. Але про це трохи згодом, бо треба ще згадати про найважливіші обставини, повязані не зі смертю, а з життям Януша Корчака, а так само з життям Мацюся, головного героя його книжки.
У книжці малий король Мацюсь, повернувшись з фронту, приструнчив дорослих міністрів і надав усім дітям королівства такі права, що, здається, подібне можливе тільки в казці. Натомість це лише початок історії: в наступних розділах книжки мова піде про труднощі, з якими зіткнувся хлопчик-король, запроваджуючи свої реформи, про невдачі, розпач Чому? Що стоїть за історією про Мацюсеве королівство? Адже насправді не було в історії людства такої держави, де діти мали свого власного короля, а надто власний парламент, власні суди, в яких могли вирішувати суперечки не тільки між собою, але навіть з дорослими; де діти, нарівні з дорослими, вирішували питання державного бюджету? Де у світі дорослі дозволили б таке дітям?
Насправді держава така існувала; хоча й нетривалий час, і не зовсім держава, але свою роль в історії людства вона таки відіграла. Щоправда, держава та виникла зусиллями не хлопчика-короля, а дорослого чоловіка, який вважав: «Немає дітей є люди».
У доволі короткі перерви між кровопролитними війнами Януш Корчак встиг здійснити справу, що стала поворотною в історії людства, і передовсім тієї частини людства, яку становлять діти. Щоб зрозуміти суть здійсненого ним, треба взяти до уваги, що вислів «права дитини», який нині нікого не дивує, у ті часи міг сприйматись радше як дотеп або чиєсь дивацтво. Щоправда, у 1923 році Ліга Націй зробила першу спробу заявити про права дитини у так званій Женевській конвенції, але то був лише заклик нагодувати голодних дітей і взути босих. Корчак напише згодом, що «женевські законодавці поплутали обовязки з правами».
Про які права дитини могла йти мова, коли у світі дорослих вважалося нормальним, що геть усі важливі справи, нікого не питаючи, вирішує цар, імператор або купка міністрів? Спроби змінити стан речей приводили до кривавих революцій, від яких ситуація нерідко лише погіршувалася. Якщо дорослі не можуть по-людськи налагодити життя, то де вже дітям!.. Так міркують усі дорослі. Майже всі. Але Корчак розумів, що справедливе, чесне життя могли б налагодити саме діти, які гостро відчувають справедливість і несправедливість, які здатні вчитись, міняти і вдосконалювати свої погляди. Діти, з яких, зрештою, й виростають згодом дорослі