Мацюсеві пригоди - Януш Корчак 13 стр.


І повернувся у свій загін.

Розділ одинадцятий

 Де Фелек?

 Немає Фелека.

Фелекові надокучила служба в окопах. Він був жвавий хлопчина й ані хвилини не міг всидіти на місці. А тут сиди цілими тижнями в окопах і голови не вистромлюй, бо зараз же вистрелять. Ще й поручик гнівається.

 Сховаєш ти свою дурну голову чи ні?  кричить поручик.  Підстрелять йолопа, а тоді вези його в шпиталь, роби перевязки. І без тебе повно клопоту.

Раз-другий нагримав поручик, а третього разу посадив Фелека на три дні до холодної на хліб і воду.

А сталося це так.

У ворожих окопах змінився загін. Старий пішов на відпочинок, а новий вночі зайняв його місце. Віддаль між ворожими окопами й окопами Фелекового загону була така мала, що солдати обох сторін могли навіть перемовлятися. І от вони почали ображати один одного.

 Ваш король шмаркатий!  кричать з ворожого окопу.

 А ваш недолугий дід!

 Самі ви діди! Чоботи у вас діряві.

 А ви голодні пельки, бурду пєте замість кави.

 А ти ходи, покуштуй.

 Як візьмемо вашого полоненого, то він такий голодний, наче вовк.

 А ваші обідрані та й голодні.

 А ви від нас тікали, мов зайці.

 Зате згодом ми вам всипали.

 Ви й стріляти не вмієте. Ваші кулі летять просто на горобців.

 А ви хіба вмієте?

 Звісно, що вміємо.

Розгнівався Фелек вискочив з окопу, повернувся до ворогів спиною, нагнувся, підібрав шинелю й крикнув:

 Ану, стріляйте!

Гахнули чотири постріли, та кулі не влучили.

 Ех ви, стрільці!

Солдати реготалися, але поручик страшенно розлютився й посадив Фелека до холодної. Це була яма, викопана глибоко під землею і обкладена дошками. Треба вам сказати, що солдати понаносили із зруйнованих будівель дощок і змайстрували в окопах стіни, підлогу та навіть навіси, щоб їх не мочив дощ і не заливала багнюка.

Лише два дні просидів Фелек у деревяній клітці під землею, а далі поручик пробачив йому. Проте й цього було Фелекові досить.

 Не хочу я служити в піхоті.

 А куди ж ти підеш?

 На літак.

У Мацюсевому королівстві на той час бракувало бензину. А без бензину важко перевозити великі вантажі. Тому-то надійшов тоді наказ, щоб на літаки брали тільки легких солдатів.

[ Може ти підеш, сарделько,  кпили вояки з одного гладуна.]

Надумали тоді послати Фелека хто ж може бути легший за дванадцятирічного хлопчака? Пілот керуватиме літаком, а Фелек кидатиме бомби.

Мацюсь трохи засмутився, а трохи навіть зрадів, що, коли повернувся з шпиталю, не застав Фелека. Адже тільки Фелек знав, що Мацюсь король. Правда, Мацюсь сам просив, щоб Фелек називав його Томеком. Та що не кажіть, а це не зовсім добре, коли Фелек має Мацюся за рівню. І якби ще за рівню, а тож ні! Мацюсь молодший, і Фелек просто гордує ним. [Фелек сам пив і горілку, і цигарки курив, а коли хто й Мацюся хотів почастувати, казав одразу:

 Йому не давайте, він іще малий.

Мацюсь не любив ні спиртного, ні тютюну, але волів би сам сказати поважно, мовляв, дякую, ні, а не щоб Фелек за нього вирішував.]

Коли ночами солдати йшли в розвідку, Фелек завжди влаштовував так, що тільки його брали з собою.

 Не беріть Томека чим він вам допоможе?

Розвідка була небезпечною і важкою. Треба було тихо повзти на животі до дротяних загороджень, перерізати їх ножицями або шукати ворожих вартових. Іноді треба було пролежати тихо цілу годину, бо варто лише ворогам почути підозріле шурхотіння в своєму таборі, як вони відразу ж пускали ракети й стріляли по сміливцях. Солдати жаліли Мацюся, оскільки він був молодший та тендітніший, і найчастіше брали Фелека. А Мацюсеві було прикро.

Залишившись без Фелека, Мацюсь виконував тепер в загоні важливі доручення: носив вартовим патрони, пролізав під дротом у ворожі окопи, а двічі навіть пробрався, переодягнений, на їхню сторону.

Переодягнувся якось Мацюсь у пастушка, переліз через дріт, пройшов версти зо дві, сів перед зруйнованою хатою і вдає, що плаче.

 Чого плачеш?  помітив його якийсь солдат.

 Як же мені не плакати, коли хату нашу спалили і мати кудись пішли, а куди саме не знаю.

Привели Мацюся в штаб, напоїли кавою. Ніяково стало Мацюсеві: от добрі люди його нагодували, ще й старий каптан дали, бо, переодягнений у лахміття, хлопчина тремтів од холоду. Вони добрі люди, а він, Мацюсь, їх обдурює прийшов шпигувати.

І Мацюсь вирішив, що коли так, то він нічого не розповість своїм. Хай кажуть, що він дурний, що нічого не знає, і хай ніколи більше не посилають його в розвідку. Він не хоче бути шпигуном. Але тут Мацюся покликали до штабного офіцера.

Привели Мацюся в штаб, напоїли кавою. Ніяково стало Мацюсеві: от добрі люди його нагодували, ще й старий каптан дали, бо, переодягнений у лахміття, хлопчина тремтів од холоду. Вони добрі люди, а він, Мацюсь, їх обдурює прийшов шпигувати.

І Мацюсь вирішив, що коли так, то він нічого не розповість своїм. Хай кажуть, що він дурний, що нічого не знає, і хай ніколи більше не посилають його в розвідку. Він не хоче бути шпигуном. Але тут Мацюся покликали до штабного офіцера.

 Як тебе звуть, небораче?

 Мене звуть Томек.

 Так от слухай, Томеку. Можеш лишатися у війську, якщо хочеш, доки твоя мама не повернеться. Матимеш одяг, солдатський казанок, борщ і гроші. Але тобі доведеться прокрастися до них і вивідати, де у них арсенал.

 Що таке арсенал?  вдав Мацюсь, ніби не знає.

І йому показали, де зберігаються снаряди, бомби й гранати, порох і патрони.

 Тепер знаєш?

 Знаю.

 Ну, тоді підеш, подивишся, де все це у них сховано, а потім повернешся й розповіси нам.

 Гаразд,  погодився Мацюсь.

Офіцер був задоволений, що йому так легко вдалося вмовити хлопця. Навіть дав Мацюсеві цілу плитку шоколаду.

«Оце так?  подумав з полегшенням Мацюсь.  Коли вже я маю бути розвідником, то на користь своїх».

Мацюся провели до окопів і вирядили в дорогу. А щоб не було чути, що він іде, постріляли трохи в повітря.

Повертається Мацюсь задоволений, гризе шоколад, то крадеться карачки, то повзе на животі. Раптом бац-бац свої стріляють по ньому. Могли навіть убити його, бо помітили, що хтось підкрадається, а хто саме, не знали.

 Пустити три ракети!  вигукнув поручик.

А сам узяв бінокль, глянув і аж затремтів од жаху:

 Не стріляти! Здається, Вирвидуб повертається.

Без перешкод повернувся Мацюсь до своїх і розказав усе, що бачив і чув. Поручик зразу ж подзвонив у штаб артилерії. І артилерія негайно відкрила вогонь по військових складах ворога. Дванадцять снарядів не влучили, а тринадцятий, певно, зробив своє діло, бо так гухнуло, що аж небо почервоніло, і такий шугонув дим, що можна було задихнутися.

Завирувало у ворожих окопах. Поручик підняв догори Мацюся й тричі гукнув:

 Молодець, молодець, молодець!

Солдати полюбили Мацюся ще дужче. Адже в нагороду дали загонові барильце горілки, і, оскільки у ворога не було тепер пороху, можна було цілих три дні спати спокійно. Поручик навіть дозволив виходити ненадовго з окопів, щоб трохи розімятися. А ворожі солдати сидять в окопах і зляться, що нічого не можуть вдіяти.

І знову все йде, як і раніше. Вдень Мацюсь вчиться в поручика. Часом то покопає трохи бо дощ увесь час руйнує окопи,  то заступить на вартування, то постріляє трохи. І багато разів думав Мацюсь: «Дивна річ! Так хотів я винайти збільшувальне скло, щоб висадити в повітря ворожий пороховий склад, і ось, хоч не зовсім, проте частково моє бажання здійснилося».

Незабаром минула осінь і настала зима. Випав сніг. Солдатам надіслали теплий одяг. Навколо було біло й тихо.

Розділ дванадцятий

І знову Мацюсь дізнався про важливу річ. Адже не могли війська весь час сидіти в окопах. Що б тоді було? Як би тоді закінчилася війна?

Тихо було в окопах на фронті, зате в столиці кипіла робота. Треба було приготувати все, щоб, зібравши війська в одне місце, з усією силою вдарити по ворогові й прорвати фронт. Адже досить хоча б в одному місці прорвати лінію оборони, як ворог змушений тікати звідусюди, бо через цей прорив входять війська супротивника й починають стріляти з тилу.

Наприкінці зими поручик став уже капітаном, а Мацюсь одержав медаль. Як він радів! Мацюсів загін було двічі відзначено за відмінну службу. Сам генерал приїхав до них в окопи й зачитав наказ:

«Іменем короля Мацюся виношу подяку загонові за висадження в повітря порохових складів і за хорошу службу на благо вітчизни й народу. І даю вам таємне доручення прорвати лінію фронту, коли потеплішає».

Це була велика честь. Одразу ж почалися таємні приготування. Було привезено багато гармат і снарядів. А в тилу зібралася кіннота й чекала наступу. Щодня дивилися солдати на сонце коли ж, нарешті, потеплішає, бо їм страшенно надокучило сидіти без діла. Так бідолашні чекали, так готувалися! І не знали, скільки доведеться їм пережити. Капітан придумав хитрий маневр: не нападати всією силою, а першого дня кинути в атаку частину війська, яке рушило б тільки так, про людське око, й одразу ж повернулося. Тоді ворог подумає, що вони слабкі. А наступного дня можна буде кинути всі сили й прорвати лінію ворожих окопів.

Назад Дальше