Завдання виконано відмінно, панове. А скільки втрачено літаків?
Послали ми тридцять чотири літаки, а повернулося пятнадцять.
Скільки тривала атака? запитав Мацюсь.
З часу вильоту до повернення минуло сорок хвилин.
Добре, сказав він. Отже, завтра генеральний наступ.
Офіцери з радощів навіть заплескали в долоні.
Оце несподіванка! Чудово! Солдати по всьому фронту дізнаються ще цієї ж ночі, що король Мацюсь живий, перебуває серед них і сам поведе їх у наступ. Страшенно зрадіють хлопці і битимуться, мов тигри.
Тієї ж хвилини задеренчали телефони і зацокали телеграфи, звістки полетіли в штаби фронтів і в столицю. Вночі вийшли екстрені випуски всіх газет. Два звернення написав Мацюсь: одне до солдатів, друге до народу. [Починати революцію ніхто вже не мав охоти; тільки підлітки влаштували котячі концерти перед палацом премєр-міністра.]
Негайно зібралася рада міністрів і оголосила своє звернення до народу, в якому говорилося, що все з лялькою це було влаштовано навмисне, аби ошукати ворога.
У військах був такий запал, що солдати не могли дочекатися ранку й щомиті запитували, котра година. І, нарешті, рушили в наступ.
Проти Мацюся воювали три королі. Одного було розбито вщент і взято в полон, другого так поскубано, що раніше ніж за три місяці він не зміг би знову воювати, оскільки в нього було захоплено майже всі гармати й взято в полон понад половину війська. Лишався тільки один ворог, який досі стояв у резерві.
Коли бій скінчився, знову було скликано нараду. На цій нараді були присутні головнокомандуючий і старший міністр, який встиг приїхати з столиці екстреним поїздом.
Переслідувати ворога чи ні?
Переслідувати! вигукнув командуючий військами. Якщо ми впоралися з двома, то тим наче розібємо цього одного.
А я кажу: ні! заперечив військовий міністр. Ми вже мали раз науку, коли надто далеко пішли за ворогом.
То була інша справа, перебив його головнокомандуючий.
Всі чекали, що скаже Мацюсь. А йому страшенно хотілося хоч трохи попереслідувати ворога. Адже переслідує завжди кавалерія, а Мацюсь у цій війні ні разу ще не їздив верхи. Він стільки наслухався, як королі перемагали ворогів, сидячи на коні, а тут самому довелося лише повзти на животі та сидіти, зіщулившись, в окопах. Хоч би трохи погасати на справжньому коні!
Проте Мацюсь памятав початок війни. Зайшли вони надто далеко і мало не програли війну. Памятав він і те, що про головнокомандуючого говорили як про недотепу. Не міг Мацюсь забути і про свою обіцянку послам перемогти їхніх королів якнайшвидше й поставити мякі умови миру.
Довго думав Мацюсь, і всі мовчки чекали.
Де наш вінценосний бранець? раптом запитав він.
Він тут, недалеко.
Приведіть його.
Ввели закутого в кайдани ворожого короля.
Зняти кайдани! крикнув Мацюсь.
Наказ було виконано миттю, варта стала ближче до полоненого, щоб той не втік.
Переможений королю, мовив Мацюсь, я знаю, що таке неволя. Дарую тобі свободу. Ти розбитий, але я прошу тебе вивести з моєї країни залишки твого війська.
І бранця відвезли на автомобілі до самісіньких окопів, де він перейшов до своїх.
Розділ чотирнадцятий
Другого дня надійшов лист, підписаний трьома переможеними королями.
«Королю Мацюсь, писали вони, ти відважний, розумний і благородний. Навіщо нам воювати? Ми хочемо з тобою дружити і негайно повертаємось на свою батьківщину. Чи ти згоден?»
Король Мацюсь погодився. Мир було укладено. Раділи солдати, раділи їхні дружини, матері й діти. Можливо, дехто був незадоволений: той, хто на війні краде й грабує. Проте таких небагато.
Співвітчизники щиро вітали Мацюся, коли він королівським поїздом повертався до столиці. На одній станції Мацюсь попросив затримати поїзд, вийшов з вагона і підійшов до доброї стрілочниці.
Господине, я завітав до вас на каву, сказав Мацюсь посміхаючись.
Дружина стрілочника з радощів не знала, що робити.
Яке щастя, яке щастя! примовляла вона, а в самої сльози бриніли на очах.
В столиці на переможця чекав автомобіль, та Мацюсь зажадав білого коня. І церемоніймейстер несказанно зрадів:
О, який цей Мацюсь розумний! Саме на коні повинен король повертатися з війни, а не на бензині.
Повільно їхав Мацюсь вулицями міста, і з усіх вікон дивилися на нього жителі, а особливо діти.
Яке щастя, яке щастя! примовляла вона, а в самої сльози бриніли на очах.
В столиці на переможця чекав автомобіль, та Мацюсь зажадав білого коня. І церемоніймейстер несказанно зрадів:
О, який цей Мацюсь розумний! Саме на коні повинен король повертатися з війни, а не на бензині.
Повільно їхав Мацюсь вулицями міста, і з усіх вікон дивилися на нього жителі, а особливо діти.
Діти найбільше кидали йому квітів і найголосніше вигукували:
Віват! Хай живе король Мацюсь! Віват, віват, віват!
Мацюсь тримався бадьоро, хоч був дуже втомлений. Наступ, полон, втеча, нарада, знову битва, подорож, а тепер ці крики все це так стомило Мацюся, що інколи йому в голові паморочилося і в очах щось миготіло. Наче зірки мерехтіли. А тут ще якийсь роззява підкинув у повітря шапку, і вона впала якраз на голову коневі. Кінь був із королівської стайні, породистий і норовистий. Він метнувся вбік, і Мацюсь упав на землю. Його зараз же перенесли в карету й галопом примчали до палацу. Мацюсь нічого собі не ушкодив, навіть не зомлів, а тільки міцно заснув. І спав, спав, спав до самісінького вечора, а потім до ранку й ще до полудня.
Жерти давайте! Хай вам грець! гукнув Мацюсь так, що лакеї від страху аж пополотніли.
За хвилину на ліжку, біля ліжка, під ліжком стояло сто полумисків зі стравами та ласощами.
Зараз же заберіть геть усі ці заморські витребеньки! крикнув Мацюсь. Я хочу ковбаси з капустою та пива.
Ой лишенько, у королівському буфеті ані шматочка ковбаси! Та, на щастя, капрал палацової охорони позичив.
Ах ви, мамії, маруди, лежні, пестуни, розтяпаки, дженджики! викладав Мацюсь усю свою солдатську науку. Отепер я за вас візьмуся!
Уминає Мацюсь ковбасу, аж за вухами лящить, а сам думає: «Тепер знатимуть, що повернувся справжній король, якого треба слухатись».
Мацюсь передчував, що після звитяжної війни він змушений буде розпочати не менш запеклу боротьбу зі своїми міністрами. Ще на фронті до нього докотилися чутки, ніби міністр фінансів кипить од люті.
Гарний переможець, казав міністр фінансів. Чому не зажадав контрибуції? Завжди так було хто програє, той платить. Благородний? Чудово, хай тепер сам хазяйнує, коли в скарбниці порожньо. Нехай платить фабрикантам за гармати, шевцям за чоботи, постачальникам за овес, горох, крупу. Доки була війна, всі чекали, а тепер плати, коли нема з чого.
Розлючений був і міністр закордонних справ.
Відколи світ стоїть, ще не укладали миру без міністра закордонних справ! Що ж я, тільки для вистави? Геть усі сміються з мене.
Міністрові торгівлі фабрикант не давав спокою:
Плати за порцелянову ляльку.
І в старшого міністра сумління було не зовсім чисте, і префект поліції трохи побоювався, що не дуже розумно пояснив Мацюсеву втечу.
Мацюсь дещо знав, про дещо здогадувався і тепер надумав дати всьому лад. Набридла йому міністерська тяганина. Або вони його слухатимуть, або геть звідси. [Тепер премєр-міністра не проситиме, коли йому заманеться хворіти.]
Мацюсь облизнувся, зївши ковбасу, сплюнув на килим і наказав вилити на себе цеберко холодної води.
Це солдатське купання, сказав він задоволений, насунув на голову корону й рушив до залу засідань. Там був військовий міністр.
А де решта?
Вони не знали, що ваша королівська величність бажає з ними радитися.
Може, вони думали, що після війни я засяду за уроки з іноземним вихователем? А вони робитимуть, що захочуть?.. Під три чорти, вони дуже помиляються Пане міністр, призначаю нараду на другу годину. Коли ми зайдемо до залу, в коридорі повинен тихесенько зібратися взвод солдатів. Взводний хай чатує під дверима. Як тільки я плесну в долоні, він повинен зайти з солдатами до залу. Вам я можу сказати правду: коли вони спробують зробити так, щоб все було, як і досі, я накажу їх сто тисяч чортів! заарештувати. Але це таємниця.
Слухаю, ваша королівська величність, вклонився міністр.
Мацюсь зняв корону і вийшов у палацовий сад. Він так давно тут не був.
Ой, справді, похопився він, я зовсім забув про Фелека!
Мацюсь свиснув і зразу ж почув, як закувала зозуля.
Мерщій, Фелеку, не бійся. Тепер я справжній король, і мені не треба ні перед ким виправдовуватися.
Еге ж, а що скаже мій батько?
Скажи батькові, що ти королівський фаворит і я забороняю навіть торкатися тебе хоча б одним пальцем.
Коли б ваша величність зволили це написати