«Дивний якийсь король, подумав Мацюсь, не хоче воювати, а оголошує війну й радіє потім, що програв її. Дуже дивний король».
Виграна війна це велика небезпека, вів далі король, немов розмірковуючи сам з собою. Тоді найлегше забути, для чого живе король.
А для чого живе король? наївно запитав Мацюсь.
Принаймні не для того, щоб носити корону. Його мета дати щастя своїм підвладним. А як його дати? Для цього запроваджуються різні реформи.
«Ого, це цікаво», подумав Мацюсь.
А реформи це найважче, так, це найважче.
І нараз скрипка так сумно заграла, мов заплакала, мов скоїлося нещастя.
Довго цієї ночі розмірковував Мацюсь, перевертався з боку на бік, а у вухах йому все бриніла сумна мелодія скрипки. «Запитаю в нього, він мені порадить. Це, мабуть, добра людина. Я король-реформатор, а не знаю, що таке реформи. А от він каже, що це дуже важко. І знову подумав: Можливо, він бреше, можливо, вони домовилися між собою, щоб саме цей третій король дав мені на підпис який-небудь документ».
Мацюся дуже дивувало, чому з ним ніхто не говорить про позику і взагалі ні про що таке. Адже королі приїздять один до одного, щоб говорити про політику, про різні важливі речі. А тут нічого важливого. Може, вони не хочуть з ним говорити, тому що він малий? Тоді чому цей третій розмовляє з ним, як із дорослим? Мацюсеві сподобався сумний король, та все ж він йому не довіряв. Адже королі дуже рано вчаться бути недовірливими.
Аби скоріше заснути, Мацюсь почав тихенько мугикати сумну пісеньку, коли раптом почув у сусідній кімнаті кроки. «Може, мене хочуть убити?» майнула в нього думка. Мацюсь чув про такі випадки, коли королів заманювали в пастки, щоб потай знищити. Можливо, це й не спало б йому на думку, якби довгі розмірковування та сумна мелодія не схвилювали його.
Мацюсь швидко натиснув вимикач електричної лампи й сунув руку під подушку, де лежав револьвер.
Ти не спиш, Мацюсю?
Це був король.
Не можу заснути.
Отже, й від маленьких королів чорні думки женуть сон? з посмішкою мовив король, сідаючи край ліжка.
І він нічого більше не сказав, а лише дивився на Мацюся. І тут Мацюсеві пригадалося, що саме так колись дивився на нього батько. Мацюсь не любив тоді, коли батько так дивився на нього. Але тепер йому було приємно.
Так, так, Мацюсю, ти дуже здивувався, коли я сказав тобі, що не хотів воювати й воював. Ти все ще гадаєш, ніби королі можуть робити все, що забажають.
І зовсім я так не думаю. Я знаю, що чимало ми робимо через етикет, а багато що через закон.
О, то ти це знаєш? Так, ми самі видаємо погані закони, а потім повинні їм підкорятися.
А хіба не можна видавати хороші закони?
Можна, навіть треба. Ти ще молодий, Мацюсю. Вчись і видавай хороші, розумні закони.
Король узяв Мацюсеву руку, поклав на свою, ніби порівнюючи їх, потім дуже ніжно погладив її, нахилився й поцілував. Мацюсь страшенно знітився, а король почав говорити швидко й тихо:
Слухай, Мацюсю. Мій дід дав народові свободу, але від цього краще не стало. Його вбили лихі люди, а народ все одно не став щасливим. Мій батько поставив великий памятник свободи. Завтра ти його побачиш, він гарний, але що з того, коли й далі відбуваються війни, коли стільки бідних і нещасних. Я наказав побудувати цей величезний будинок парламенту. І що ж? Все залишається, як і було. Раптом він стрепенувся, наче щось згадав: Знаєш, Мацюсю, ми завжди погано робили, що запроваджували реформи для дорослих. Спробуй ти з дітьми, можливо, тобі пощастить Але час спати, дитино. Ти приїхав повеселитися, а я тобі морочу голову. На добраніч!
Коли наступного дня Мацюсь спробував повернутися до цієї ж розмови, король уже не хотів говорити. Зате він докладно пояснив Мацюсеві призначення парламенту.
Будинок парламенту справді був величезний і гарний, схожий усередині на театр чи на храм. За столом на підвищенні сиділи урядовці, так само як і в Мацюсевому палаці під час нарад. Тільки тут стояло дуже багато крісел, і в них куняли різні пани, які час од часу сходили на поміст і виголошували промови. А навколо крісел були ложі з міністрами. Збоку, за величезним столом, сиділи ті, хто пише до газет. А ще вище публіка. Саме тоді, коли Мацюсь і король увійшли до приміщення парламенту, виступав якийсь дуже сердитий чоловік, звертаючись до міністрів:
Ми не дозволимо! кричав він і стукав кулаками. Якщо ви нас не послухаєте, ви не будете міністрами. Нам треба розумних міністрів.
Інший говорив, що міністри дуже розумні і нових нікому не треба. Потім усі посварилися, почали галасувати. Якийсь чоловік гукнув: «Геть уряд!», другий: «Посоромтеся!» А коли Мацюсь уже виходив з залу, хтось крикнув: «Геть короля!»
Чого вони посварилися?
Бо їм зле ведеться на світі.
А що буде, коли справді викинуть міністрів?
Виберуть інших.
Ну, а той, що крикнув: «Геть короля»?
Він завжди так кричить.
Божевільний?
Ні. Просто не хоче короля.
А хіба вони можуть вигнати короля?
Звичайно, можуть.
А що ж тоді буде?
Виберуть когось, [і назвуть його якось інакше.]
Це дуже зацікавило Мацюся, майже так, як дві маленькі мавпочки від негритянського царка Вей-Біна.
Розділ двадцятий
А тим часом газети в Мацюсевій столиці писали цілий місяць про те, як вшановують Мацюся іноземні королі, як його люблять і поважають, які дарунки йому обіцяють. І міністри, скориставшися з цієї дружби, хотіли позичити дуже багато грошей і сподівалися, що це їм легко вдасться. Вони боялися лише, що Мацюсь незабаром повернеться в столицю і в останню мить зіпсує їм справу. І то добре, що іноземні королі не образилися на приписку Мацюся в документі про позику; відтоді, як світ стоїть, ніхто, навіть наймогутніший король, навіть король-реформатор, не писав на офіційному документі: «Тільки не будьте свиньми».
Отже, міністри ухвалили, щоб Мацюсь ще цілий місяць сидів за кордоном, бо він, мовляв, дуже втомився і повинен відпочити.
Мацюсь зрадів і сказав, що хотів би поїхати на море. І поїхали: Мацюсь, капітан, Стасек, Геленка та лікар. Тільки тепер Мацюсь переодягся в цивільне вбрання, їхав звичайним поїздом і жив у звичайному готелі, а не в палаці. І величали його тепер не королем, а князем. І все це називалося, що король живе на морі інкогніто. Адже є такий закон, що король може їхати за кордон лише на запрошення, а коли він хоче пожити там на свій розсуд, то повинен удавати когось іншого.
Мацюся це не обходило, так навіть було приємніше, бо тепер він міг гратися з усіма дітьми й бути таким, як і всі.
Відпочинок був чудовий: купалися в морі, збирали черепашки, будували з піску палаци, фортеці й вали. Каталися морем на човні, їздили верхи, збирали ягоди в лісі й сушили гриби.
Час минав швидко, бо Мацюсь поновив свої уроки, а тому що вчився він як я вже багато разів казав, охоче й любив свого вчителя, то ті три години навчання зовсім не псували йому настрою.
Щиро привернувся Мацюсь до Стасека й Геленки. Були вони добре виховані діти, майже ніколи з ним не сварилися, а коли й сварилися, то дуже рідко й на короткий час. Одного разу Мацюсь з Геленкою посварилися за гриб. Діти знайшли величезний боровик. Мацюсь сказав, що він перший побачив гриба, а Геленка заперечувала. Мацюсь навіть поступився б їй, бо один гриб, особливо для короля, не мав великого значення. Але ж навіщо хвалитися й казати неправду?
Коли я побачив гриб, я гукнув: «О-о-о, дивіться!» і показав пальцем. А ти тільки тоді підбігла.
Я його зірвала.
Тому що ти була ближче, але я перший побачив.
Геленка розсердилась, кинула гриб і розтоптала його ногами.
Не треба мені твого гриба.
Але відразу ж зрозуміла, що вчинила погано, дуже зніяковіла й почала плакати.
«Які ці дівчатка дивні, подумав Мацюсь, сама розтоптала, а тепер плаче».
Іншим разом Стасек злагодив дуже гарну фортецю з великою вежею. Важко з піску зробити високу вежу пісок має бути мокрий, а для цього треба його копати дуже глибоко. Стасек добре намучився, поки спорудив її, хоч усередину встромив палицю, аби вежа краще трималася. Він хотів, щоб морська хвиля вдарила в його фортецю. А Мацюсеві раптом спала на думку інша витівка, й він крикнув:
Я візьму штурмом твою твердиню!
Мацюсь скочив на пісок з розгону й повалив фортецю. Стасек страшенно розсердився на нього, але мусив визнати, що королеві трудно стримати себе, коли він бачить укріплену фортецю. Тому Стасек лише трохи посердився, і скоро вони помирилися.