Ваша королівська величність, звольте зважити почав був старший міністр.
Мацюсь одразу догадався, як буде далі: цей нестерпний чоловік довго говоритиме щось незрозуміле, і, зрештою, з лялькою нічого не вийде. І Мацюсь пригадав, як одного разу цей же міністр так само почав щось пояснювати його батькові. Тоді батько-король тупнув ногою й сказав: «Я вимагаю цього беззаперечно!»
Отож і Мацюсь так само тупнув ногою й дуже голосно сказав:
Пане міністр, знай, що я вимагаю цього беззаперечно!
Старший міністр здивовано глянув на Мацюся, потім записав щось у блокнот і буркнув:
Я подам вимогу вашої величності на розгляд ради міністрів.
Що говорилося на засіданні ради міністрів, невідомо, бо нарада відбулася при замкнених дверях. Ухвалено, проте, купити ляльку, і міністр торгівлі два дні бігав по крамницях і оглядав найбільші ляльки. Але такої великої ніде не було. Тоді міністр торгівлі викликав на нараду всіх промисловців, і один фабрикант зголосився за великі гроші зробити за чотири тижні таку ляльку на своїй фабриці. А коли лялька була готова, він виставив її у вікні своєї крамниці з написом: «Постачальник двору його королівської величності виготовив цю ляльку для Іренки, дочки капітана пожежної охорони».
Газети негайно вмістили фотографію пожежної команди під час гасіння пожежі, фотографію Іренки й ляльки. Почали подейкувати, ніби король Мацюсь дуже любить дивитися на пожежу й на виїзди пожежної команди. Хтось написав до газети листа, що ладен спалити свій будинок, коли улюблений король Мацюсь так обожнює пожежі. Багато дівчаток повідомило в листах до короля Мацюся, що теж хотіли б мати такі ляльки. Однак секретар двору не читав Мацюсеві тих листів, бо йому суворо заборонив це робити розгніваний старший міністр.
Перед крамницею впродовж трьох днів юрмилися люди, оглядаючи королівський дарунок, і лише на четвертий день за розпорядженням префекта поліції ляльку зняли з вітрини, щоб натовп на вулиці не перешкоджав їздити трамваям та автомобілям.
Довго після того говорили в місті про ляльку й про Мацюся, який послав Іренці такий чудовий подарунок.
Розділ третій
Мацюсь підводився о сьомій годині ранку, сам умивався й одягався, сам чистив взуття й стелився. Такий звичай завів ще прадід Мацюся, хоробрий король Павло Переможець. Після ранкового туалету Мацюсь випивав чарочку рибячого жиру й починав сніданок, який міг тривати не більше шістнадцяти хвилин тридцяти пяти секунд. Так-бо снідав великий дід Мацюся, лагідний король Юліуш Доброзичливий. По тому Мацюсь йшов до тронної зали, де було дуже холодно, і приймав міністрів. У тронній залі не було грубки, бо прабабуся короля Мацюся, мудра Анна Побожна, коли ще була маленька, мало не вчаділа, і на відзнаку її щасливого спасіння було ухвалено ввести до палацового церемоніалу положення, за яким заборонялося на пятсот років мати в тронній залі грубу.
Сидів Мацюсь на троні й цокотів зубами від холоду, а міністри розповідали йому про події в усій державі. Це було дуже неприємно, бо чомусь звістки надходили тільки невеселі.
Міністр іноземних справ повідомляв, хто сердиться й хто хоче дружити з їхньою державою, а Мацюсь майже нічого з цього не розумів.
Військовий міністр перелічував, скільки фортець зруйновано, скільки гармат зіпсовано так, що з них зовсім не можна стріляти, і скільки солдатів хворіє.
Міністр шляхів сполучення доводив, що треба купити нові паровози.
Міністр освіти скаржився, що діти погано вчаться, спізнюються до школи, що хлопчаки потай курять і виривають аркуші з зошитів. Дівчатка ображаються й сваряться, хлопчаки бються, кидаються камінням і вибивають шибки.
А міністр фінансів усе сердився й одно казав, що немає грошей, що він не хоче купляти ні нових гармат, ані машин, бо все це страшенно дорого коштує.
Потім Мацюсь ішов у парк і цілу годину міг бігати й гратися. Та одному йому було не дуже весело. Тому він досить охоче брався до уроків. Учився Мацюсь добре, він знав, що без науки важко бути королем. Швидко навчився він підписувати своє імя з дуже довгою карлючкою. Крім того, Мацюсь мусив учити французьку й інші мови, щоб мати можливість розмовляти з іноземними королями, коли поїде до них з візитом. Мацюсь учився б ще охочіше й краще, якби міг ставити різні питання, що спадали йому на думку.
Довгий час розмірковував Мацюсь над тим, чи можна винайти таке збільшувальне скло, яке б на великій віддалі запалювало порох. Коли б Мацюсь винайшов таке скло, то оголосив би війну всім королям і напередодні битви висадив би в повітря всі ворожі порохові склади. І виграв би війну, бо тільки в нього лишився б порох. Отоді він зразу став би великим королем, хоч зараз дуже маленький. Та вчитель, на жаль, лише знизав плечима, почувши про це, скривився й нічого йому не відповів.
Довгий час розмірковував Мацюсь над тим, чи можна винайти таке збільшувальне скло, яке б на великій віддалі запалювало порох. Коли б Мацюсь винайшов таке скло, то оголосив би війну всім королям і напередодні битви висадив би в повітря всі ворожі порохові склади. І виграв би війну, бо тільки в нього лишився б порох. Отоді він зразу став би великим королем, хоч зараз дуже маленький. Та вчитель, на жаль, лише знизав плечима, почувши про це, скривився й нічого йому не відповів.
Іншого разу Мацюсь запитав, чи не можна зробити так, щоб батько, вмираючи, передавав синові свій розум. Його батько Стефан Розумний був дуже мудрий. Однак Мацюсь, хоч і сидить на тому ж троні й носить ту ж саму корону, мусить від самісінького початку вчити всі науки і навіть не певен, чи коли-небудь знатиме стільки, скільки знав його батько. А так Мацюсь разом з короною й троном успадкував би й хоробрість від прадіда Павла Переможця, [побожність від бабуні, а знання від батька].
Але й це питання вчитель зустрів неприхильно.
Довго, дуже довго думав Мацюсь, чи не можна де-небудь узяти шапку-невидимку. Як би це було добре: надіне Мацюсь таку шапку, зможе скрізь ходити, й ніхто його не побачить. Він сказав би, що в нього болить голова, йому дозволили б удень лежати в ліжку, і він виспався б досхочу. А вночі надів шапку-невидимку і гайда в місто ходи собі по столиці, оглядай вітрини, відвідуй театри
Лише раз був Мацюсь у театрі, на парадній виставі, ще за життя тата й мами. Нічого, звісно, він не памятає, бо був тоді дуже маленький, проте Мацюсь знає, що видовище його зачарувало.
Якби в Мацюся була шапка-невидимка, він вийшов би з парку на королівський двір і познайомився б з Фелеком. І в палаці зміг би всюди ходити, подивився б на кухні, як готується їжа, пішов би в стайню до коней, заглянув би в усі приміщення, куди зараз йому ходити заборонено.
Може здатися дивним, що королю так багато всього заборонено. Але маю вам сказати, що при королівських дворах дуже суворий етикет. Етикет це означає, що так завжди поводилися королі, і новому королю не можна робити інакше. Як би він тільки захотів зробити щось інше, то втратив би честь і всі перестали б його боятися й поважати. Адже це означало б, що він не шанує свого великого батька-короля, діда чи прадіда-короля. Коли король хоче зробити щось інакше, то повинен запитати в церемоніймейстера, який стежить за етикетом двору й знає, що в таких випадках робили королі.
[Я вже згадував, що сніданок короля Мацюся тривав шістнадцять хвилин і тридцять пять секунд, бо так снідав його дідусь, а в тронній залі не було груби, бо так вимагала бабця. А оскільки бабця вже померла, то не було як спитати її, чи не можна тепер уже встановити опалення.]
Іноді король може дещо змінити, але тоді відбуваються тривалі наради, як це було з дозволом на Мацюсеві прогулянки. А кому приємно про щось просити й потім довго чекати на відповідь?
Король Мацюсь був у гіршому становищі, ніж інші королі. Адже етикет склали для дорослих королів, а Мацюсь ще дитина. Звісно, етикет довелося дещо змінити. Приміром, замість смачного вина Мацюсь мусив пити дві чарочки рибячого жиру, який йому зовсім не смакував. А замість того щоб читати газети, він переглядав лише картинки, бо читав ще не дуже добре.
Все було б інакше, якби Мацюсь мав розум батька-короля й чарівну шапку-невидимку. Тоді він справді був би королем. А так він часто думав, чи не краще йому було народитися звичайним хлопчаком, ходити до школи, виривати сторінки з зошитів і кидатися камінням.
Якось Мацюсеві спало на думку, що коли він навчиться писати, то напише листа Фелекові, і, можливо, Фелек йому відповість, то й вийде так, буцімто вони розмовляли.
Відтоді король Мацюсь взявся до справи серйозно. Цілими днями він писав переписував із книжок оповідання й вірші. І якби йому дозволили, він не ходив би навіть у королівський сад, а все писав би й писав, з ранку до вечора. Та не міг Мацюсь цього зробити, бо придворний етикет і церемоніал вимагали, щоб король прямо з тронної зали виходив у сад. Адже двадцятеро лакеїв уже стояли напоготові, щоб відчинити йому двері. Коли б Мацюсь не вийшов у сад, ті двадцятеро лакеїв не мали б ніякої роботи, і їм було б дуже нудно.
Можливо, хтось скаже, що це не робота відчиняти двері. Так скаже той, хто не знає придворного етикету. Я ж маю пояснити, що в тих лакеїв було небагато вільного часу. Кожний з них щоранку приймав холодну ванну, потім перукар їх зачісував, голив їм вуса й бороди; одяг кожного мав бути чистим, щоб ніде не знайшлося й порошинки, бо коли триста років тому за короля Генріха Запального на королівський скіпетр якось перескочила з одного лакея блоха, то бідоласі кат відрубав голову, а дворецький ледве уникнув смерті. Відтоді окремий наглядач перевіряв чистоту лакеїв, які, ретельно вмиті й убрані, з одинадцятої години сім хвилин стояли в коридорі й чекали до першої години сімнадцять хвилин, щоб їх оглянув сам церемоніймейстер. А тут ґав ловити не можна, бо за незастебнутий ґудзик дають шість років увязнення, за погану зачіску чотири роки каторжних робіт, за незграбний уклін два місяці увязнення на хлібі й на воді.