З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов 2 стр.

Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?

Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі гудці народні,
Що співали-віщували
Заповіти благородні,

А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..

Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,
Шлях у край свій повороту?!

Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!

Не хваліться, що жива ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава!

Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Вас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом!

Україна вам не мати:
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!

Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди трупи,
Без життя і сили,
Ваше місце кладовище,
Ями та могили.

Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
«Ще не вмерла Україна!»
Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих,
Прийде та година,
Що ділами, не словами,
Оживе Вкраїна!

Чом, чом, чом, Земле моя,
Так люба ти мені, так люба ти мені;
Чом, чом, чом, земле моя,
Чарує так мене краса твоя?

Чим, чим, чим манить мене
Пташні твоєї спів,
Пахучий цвіт лісів?

Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що тут ти вперше світ
Узріла в цвіті літ;
Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що води й ті ліси
Твій рідний край!

Тут, тут, тут діди твої
Пролили кров свою,
За віру і народ;
Тут, тут, тут усі твої
Найближчі серденьку
І дорогі!

Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому шапку смушеву,
кому люльку дешеву,
Кому модерні кастети,
кому фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
кому три снопи вітру в полі,
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові крила.

Був день як день, і раптом непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серпі туга,
А в дядька в серці тіні.
(Кому долю багряну,
кому сонце з туману,
Кому перса дівочі,
кому смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи,  крила).

Жінка голосила: «Люди як люди.
Їм доля маслом губи змастила.
Кому валянки,
кому мед од простуди,
Кому жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи,  крила?!»

Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому нові ворота,
кому ширшого рота,
Кому сонце в кишеню,
кому дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові не пощастить же
отак чоловікові!  крила).

В соняшника були руки і ноги,
 Було тіло, шорстке і зелене.
 Він бігав наввипередки з вітром,
 Він вилазив на грушу,
 і рвав у пазуху гнилиці,
 І купався коло млина, і лежав у піску,
 І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
 Щоб вилити з вуха воду,
 І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
 У червоній сорочці навипуск,
 Що їхало на велосипеді,
 Обминаючи хмари на небі
 І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
 Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Була колись у мене баба Корупчиха,
Мені і досі її руки світять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Мені і досі її руки світять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Мені і досі світ без неї темний.
Хто був голодний приходив до Корупчихи,
Вона кожного вузликом наділяла.
Хто був холодний грівся у Корупчихи
І виносив од леї вузлик у пазусі.
Хто був безсовісний, той лишався безсовісним,
А вона кожного вузликом наділяла.
Як насняться мені сни чорнюші
Прийде Корупчиха, розвяже вузлик,
Як насняться мені сни солодкі з калиною,
Прийде Корупчиха, завяже їх у вузлик.
Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,
Руки їй склали, не може завязати вузлика.
Я не вірю у скатерки-самобранки,
Вірю у вузлики баби Корупчихи.
Сам їх бачив, сам їх розвязував
І завязав їх навіки у памяті.
А Корупчиха білою хустиною запиналася,
Вузлика під шию ніколи не завязувала.
А ховали її у позиченій хустці,
Бо свої вона у вузлики повязала.

Як ти звучиш калиново-дубово,
 Рідна моя, моя матірна мово!

Слово мяке, оксамитове, байкове.
 Слово є дідове. Слово є батькове.

І Білодідове. І Сивоконеве.
І Чорноволове вже узаконене.

В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!

З тої халепи не вийшли б ми зроду,
Кляпи, здавалось, в ротах у народу.

Та щоб підняти тебе із гробовищ,
Встали до герцю Жулинський, Грабович!

Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.

Вороне чорний! Даремно ти крячеш!
Ріднеє слово жиє і є бачиш?

Рідна моя, українськая мова
Житиме вічно кльова, фірмова!

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Переведіть мене через майдан,
Туди, де бджоли в гречці стогнуть глухо,
 Де тиша набивається у вуха.
 Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де все святкують, бються і воюють,
Де часом і себе й мене не чують.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де я співав усіх пісень, що знаю.
Я в тишу увійду і там сконаю.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де жінка плаче, та, що був я з нею.
Мину її і навіть не пізнаю.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан
З жалями й незабутою любовю.
Там дужим був і там нікчемним був я.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де на тополях виснуть хмари пяні.
Мій син тепер співає на майдані.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть
Майдану тлумне тло
Взяло його у себе і вело ще,
Коли він впав у центрі тої площі,
А поля за майданом не було.