Незабаром після розстрілу тисячі ста одинадцяти політичних вязнів розпочалася чистка в рядах соловецького начальства. Начальника Соловецької вязниці Івана Апетера арештували 26 грудня 1937 р. і розстріляли в Москві 22 серпня 1938 р.
Його заступник Петро Раєвський начальником побув не довго лише до жовтня 1938 р. Відтоді він працював начальником Новочеркаської вязниці НКВД. 10 листопада 1939 р. його заарештували і невдовзі розстріляли.
Під «розстрільними» протоколами трійки УНКВД по Ленінградській області стоїть підпис Леоніда Заковського, справжнє імя якого Генріх Штубіс. Один з найвідоміших чекістів сталінської доби, латиш за походженням, Заковський належав до ревних виконавців репресивної політики, про його діяльність було створено чимало міфів і легенд.
Він був особою, близькою до Ф. Дзержинського, і зробив блискавичну службову карєру. Але його жорстокість вражала навіть колег. Про нього згадував колишній відповідальний співробітник НКВД М. Шрейдер: «Коли Заковський, відомий старим чекістам як карєрист і аморальна людина, прибув до Ленінграда, там розпочалися безпідставні арешти комуністів і керівних позапартійних співробітників, яких звинувачували у приналежності до троцькістсько-зіновєвської опозиції. Чекісти, які працювали у той період у Ленінграді, розповідали, що за наказом Заковського у числі інших було заарештовано, вислано або розстріляно багато радянських громадян лише за те, що вони мали таке саме прізвище, як вбивця Кірова Ніколаєв».
Активність начальника УНКВД по Ленінградській області у викритті ворогів народу була настільки бурхливою, що керівникам НКВД часом доводилося навіть стримувати його. Скажімо, коли Заковський написав довідку про незадовільну роботу військових заводів міста і вимагав покарати винних, то навіть Ягода здивувався: «А де тут контрреволюція, де шкідництво?»
Робота Заковського у Ленінграді дістала найвищу оцінку керівництва. 26 листопада 1935 р. він здобув звання комісара державної безпеки 1-го рангу, яке дорівнювалося званню командарма 1-го рангу і сучасному званню генерала армії, а потім нагороджений орденом Червоної зірки і орденом Леніна.
Заковський нахвалявся, що й самого Карла Маркса змусив би зізнатися у роботі на Бісмарка, і мав серед єжовців репутацію начальника, у якого всі 100% заарештованих зізнавались у шпигунстві.
Інколи Заковський і сам брав участь у знищенні «ворога». Коли Єжов розпочав чистки людей Ягоди, чекістів арештовували і розстрілювали одного за одним. Але заарештувати начальника 7-го іноземного відділу НКВД комісара 2-го рангу А. Слуцького не наважувався. Тоді він доручив Фриновському «розвязати» це питання. 17 лютого 1938 р. начальник ГУГБ запросив Слуцького до свого кабінету на доповідь. Невдовзі туди завітав Заковський і сів поруч із доповідачем. У середині доповіді Заковський несподівано накинувся на Слуцького та затис йому рота хустиною з хлороформом. Тут же з сусідньої кімнати зявився Альохін зі шприцом у руці й зробив жертві інєкцію отрути. Співробітникам НКВД повідомили, що Слуцький перенервував під час доповіді, а газета «Правда» надрукувала зворушливий некролог про вірного сина партії.
Та навіть і ця активність не врятувала Заковського від загибелі. 16 квітня 1938 р. його усунули з усіх посад у НКВД, через чотири дні призначили начальником будівництва Куйбишевського гідровузла, а ще через девять днів заарештували. 29 серпня 1938 р. Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Заковського на смерть. Вирок було виконано того ж дня.
Були знищені і його найближчі родичі.
16 серпня 1937 р. зявилася спеціальна директива М. Єжова:
«1. З 25 серпня розпочати і в двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів з числа утримуваних у тюрмах ГУГБ, засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій та інших контрреволюціонерів, які проводять у тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.
У Соловецькій тюрмі ГУГБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть у тюрмі злочинну роботу.
2. Всі перераховані контингенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВД підлягають розстрілу.
3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».
19 серпня 1937 р. ця директива надійшла у Ленінград, і Л. Заковський передав її для виконання своєму заступникові В. Гаріну. У серпні і вересні керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на вязнів, які підлягали розстрілу. Потім були складені «розстрільні» протоколи.
3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».
19 серпня 1937 р. ця директива надійшла у Ленінград, і Л. Заковський передав її для виконання своєму заступникові В. Гаріну. У серпні і вересні керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на вязнів, які підлягали розстрілу. Потім були складені «розстрільні» протоколи.
16 жовтня 1937 р. Л. Заковський надіслав заступникові начальника адміністративно-господарського управління УНКВД Ленінградської області капітану держбезпеки Михайлу Матвєєву розпорядження: «Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за 81, 82, 83, 84 и 85 от 9, 10 и 14 октября с/гВСЕГО в количестве 1116 человек РАССТРЕЛЯТЬ. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с Начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ Ст. майором Госбезопасности т. Апетер, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, привести приговора в исполнение согласно данных Вам лично указаний.
Исполнение донесите, представив по возвращении акты».
Соловецьких вязнів етапували морем до Кемі, звідти залізницею їх перевезли до Медвежєгорська в Карелії, де розмістили у слідчому ізоляторі НКВД. Саме тут 27 жовтня 1937 р. Матвеєв прийняв від Раєвського першу партію вязнів (207 осіб відповідно до протоколу 81). Звідси вязнів вивезли в урочище Сандармох, де того самого дня і розстріляли. Для катів це стало несподіваним уроком: вязні намагалися втекти і нападали на конвой. Тоді підсилили засоби безпеки. Решту увязнених, яких розстрілювали з 1 по 4 листопада, спочатку роздягали до нижньої білизни, звязували руки і ноги, затикали кляпом рота, а потім штабелями складували на вантажну машину й вивозили на місце розстрілу.
Матвеєв особисто (іноді за допомогою помічника коменданта УНКВД Ленінградської області молодшого лейтенанта держбезпеки Г. Алафера) в урочищі Сандармох щодня розстрілював від 180 до 265 вязнів. Розстрілював, як сказано в одному з документів, «быстро, точно и толково».
Після проведених екзекуцій М. Матвеєв був нагороджений («за успешную борьбу с контрреволюцией») цінним подарунком і орденом Червоної зірки. А невдовзі його заарештували за те, що він виконав незаконний, як зясувалось, наказ Л. Заковського і за знущання над соловецькими вязнями. 30 травня 1939 р. Матвеєва було засуджено Військовим трибуналом військ НКВД до 10 років позбавлення волі. Однак сидіти йому довелось недовго: почалась війна, і його у 1941 році звільнили, відновили у званні і в партії. Він повернувся в Управління НКВД Ленінградської області, під час війни був заступником начальника внутрішньої тюрми, став кавалером ордена Леніна. Він пережив війну, у 1949 році звільнився «за станом здоровя» і помер аж у 1971-му.
Ще 509 соловецьких вязнів, засуджених особливою трійкою Управління НКВД по Ленінградській області, були знищені в грудні 1937-го і в січні 1938 р. Вказівка Заковського Апетеру підготувати цих вязнів для передачі начальнику конвою датована 28 листопада 1937 р. За наявною версією, цих вязнів, серед яких також було чимало відомих українців, розстріляли на пустищі Койранкангас під Токсово.
Акти про виконання вироків цього разу підписані приятелем Матвеєва комендантом УНКВД Ленінградської області О. Полікарповим. Його доля склалася інакше: після арешту Матвеєва він зрозумів, що на нього чекає така сама доля, написав передсмертного листа і 14 березня 1939 р. застрелився.
І нарешті, останню групу соловчан-вязнів за протоколом 303 від 14 лютого 1938 р. розстріляли просто на Соловках. Підписав документи про розстріл майор держбезпеки Микола Антонов (Грицюк). А 23 жовтня 1938 р. він був заарештований і 22 лютого 1939 р. розстріляний.
Отже, всього було розстріляно 1627 увязнених. В тому числі:
1. За троцькістську діяльність 780.
2. За шпигунство 123.
3. За терористичну діяльність 106.
4. За нац. к/р діяльність 205.
5. За повстанську діяльність 147.
6. За фашистську діяльність 44.
7. За шкідництво 43.
8. За бандитизм (карний) 179.
«У підсумку, те, що відбувалося в урочищі Сандармох, як висловилася Оксана Забужко, це геноцид еліти. Сандармох є символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномена. І з того часу вона все ніяк не може відродитися».
Ю. Винничук