Соловецький етап. Антологія - Антология 7 стр.

Оце така була моя подорож до Фінляндії із 23.ІХ 29 р. по 6.Х 29 р.

2

Я мешканець Київської губернії X. 1919 року я пішов добровольцем в українську армію. Коли тяжко було встояти проти московської влади, змушене було одступити українське війско за кордон, і, коли війско переходило наше село, то я залишився вдома. Прожив я деякий час вдома, але шпигуни дознались, що я був в українському війску. 1926 року мене арештували та звинувачували мене, що я пішов добровільно в українське війско, та й ще за те, що нібито я, як ховався, то руйнував їхні комуни та палив колхози. І от, як попався у вязницю, тут прийшлось побачити тяжкі муки та випробувати їх на своїй шкурі; як начнуть робити допити, то таких тяжких мук певно ще не було нігде, як мучать московські кати. Розпікають залізо та прикладають до тіла того чоловіка, що його допитують, то кладуть руку в двері й придушують дверима, то загонять гарячі шпильки під нігті. Але все таки, які муки не задавали, то не могли з мене нічого випитати і не було явних доказів, але ж все таки порахували підозрілим контрреволюціонером, то й засудили на шість років Соловецької каторги. Зібрали нас в Житомирську вязницю 1000 чоловік і привезли нас на Соловки, станція Таїбула, і тут нас висадили з вагонів і привели до бараків, де були поселені бідні люде. Як глянув я на сих людей, то вони вже не похожі на людей, а на мерців, наче од довгого сну з того світа повставали. Зєднали нас докупи, то як глянеш кругом себе, то тих людей не сотні, а тисячі і все українці та частина кубанців та донців. Тут були старі люде по років 70 і молоді по років 16, а уроки давали всім однакові.

Уроки були такі, що дають зробити за день, то така людина, як мрець, не зможе виконати навіть і за тиждень, а як скажеш, що такого урока виконати нема сили, то за такі слова дуже карали, навіть і смертю: зараз роблять слідство звідкіля ти і за що сидиш, а через те питали, що між нами було скільки московських злодіїв. Як тільки не кацап, то зараз же убють і пишуть формулярі, або за побіг або як контрреволюціонер, що вів контрреволюційну пропаганду поміж каторжанами. Як виряжають на роботу чоловік чотириста, або більше, то дають конвоя чоловік 20, з них самі каторжане, які на волі працювали в «чека» та злодії, які робили збитки мирному населенню, от з них виходять страшні катюги. І кажуть невільникам, що ви зараз в нашому розпорядженні та дають свій наказ, що повинні іти по 5 чоловік уряд; хто поверне вбік, вліво чи вправо, чи вийде вперед, чи останеться іззаду, то зараз пускається рушницю у діло. Так воно і було; як довідались, що в кого є гарна одежа, що привіз з собою, то таку людину, хоч вона нікуди й не повертає, викликають з ряду невільників, відгонять від себе кроків на 20 та й стріляють. Людина пропадає, а ці катюги складають акта, що невільник втікав і за те застрілено його. Вищі кати цих катів нагороджують майном убитого.

Приходим у ліс, призначають уроки. Як глянеш на такий урок, аж всередині похолоне: як не працюй, то не виконаєш. Через такі великі уроки, що не можуть виконати, то невільники роблять себе каліками: одрубують собі пальці на руках і калічать ноги, щоб позбавитися такої тяжкої праці. А хто не виконає урока, то раздягають та й ставлять на мороз на годин 4 або 5. Багато було таких, що не видержувало такої стоянки і замерзали на морозі. Опісля кинуть мертве тіло під барак, та й лежить воно з тиждень. Приходить начальник командіровки та й каже, що всім так буде, коли не будуть виконувати уроків. Платили дуже гарно за цю працю 20 коп. за тиждень, а кормили ще лучше: рано в чотирі години дають сніданок не більш як 2 ложки каші, а у вечорі прийдеш з праці в годин десять або 11, як виконаєш урок, то одержиш 600 грамів хліба, кварту юшки з гнилої риби, в якій де-не-де плаває крупа, а не виконаєш уроку, то дають хліба 300 гр. і юшки менче та посадять у карцер, а там холодно і хворій людині повік не виконати урока і не вилізати з карцера.

Перед самою моєю утечою було вже дуже мало злочинного миру, а все селяне з України, як контрреволюціонери, багато українських священників та вчителів. Всього українського люду в Соловецьких лагерях знаходиться більше як 2 міліони. Звичайно, що з цих людей мало хто повернеться на свою милу Україну, та до рідних їм діточок, та вірної дружини, бо катування не зменшується, а збільшується. Над злодіями ще мають милость, а над цими політичними знущаються ще гірше, як знущались.

Приходим у ліс, призначають уроки. Як глянеш на такий урок, аж всередині похолоне: як не працюй, то не виконаєш. Через такі великі уроки, що не можуть виконати, то невільники роблять себе каліками: одрубують собі пальці на руках і калічать ноги, щоб позбавитися такої тяжкої праці. А хто не виконає урока, то раздягають та й ставлять на мороз на годин 4 або 5. Багато було таких, що не видержувало такої стоянки і замерзали на морозі. Опісля кинуть мертве тіло під барак, та й лежить воно з тиждень. Приходить начальник командіровки та й каже, що всім так буде, коли не будуть виконувати уроків. Платили дуже гарно за цю працю 20 коп. за тиждень, а кормили ще лучше: рано в чотирі години дають сніданок не більш як 2 ложки каші, а у вечорі прийдеш з праці в годин десять або 11, як виконаєш урок, то одержиш 600 грамів хліба, кварту юшки з гнилої риби, в якій де-не-де плаває крупа, а не виконаєш уроку, то дають хліба 300 гр. і юшки менче та посадять у карцер, а там холодно і хворій людині повік не виконати урока і не вилізати з карцера.

Перед самою моєю утечою було вже дуже мало злочинного миру, а все селяне з України, як контрреволюціонери, багато українських священників та вчителів. Всього українського люду в Соловецьких лагерях знаходиться більше як 2 міліони. Звичайно, що з цих людей мало хто повернеться на свою милу Україну, та до рідних їм діточок, та вірної дружини, бо катування не зменшується, а збільшується. Над злодіями ще мають милость, а над цими політичними знущаються ще гірше, як знущались.

Це що є описано в цьому листі то все правдиво. За свої покази присягаю перед Богом і Христом та святою Євангелією, що дійсно правда.

3

Покази.

Рік народження 1901-й 29 червня.

Мешканець Черніговської губернії.

От напишу Вам про те, як катують та знущаються комуністи над українцями та иншими народами, як кубанцями, та кавказцями, бо я там деякий час мешкав і там мене заарештували. А це було так: як я жив на Черніговщині, то у нас був повстанець Петренко, а носив назву Орел, то і я був у тім загоні. Ну все ж таки, скільки не боролись проти московських наїздників, но не сила наша була подолати цих кривавих катів, що знущались над Україною та над нашими батьками та братами, то прийшлось шукати собі виходи, хто які міг, тай розійшлись. Я таким чином, попав на Кавказ; тут я здибався зі своїми земляками українцями, що працювали на залізниці; були вони з Київщини та Поділля. Був К К Б це був старшина Українського війська. От вони і мене пригорнули до себе і начали ми працювати вкупі. Часто приходилось нам сумувати по своїй неньці Україні, дивлячись на ту неправду, що комуністи роблять. До нас ще приїхав один українець із Таврицької губернії Кость Головко. Тут ми почали працювати в своєму гурткові. Б пішов був, у свій час, разом з українським військом закордон. Та комуністична влада пустилась на хитрощі, оголосила свій маніфест, що всім тим подаровано, хто повернеться з закордону до С. С. С. Р. Таким чином повернувся добродій Б На Україні йому посади не було. Приїхав він на Кавказ, та не довго прийшлось тут працювати. Прийшли чекісти, арештували за те, що він українець, а діточок бідних та дружину вигнали на вулицю з хати. Скільки він не казав чекістам, що йому подаровано те, що було, то чекісти одповідали йому: «Тобі та всім таким, як ти, не дарується. Ми даруєм на папері, а не на ділі». І засудили його на Соловецьку каторгу.

Ми остались на залізниці працювати дальше. Головко Кость, це була людина освічена, мав звязок з тією організацією, що працювала про визволення України з-під гніту московського. От і ми й єднались до такої організації. І так заарештували нас 7 чоловік. Нас всіх привезли до Ростова в Д. П. У. і кинули кого куди. Ми з Костею попали в один підвал. Як зайшли ми у цей льох, а там людей, один на одному, як оселедці в бочці, та все кавказці. Стіни мокрі, на долі вода, діл цементовий. Води нарочито напускали чекісти для того, щоб людей мордувати. На добу дають 300 гр. хліба та чашку окропу. От прийшов кат тай став питати, хто за що сидить. Від кожного була відповідь: «не знаю». Звичайно, не знають. Тим, що сидять по 3 або 4 місяці без допиту може я і не повірив би, що задарма, але ж треба вірити, бо, наприклад, цей М, що з нами арештований, він зовсім не знав про нашу організацію, а за те тільки заарештований, що він близький земляк з Головком.

Просидів я три місяці в Д. П. У. І порахувати не можна було скільки за цей час ті криваві кати розстріляли там невинних людей. І стріляють так: укинуть у льох, посидить тиждень або 2, та й забирають удень на допит, а вночі стріляють. Як вийдеш вранці у двір, то побачиш скрізь кров людську і все стріляють людей вчених. А одної ночі взяли кавказців 26 чоловік, яких теж постріляно. А як з кого знімали допити, то дуже тяжко було переносити. От як, наприклад, брали мене: візмуть у 8 годин ранку і роблять допит до 12 годин вечора; як начнуть мордувати, то сидиш до тих пір, поки од тяжких мук у очах пожовкне і звалишся на діл, то тоді підіймуть; але вдруге не хотів би такого допиту. Один раз беруть мене на допити, начинає мене мордувати цей же самий слідчий, що і раніше допитував, по прізвищу Рашал. Мордував, знущався, як сам хотів із своїми допомогачами, коли ускакує помішник начальника Д.П.У. Зверєв та як узявся за мене: «тобі, каже, захотілося Вільної України, то ми таким даєм волю 8 золотників в потилицю»! Я йому одказав: «хіба людей можна стріляти?» То він, як підскочив, тай каже: «для нашої влади перестріляти вас половину, то ніякого не має значіння; нам дорога комуна, яку треба нам удержати, а вас хватить!» І прийнявся катувати мене, то я тільки опамятався в підвалі, коли Зверєва коло мене вже не було. Таким чином, через три місяці кінчився мені допит. Московська Колегія дала постанову: Головка Костя та Грушенка розстріляти, а нам по 5 та по 10 рік Соловецької каторги. Та й перевели нас до вязниці, а з вязниці одправляють у Соловки. Тут цих бідних людей кубанців та кавказців стільки було, що, як приходилось спати, то лягали по черзі, бо на кожну людину не приходилось шість вершків місця для того, щоб лягти спати. Сиділи люде у вязниці за те, що не могли виконати податків. За такі справи багато стріляли, та зсилали у Соловки на 8 або 10 рік. Дітей та дружину теж забирають та висилають теж на висилку у північний край. Так з українцями, кубанцями та кавказцями.