Мені було двадцять шість, я ні з ким не зустрічалася і щойно купила свій перший будинок. Це було моє перше «доросле» придбання. Підписавши всі документи, я вирішила зробити перерву й навідати друзів, перш ніж повертатися додому і збирати речі.
Моя подруга була не з тих, хто дотримувався формальностей, тож я приїхала і зайшла до її будинку. Коли я ввійшла до вітальні, то трохи стривожилася, бо на дивані сидів чоловік, якого я ніколи раніше не бачила.
Познайомившись із Мартіном, я не могла не помітити, що його одяг був жахливо скомбінований. Узагалі-то, я й сама не модниця, але про що він думав, коли вранці виходив із будинку?
Ми сиділи у вітальні й розмовляли, і я помітила, що Мартін говорив мало. Моя мама завжди навчала мене, що не давати людині вставити слово не тільки неввічливо, але й грубо. Тому я намагалася залучити його до розмови. Але щоб я йому не казала, у відповідь чула лише якесь бурмотіння.
Почувши його вимову, я помилково припустила, що він, напевно, розумово відсталий. Це б пояснило труднощі його вимови й манеру одягатися. Чомусь, коли люди стикаються з подібними ситуаціями, вони починають говорити гучніше і повільніше. Я не стала винятком і, дізнавшись тепер те, чого тоді не знала, можу сказати, що мала тоді, мабуть, ідіотський вигляд.
Кілька годин по тому я поїхала додому. Мені потрібно було багато чого спакувати, бо ж день переїзду швидко наближався.
Пізніше, за кілька днів, я пішла до крамниці, щоб купити жалюзі для свого нового будинку. Коли я їх побачила, то зрозуміла, що моя стандартна викрутка не підходить для цієї роботи. Отже, я попрямувала до будинку своєї подруги, щоб запитати, чи її чоловік не позичить мені електровикрутку.
Подруга пояснила мені, що залюбки позичить електровикрутку, але її чоловік ще не повернувся додому з роботи, а вона не знає, де він тримає інструменти. На мить замислившись, вона сказала, що в сусідній кімнаті сидить Мартін і вона запитає про інструмент у нього.
За кілька хвилин зайшов Мартін. Здавалося, його проблеми з вимовою погіршилися ще дужче. Я знову ж таки не могла не помітити його невдалий вибір одягу. Мартін сказав мені, що не лише має електровикрутку, а й згоден вирушити до мене й допомогти повісити жалюзі але він буде за кермом автівки.
Мій шлунок виконав сальто, я не знала, що відповісти. Хоча я завжди підтримувала людей із обмеженими можливостями і вважала, що в них мають бути такі самі права, як і в решти людей, я не була впевнена в тому, наскільки його інвалідність серйозна. Чи це завдання йому до снаги? Чи зможе він їхати? Чи слід мені йому довіряти? Зрештою, він був для мене цілковитим незнайомцем.
Я глибоко вдихнула і погодилася. Я знала, що якщо моя подруга не проти, то він усе зможе. Інакше вона попередила б мене. Сподіваючись на краще, я сіла у його вантажний автомобіль, і ми поїхали до мого будинку.
Приїхавши, Мартін дістав із вантажівки коробку з інструментами і зайшов усередину. Мушу сказати, я була відразу вражена. Перед тим як вішати жалюзі, він вимірював, щось відмічав і робив усе надзвичайно обережно, щоб не пошкодити мої гарні нові вікна.
Мартін переходив із кімнати до кімнати, вішаючи жалюзі, а я ходила вслід за ним. На той час мене дуже задовольняли його можливості. Я зрозуміла, що треба знову залучити його до бесіди. І тоді я щось помітила. Мартін чітко розмовляв, коли стояв спиною до мене. Щойно він повертався обличчям, його вимова ставала нерозбірливою.
І я зрозуміла. У Мартіна немає ніякої розумової відсталості. Але чому тоді в нього іноді виникають проблеми з вимовою?
Біля останнього вікна, стоячи спиною до мене, він повідомив, що наші спільні друзі збираються разом у пятницю, і запитав, чи не проти я приєднатися до них. Навіть не думаючи, я бовкнула «так». Цим я здивувала навіть саму себе, бо такого раніше ніколи не було.
Коли я вперше познайомилася з Мартіном, я б ніколи в житті навіть не подумала, що він стане моїм чоловіком, але через чотири місяці ми одружилися. На той час, коли промовляли обітниці, бурмотіння й заїкання майже не зявлялося. Кілька місяців по тому я розповіла Мартінові про своє перше враження від нього. Він засміявся і сказав, що бурмотів і заїкався лише тоді, коли дивився на мене, тому що вважав мене найгарнішою дівчиною, яку взагалі колись бачив, і через це нервував поруч зі мною. Моє серце розтануло
Ви можете запитати: «А що з невдало підібраним одягом?» Мартін дальтонік.
Думаю: ця історія показує, що не можна завжди довіряти першому враженню. Якби я так зробила, то останні вісім років не була б одружена з найчарівнішим чоловіком на світі.
Думаю: ця історія показує, що не можна завжди довіряти першому враженню. Якби я так зробила, то останні вісім років не була б одружена з найчарівнішим чоловіком на світі.
Тоні-Мішель Нелл2
Кохання на відстані
Для справжнього кохання навіть найменша відстань неймовірно велика, але й між найбільшими відстанями можна збудувати міст.
Ганс НьювенсОтже, як ви з ним познайомилися? Моя однокурсниця сіла поруч зі мною в кафе, трохи нахилившись, аби краще роздивитися мою обручку зі смарагдом.
Це було звичне питання, яке ставили мені люди, дізнавшись, що мені девятнадцять і я заручена, але мені завжди доводилося боротися з бажанням скривитися. Я знала, що, як би ввічливо я не відповіла, вони все одно битимуться об заклад, що наші стосунки будуть нетривалими.
Ми познайомилися онлайн
О, то вам допоміг Інтернет? запитала вона. Був 1999 рік, і майже кожна новина, повязана з Інтернетом, була про те, що він ідеально підходить для пошуку кавалера і/або сексуального хижака.
Ні. Ми познайомилися онлайн, але знали одне одного не дуже добре. Я жила в Каліфорнії, а він в Огайо. Ми були підписані на фан-групу однієї відеогри, і нам обом подобався гурт «Journey». Отже, Джейсон збирався в подорож, аби розвіртуалитися з людьми з нашої фан-групи, і так сталося, що саме тоді «Journey» виступав якраз недалеко від мене. Я запитала, чи не хоче він піти на концерт, а коли ми зустрілися, то одразу закохалися.
Він тоді служив на флоті?
Я похитала головою.
Ні. Він пішов на службу згодом, за шість місяців по тому. Ми заручилися просто перед його відїздом до навчального табору.
Коли однокурсниця йшла геть, її обличчя було спокійне, але я бачила, як вона впорядковує у своїй голові факти: стосунки двох молодих людей засновані на Інтернеті, відеоіграх і музиці; він служить на флоті; вони перебувають на двох протилежних узбережжях. Це звучало так, наче розлучення нас не обмине, якщо ми взагалі дістанемося вівтаря.
Я розуміла, як виглядає ця ситуація. І Джейсон також. Його друзі й родина відреагували скептично. Ми ніяк не могли захистити себе і своє кохання словами, не виставивши себе дурними та незрілими.
Ні, казав Джейсон, ми доведемо їм. Треба справді зробити це.
У казках і поп-культурі кохання з першого погляду перебільшено, наче співає божественний хор і відкриваються небеса. Насправді все відбувається майже непомітно. Ми познайомилися й одразу стали друзями. Джейсон був тим, кому я могла довіряти, уважливим і порядним.
Ситуація стала ще приголомшливішою, коли він справив таке ж саме враження на моїх надтурботливих батьків. Вони дозволяли мені поїхати на велосипеді до будинку моєї бабусі за десять хвилин від нас лише за тієї умови, якщо я, приїхавши, зателефоную додому, аби батьки знали, що я у безпеці.
Але цей стоїчний хлопець миттєво заслужив їхню довіру і повагу.
Через те, що ми жили на відстані тисяч миль4 одне від одного, наші перші залицяння відбувалися переважно за допомогою телефону й Інтернету. Наші нечасті зустрічі ми проводили за посиденьками в настільні ігри та під час повільних мандрівок торгівельним центром. В останній свій приїзд, перед тим як піти на службу, Джейсон продав свою побиту автівку й купив мені каблучку. Не було ніякого офіційного освідчення, ми й так дійшли висновку, що одружимося, а каблучка просто робила все зрозумілим для інших. Коли Джейсон був у навчальному таборі, я підрахувала: ми були разом одне з одним лише три тижні з минулих півроку. Напевно, наше поспішне заручення мало безглуздий вигляд і, дивлячись на ці цифри, я розуміла чому, але я й досі вірила, що в нас усе буде добре. Джейсон почувався так само і тримався за кожне моє повідомлення, яке я висилала йому, тоді коли впродовж наступних тижнів його товариші-моряки отримували щораз більше прощальних листів від своїх подружок.
Наше воззєднання сталося за півроку, коли Джейсон пішов із флоту. Було Різдво, і Джейсон у моїх обіймах був найкращим подарунком. Ми витримали сумніви інших людей стосовно наших стосунків, і наше кохання виявилося сильнішим. А Джейсон і досі захоплено грав у «Ерудита», і, коли він роздумував над своїми ходами, я мала достатньо часу на те, аби відновити в памяті його гарне обличчя. А коли наставала моя черга ходити, я ловила на собі його такий самий задумливий погляд.