Між нами сталася жахлива сцена. Вона неймовірно любляча жінка, містере Голмс. Якщо колись дружина любила чоловіка всім серцем і всією душею, то це вона. Жінка була вражена в саме серце тим, що я розкрив її жахливу та неймовірну таємницю. Вона навіть не захотіла спілкуватися. Нічого не відповідала на всі мої закиди й дивилася на мене диким, відчайдушним поглядом. Потім кинулася у свою кімнату та зачинилася там. З того часу відмовляється навіть бачити мене. Із нею служниця, котра працювала в неї ще до її заміжжя. Жінку звати Долорес. Це швидше подруга, ніж покоївка. Вона приносить їй їжу.
Отже, дитині безпосередня небезпека не загрожує?
Місіс Мезон, няня, заявила, що не залишить малюка ні вдень, ні вночі. Їй безумовно можна довіряти. Я більше боюся за бідного маленького Джека. Як я писав, вона вже двічі кидалася на нього.
Але жодного разу не вкусила?
Ні. Вона била сина Що страшніше тому, що Джек бідний, лагідний, маленький калічка.
Риси обличчя Ферґюсона змякли, коли він згадав про свого хлопчика.
Здавалося б, що його нещастя може зворушити будь-яке серце. Падіння в дитинстві і зламаний хребет. Але в нього золоте, любляче серце!
Голмс узяв учорашнього листа Ферґюсона та знову перечитав його.
Хто ще живе в вашому будинку, містере Ферґюсон?
Двійко слуг, котрі працюють у нас віднедавна. Ще є сторож Майкл. А також моя дружина, я сам, мій хлопчик Джек, немовля, Долорес і місіс Мезон.
Мені здається, ви не надто добре знали свою дружину до весілля!
Я був знайомий із нею всього кілька тижнів.
Скільки часу при ній Долорес?
Багато років!
У такому разі вона, ймовірно, краще за вас знає характер вашої дружини.
Авжеж, мабуть!
Голмс зробив якусь позначку.
Мені здається, сказав він, я буду кориснішим у Лемберлеї, ніж тут. Це, звісно, справа, яку треба розслідувати особисто. Якщо леді не виходить зі своєї кімнати, наша присутність не потурбує її. Втім, ми зупинимося в готелі.
Ферґюсон полегшено зітхнув.
На це я й сподівався, містере Голмс. Потяг вирушає о другій годині. Ви могли б скористатися ним
Певна річ, ми приїдемо. Зараз у нас спокійний період. Можу присвятити вашій справі всю свою енергію. Ватсон, зрозуміло, поїде з нами. Але є декілька питань, які б я хотів детальніше зясувати ще до свого прибуття. Як я збагнув, нещасна леді, мабуть, кидалася на обох дітей на свого власного малюка та на вашого сина?
Атож.
Але вона поводилася при цьому по-різному, чи не так? Наприклад, відлупцювала вашого сина?
Одного разу палицею, іншого голими руками.
Вона не пояснила, за що його бє?
Ні, лише повторювала, що ненавидить його.
Що ж, у мачух таке трапляється. Так би мовити, фантомні ревнощі. Леді ревнива за своєю натурою?
О, так! Вона дуже ревнива усією силою свого гарячого південного кохання.
Але хлопчик Йому, здається, пятнадцять років? Імовірно, він розумово дуже розвинений, хоча тіло його й покалічене. Як він пояснює її витівки?
Ніяк. Каже, що не давав їй жодного приводу.
А раніше вони були друзями?
Ні. Вони ніколи не любили один одного.
Кажете, він дуже привязаний до вас?
Немає в світі іншого такого ж відданого сина. Моє життя його життя
Голмс знову зазначив щось у своєму нотатнику. Якийсь час він мовчав у задумі.
Без сумніву, ви до другого вашого шлюбу були неабиякими друзями з вашим сином. Ви були дуже близькі, еге ж?
Дуже!
І лагідний хлопчик, імовірно, гаряче шанував память про свою матір?
Ще б пак!
Дуже, дуже цікавий характер. А ось іще один цікавий для мене момент: дивні витівки леді щодо свого малюка та до вашого сина відбувалися одночасно?
У першому випадку так. Вона наче знавісніла й зірвала свою лють на обох. А в другому випадку постраждав лише Джек. Місіс Мезон ні на що не скаржилася.
Це, звісно, ускладнює справу
Я не зовсім розумію вас, містере Голмс!
Можливо. Просто створюю попередню теорію та чекаю, поки час дасть мені в руки нові факти. Це кепська звичка, містере Ферґюсон, але людська природа слабка. Боюся, ваш приятель повідомив вам перебільшену оцінку моїх наукових методів. Поки що скажу лише, що ваша справа не здається мені нерозвязною й що ви можете чекати нас у себе завтра.
* * *Був сірий туманний листопадовий вечір, коли ми, залишивши свої речі в містечку, підходили до старовинної ізольованої ферми, в якій жив Ферґюсон. Сам господар чекав нас у великій центральній залі. У стародавньому каміні палав вогонь На стінах висіла старовинна зброя. Раптом Голмс обернувся.
Був сірий туманний листопадовий вечір, коли ми, залишивши свої речі в містечку, підходили до старовинної ізольованої ферми, в якій жив Ферґюсон. Сам господар чекав нас у великій центральній залі. У стародавньому каміні палав вогонь На стінах висіла старовинна зброя. Раптом Голмс обернувся.
Ого, сказав він, а це що таке?
У корзині в кутку лежав собака. Він повільно встав і підійшов до свого господаря. Тварина ступала з важкістю. Її задні лапи рухалися якось дивно, а хвіст був опущений униз. Вона лизнула руку містера Ферґюсона.
Що ж це таке, містере Ферґюсон?
Собака!
А що з ним?
Це загадка навіть для ветеринара. Щось на кшталт паралічу Якийсь дивний менінгіт, пояснив лікар.
Темні очі собаки зупинилися на нас. Він, безумовно, розумів, що розмова про нього.
І це сталося раптово?
За одну ніч!
Давно?
Десь місяців чотири тому.
Дуже цікаво. Дуже показово
Що ви бачите в цьому, містере Голмс?
Підтвердження своїх думок!
Змилуйся, Господи, про що ви думаєте, містере Голмс? Можливо, усе це для вас лише цікавий ребус. Але для мене це питання життя та смерті. Моя дружина злочинець, моє маля у постійній небезпеці Не бавтеся зі мною, містере Голмс! Усе це дуже серйозно.
Він весь аж тремтів. Голмс по-дружньому взяв чоловіка під лікоть.
Боюся, вам буде дуже важко, якщо не вирішити цю загадку, сказав він. Я хотів би пошкодувати вас, наскільки це в моїх силах. Зараз нічого більше сказати не можу, але сподіваюся, що закінчу цю справу, перш ніж залишу вашу оселю.
Дай Боже, містере Голмс!.. Даруйте, джентльмени. Я піду нагору в покій дружини й зясую, чи немає там якихось змін.
Минуло кілька хвилин.
Коли наш господар повернувся, з його темного обличчя неважко було здогадатися, що все було, як і раніше. З ним прийшла висока, худорлява та смаглява дівчина.
А чай готовий, Долорес? спитав Ферґюсон. Простежте, щоб вашій господині нічого не бракувало.
Вона дуже хвора, заридала Долорес, обурено дивлячись на Ферґюсона. Вона не хоче їсти. Вона нездужає Потрібен лікар. Я боюся залишатися з нею без медика.
Ферґюсон питально поглянув на мене.
Я буду дуже радий чимось допомогти
Чи забажає леді прийняти доктора Ватсона?
Я й не питатиму її! Їй потрібен лікар Ходімо зі мною!
Вже йду!
Я пішов за дівчиною, котра схвильовано вела мене якимось звивистим коридором. Ми підійшли до масивних, обкутих залізом дверей. Поглянувши на них, я подумав, що Ферґюсонові нелегко було б проникнути в кімнату своєї дружини силою. Дівчина витягнула ключа з кишені, і важкі дубові стулки рипнули на петлях. Я увійшов, і покоївка шпарко замкнула за мною двері.
Без сумніву, жінку, котра лежала на ліжку, била пропасниця. Вона, здавалося, перебувала в напівпритомному стані, та коли я увійшов, підняла на мене свої прекрасні, але змучені очі. Побачивши незнайомця, жінка, либонь, заспокоїлася й опустилася на подушки.
Я підійшов до хворої, сказав кілька підбадьорливих слів. Вона не рухалася, поки я перевіряв пульс і міряв температуру. У мене склалося враження, що її недугу викликало сильне нервове потрясіння.
Вона лежить так уже цілий день, навіть два дні. Боюся, що вона помре! зронила покоївка.
Жінка обернула до мене своє розпашіле гарне обличчя. Де мій чоловік?
Він унизу й хотів би вас бачити.
Не хочу його бачити! Не бажаю.
Здавалося, вона починає марити.
Злий дух! Що маю робити з цим бісом?
Чи не можу я чимось допомогти?
Ні! Ніхто не може мені допомогти! Все скінчено Все згинуло Що б я не робила, усе згинуло
У цієї жінки була дивна фантазія. Я ніяк не міг уявити собі милого Боба Ферґюсона нечистою силою.
Ваш чоловік палко кохає вас, сказав я. Він дуже непокоїться через те, що трапилося.
Красуня знову зупинила на мені свій погляд.
Він кохає мене! Ага!.. А хіба я його не люблю? Я приношу себе в жертву, щоб не розбити йому серце. Ось як я його кохаю. А він міг подумати, міг сказати про мене таке
Він такий нещасний. Але він не може зрозуміти!
Він не може зрозуміти? А мав би повірити!
Не хочете побачитися з ним? знову поцікавився я.
Ні, ні. Не можу забути його жахливих слів! І його погляду. Не хочу бачити його. А тепер ідіть Ви нічого не можете для мене зробити. Скажіть йому лише одне: я хочу бачити свою дитину! Маю на це право. Це єдине, що маю йому сказати.