Свого часу вона багато довідалася від Семена про перипетії базарного життя. У часи торгівлі відео Семена не раз арештовувала міліція, і він під час арештів примудрявся завязати купу корисних знайомств. Колишні сержанти сьогодні вже стали майорами й полковниками, займали поважні посади і ставилися до Семена як до друга юності, свідка їхнього професійного й карєрного зростання. Доля? Звісно, доля!
І раптом Вероніка здригнулася. Її кинуло в крижаний холод, у прірву. Вона згадала те, що трапилося сім років тому й чого, за обіцянками її психотерапевта, вона більше ніколи в житті не мала б згадувати.
Вона у відчаї глянула у вікно, на пухнасті сніжинки, що кружляли і плавно падали додолу. Її права долоня мимоволі ковзнула стільницею і вперлась у горнятко з недопитим чаєм. Через мить воно полетіло вниз. Дзенькіт розбитого фаянсу відвернув Вероніку від думок. Вона обернулася, поглянула на підлогу, на білі скалки горнятка. Її трохи попустило. Але той раптовий душевний холод зненацька перетворився на фізичний. Вероніку лихоманило. Вона зайшла до спальні, знайшла у шафі теплий норвезький светр. Надягнула його поверх «адідасівської» спортивної курточки. Далі рушила до ванної й закуталась у махровий халат смарагдового кольору подарунок Семена на минулий День Валентина. Підперезалась тугіше. Уся та коротка метушня з утеплюванням чи то душі, чи тіла повернула її в реальність.
Великі уламки горнятка вона позбирала пальцями. Дрібніші змела віником. Протерла підлогу й вирішила вийти під сніг. Білий колір завше її заспокоював, змушував почуватися маленькою, допитливою й беззахисною дівчинкою. Їй згадалось, як вона всього боялась у віці чотирьох-пяти років. Боялась опинитися самою посеред засніженого поля, коли їздила з батьками до знайомих у село під Києвом. Боялась підходити близько до шосе, яким мчали велетенські гуркітливі вантажівки. А найцікавіше, що їй подобалося відчуття страху, як багатьом дітям подобаються страшні казки, розказані на ніч вони не відпускають дитину в сон, змушують зазирати під ліжко й засинати з увімкненим світлом, щоб чудовиська й страховиди з казок не прослизнули до дитячої спальні.
Замість махрового халата Вероніка одягла довгу коричневу дублянку, перед тим обмотавши шию шаликом з козячої вовни.
Зараз вона прогуляється вздовж високого потужного заднього муру Софіївського собору. Дійде до Стрітенської, далі до Рильського провулка, і назад. І так разів зо три-чотири. Це її перевірений маршрут заспокійливої прогулянки. І якщо з неба падає сніг, а вона крокує вздовж високої білої монастирської огорожі, то все у світі владнається. У її внутрішньому світі. Інший світ їй непідвладний.
9
Місто Бориспіль. Вулиця 9 Травня
Після «зникнення» Мурика життя у Діми вдома стало похмуре, як ніч. Валя по пять разів на день висилала Діму в різні закутки міста, де, згідно з чутками й неперевіреними даними, бачили великого сірого кота, що за описом і фото нагадував зниклого. Весь Бориспіль уже був обклеєний розксереними оголошеннями з фотографією Мурика та жалібним проханням «знайти за винагороду». Валя навідріз відмовилася від пропозиції чоловіка написати «за розумну винагороду». Діма вже й сам нерадий був, що втрутився зі своїми порадами у невдячну справу підготовки оголошення про зникнення кота, якій дружина віддалася цілковито. Невдячну хоча б тому, що ніхто не міг повернути їхнього Мурика. Точніше, знайти його прах теоретично могли, але такий фінал справи навряд чи потішив би Валю.
Отож Діма просто терпляче чекав, поки жіноче серце заспокоїться. Ходив собі на службу, контролював регулярне й відповідальне обнюхування багажу пасажирів, що відлітали й прибували. Стежив за настроєм Шаміля. А коли повертався додому, то потрапляв в атмосферу безмежного горя. Передбачаючи прохання дружини, сам казав: «То я піду Мурика пошукаю», і перебирався до гаража, де зручніше облаштував свій куток між задньою стіною будівлі й старим БМВ. Навіть спіральний нагрівач собі там поставив, щоб тепліше було.
Там, у гаражі, його й застали Борис і Женя. Спершу вони, як і належить, зайшли до будинку. Валя повідомила їм, що Діма подався на пошуки кота. Чоловяги були тямовиті, тож, вийшовши з подвіря, відразу рушили до гаража.
Слухай, це повний абзац! збуджено почав Борис, коли вони влаштувалися у зручному запліччі гаража біля нагрівача. Три дні його вдома не було!
Отож Діма просто терпляче чекав, поки жіноче серце заспокоїться. Ходив собі на службу, контролював регулярне й відповідальне обнюхування багажу пасажирів, що відлітали й прибували. Стежив за настроєм Шаміля. А коли повертався додому, то потрапляв в атмосферу безмежного горя. Передбачаючи прохання дружини, сам казав: «То я піду Мурика пошукаю», і перебирався до гаража, де зручніше облаштував свій куток між задньою стіною будівлі й старим БМВ. Навіть спіральний нагрівач собі там поставив, щоб тепліше було.
Там, у гаражі, його й застали Борис і Женя. Спершу вони, як і належить, зайшли до будинку. Валя повідомила їм, що Діма подався на пошуки кота. Чоловяги були тямовиті, тож, вийшовши з подвіря, відразу рушили до гаража.
Слухай, це повний абзац! збуджено почав Борис, коли вони влаштувалися у зручному запліччі гаража біля нагрівача. Три дні його вдома не було!
Кого? спитав Діма, у чиїх думках головне місце посідав «зниклий» Мурик.
Та велосипедиста того! випалив Борис. Його дружина в істериці билася! Я з тією повісткою до нього три дні ходив, лише дружину заспокоював. Казав їй, що він, може, ховається десь, щоб та повістка його боком обійшла. А нині вранці приходить додому, худий, як дідько!
Та він і так худий був! пригадав Діма.
А став іще худіший, обличчя суцільний тобі Бухенвальд, вилиці стирчать. І знаєш, що він їй сказав?! Що він на велосипеді до Чернігова їздив, до племінника!
А навіщо? запитав Діма.
І я його те саме спитав: навіщо? А той лише плечима знизав!
Ні-і, протягнув Женя, який досі сидів мовчки. Він потім щось про брак утоми говорив Казав, що відчув зайву бадьорість у тілі, то й вирішив рвонути кудись подалі
Випити хочете?
Борис хитнув головою заперечливо, а Женя радісно кивнув.
Діма поставив на табуретку, що правила за столик, тарілку з квашеними огірками і наповнив дві чарки. Але перш ніж випити, поскаржився на дружину, що побивається за зниклим котом.
Мине, заспокоїв його Боря.
Коли? Я вже не витримую! Удома така атмосфера, ніби в кожній кімнаті по пять мерців неоплаканих лежить.
То знайди схожого кота, на обличчі Бориса вималювався дуже серйозний вираз. І вдай, ніби це Мурик! Він же звичайний, сірий був! Таких вулицями сотні бігають
Їй серце підкаже, що не той кіт, засумнівався вголос Діма.
Серце? Та байки то все! Жінки самі про себе ці казки вигадують, щоб добрішими здаватися. А самі Женя обірвав сам себе, схопив чарку і нервово перехилив. Потім хруснув у роті огірком.
Та годі про котів! Борис вирішив змінити тему розмови. Ти лікаря знайшов якогось?
Його погляд уперся в очі Діми.
Якого лікаря?! Я кота шукаю
Завязуй зі своїм котом. Пошукай лікаря. Або аптекаря. Аптекарі на ампулах краще розуміються.
Ти ось що зроби, Женя підняв вказівного пальця, щоб привернути до себе увагу. Візьми ампулу й піди до аптеки. Скажи, що знайшов і не знаєш, що це таке!
Та це й ти можеш зробити! відповів на пропозицію господар гаража. Чого це я маю по аптеках ходити?
Справді, кивнув Борис, пригладжуючи вуса і уважно дивлячись на Женю. Займися цим!
Гаразд, мить повагавшись, погодився той. Давайте мені три ампули, і я піду, словом.
Діма видобув з присунутої до стіни пластикової валізи три ампули. Женя поклав їх до кишені куртки, кивнув на прощання і вийшов.
Борис і Діма перезирнулися.
Він що, образився? спитав Діма.
Борис мовчки махнув рукою.
Хлюпни й мені чарочку, попросив він.
Діма налив.
Треба було з нами, на трьох, сказав він.
Я на трьох більше не пю, похмуро повідомив Борис. Пити на трьох це друга ознака алкоголізму.
А перша?
Перша? Це пити на самоті
Знаєш, мені наплювати, що в цих ампулках наркотик чи ліки від раку. Головне вигідно їх продати,
поділився після чарки горілки Борис. Я б тоді доньку в університет влаштував, на платне навчання. А ти справді, знайди схожого кота, виваляй його в багнюці й додому принеси. Скажи, що він по кицьках волочився і на себе не схожий Вона й заспокоїться. Та й не кота їй треба, а дитину!
Це наша справа! став на захист дружини Діма.
Певно що ваша, погодився Борис, підводячись із саморобної деревяної лавочки. А валізочка наша справа. І краще б її чимшвидше закінчити!
10
Київська область. Макарівський район