Іра кивнула з розумінням. А тільки-но взялася до вівсянки, так їй тепло й затишно стало, що всі питання і поставлені, і замовчані кудись звітріли. Та й слух у неї, здавалося, перекинувся, наче скляний гранчак. Внутрішнім став. І почула вона, як у роті вівсянка пережовується, як молоко в грудях прибуває, як бється серце гучно і впевнено.
11
Київ. Вулиця Рейтарська. Помешкання номер 10
А зима й далі була мякою й ненавязливою. Сніжок то випаде, то розтане від якогось незрозумілого подиху теплого вітру, і тут-таки знову замерзне, перетворившись на ожеледь. І тоді вже ступаєш по нерівному хіднику обережно, чекаючи нового снігу, що притрусив би слизьку доріжку.
Семен поїхав кудись ще досвіта. Обіцяв до пятої повернутися. Вероніка зранку пішла купити харчі. Витратила годинку на телефонну розмову зі своєю знайомою Танечкою. Дізналася багато про її нового чоловіка, який був на три роки молодший за Таню, але, за її словами, вирізнявся неабияким життєвим досвідом. Що мала Танечка на увазі під «життєвим досвідом», Вероніка вирішила довідатися під час особистої зустрічі, про яку вони, зрештою, наприкінці телефонної бесіди й домовились.
А час того дня нікуди не поспішав. І сніжок то падав, то зупинявся. Згадавши знічевя про користь свіжого повітря, Вероніка вирішила прогулятися. Але, позаяк була в гарному настрої, рушила не до масивного заднього муру Софіївського заповідника, а до рогу трьох кавярень до перехрестя Стрілецької та Ярославового Валу
Отам вона й стала свідком сценки, яку ані трагічною, ані комічною не назвеш.
Елегантно вбрана жінка років пятдесяти, у песцевій шубі до пят і вишуканих чобітках в одній руці тримала молоток, а в другій невеликий вінок із соснових гілок, прикрашений кількома штучними трояндами й чорною стрічкою з написом сріблястими літерами. Між жінкою й стіною наріжної кавярні стояв хлопчина у джинсах і темній куртці. На вигляд йому було років вісімнадцять. Погляд переляканий, вираз обличчя такий самий. Він щось говорив до жінки, хаотично жестикулюючи.
На вродливому обличчі жінки зі строгими рисами вималювалися подив і гнів. Вероніка шкірою відчула, що неодмінно мусить стати поруч з жінкою й підтримати її, незалежно від суті суперечки.
І варто було Вероніці підійти ближче, як суть суперечки стала ясна наче літній день.
Його тут убили, а цей шмаркач не дає мені вінок на цвяшок повісити! проказала дама у песцевій шубі просто в обличчя Вероніці. Ви уявляєте?! Он на Рейтарській, біля кавярні «Двері» машину підірвали, і там вінок уже років пять висить, нікому не заважає!
Це приватна власність, бурмотів хлопчина, переводячи погляд з дами з вінком і молотком на Вероніку й назад.
А якщо б тут твого батька вбили? спокійно запитала Вероніка, прицвяхувавши хлопця до стіни холодним поглядом.
Та до чого тут мій батько? невпевнено заперечив той. Це ж кавярня, а не цвинтар! Сюди пива попити приходять!
Мій чоловік теж до вас ходив! сказала дама в шубі й підібгала нижню губу, наче виражаючи в такий спосіб зневагу до цього нікчемного молодика.
Ідіть до директора й домовляйтеся, я тут ні при чому! Мені сказали прибрати вінок і все! Я ж тільки охоронець
У мого чоловіка сорок таких охоронців, розсердилася Вероніка. Я йому скажу
Не потрібно, спокійно проказала до Вероніки дама в шубі. Де твій директор? звернулася вона до охоронця.
Там, вказав він поглядом на кавярню.
Потримайте! дама простягнула Вероніці вінок і молоток.
Ходімо! звеліла вона хлопцеві.
Вони вдвох зайшли до кавярні. А Вероніка лишилася стояти на хіднику, притрушеному снігом. Вона помітила цвях, вбитий у стіну будинку. Повісила на нього вінок, а молоток прихилила руківям до стіни унизу. Тепер стояти було зручніше.
Дама у шубі вийшла хвилин через пять. Найперше поправила вінок, що висів трохи косо. Підняла молоток з хідника.
Домовилася, сказала спокійним тоном. На вихідні буду знімати, а в будні його не чіпатимуть
Ходімо до мене, кави попємо, запропонувала Вероніка. Я тут поруч мешкаю.
12
Аеропорт Бориспіль
Дімина зміна починалася о девятій ранку. Ніч минула спокійно. Пасажири тієї зміни всі як один виявилися законослухняними, тож скільки не принюхувався Шаміль, його очі жодного разу не засяяли радістю. Вантажників Бориса й Жені також не було, їхні зміни не збіглися з Діминою.
«Воно й краще, міркував собі Діма, зиркаючи на годинник і згадуючи про чорну пластикову валізку, що лежала в його гаражі. Викинути б її до біса та й забути про все!».
Лишався ще один рейс. Потім кінець зміни, й службовий автобус розвезе потомлених нічних трудівників по домівках.
Коваленко! раптом долинуло з кишенькової рації. Зайдіть до начальника митниці!
Йду! відповів у чорну «мильницю» Діма й стурбовано глянув на Шаміля.
Сидіти, наказав вівчарці й вирушив до начальства.
Начальник зустрів його кивком голови й холодним поглядом. Він сидів за робочим столом і крутив у руках окуляри з ледь затемненими скельцями. Монітор з клавіатурою були зсунуті на правий край столу, а кілька папок з паперами на лівий.
Дванадцятого вранці твоя зміна була?
Так, відповів Діма.
Якийсь багаж по нашій лінії затримувався?
Здається, ні, Діма напружився і силкувався втримувати обличчя незворушним, щоб випадково не викликати підозри начальства. Якщо й було щось, то мусить бути задокументоване він кивнув на компютер.
Одна валізочка, начальник видобув з-під папки аркуш паперу з текстом, начепив на ніс окуляри й зачитав: «Чорний пластиковий, фірми «Смарт-кейс».
Знову зняв окуляри й повернув свій холодний погляд на кінолога:
Пройшов реєстрацію на ранковий рейс до Відня, але до аеропорту призначення не долетів. Пригадуй!
Діма заперечливо покрутив головою.
Вилучення багажу тієї зміни точно не було, вже твердіше промовив він.
Ясно! Значить, вантажників робота! Ну, добре, йди! видихнув начальник.
У цьому «добре, йди» Діма вчув загрозу пострілу в спину.
До багажного відділення тим часом приїхали валізки з Амстердама. Діма з Шамілем обійшли їх, але й тут усе було чисто.
Уже вийшовши зі службового автобуса, Діма зупинився біля кавярні, міркуючи, чи не посидіти йому тут з півгодинки. Додому не хотілося. Там, на кухонному підвіконні, Валя поставила у рамці фото Мурика, ще й чорну смужку паперу внизу на кутик приклеїла. Цей траур за Муриком починав діяти Дімі на нерви. «Здуріла вона, чи що?» думав він про дружину.
До будинку заходив з осторогою. Але Валі вдома не було. На кухонному столі в маленькій тарілці, прикритій зверху емальованою мискою, лежали два ще теплі сирники. Чайник на плитці також був іще теплий.
Діма розвернув фото на підвіконні котом до вікна й спокійно поснідав. Випив чаю.
Він пригадав розмову з начальником, який цікавився чорною пластиковою валізкою. Діма раптом уявив собі несподіваний обшук у його будинку й гаражі. Думки завмерли від переляку.
Набрав по мобільному вантажника Бориса.
Треба терміново зустрітися, сказав йому нервовим тоном.
Що, лікаря знайшов? спитав той.
Гірше.
Можу ввечері заїхати.
А раніше?
Раніше ніяк, я ж на роботі.
Розмова не заспокоїла Діму. Він вийняв з тумбочки в коридорі дві господарські торби. Пішов з ними до гаража. Переклав у них коробки з ампулами і взявся по порожній валізці гамселити сокиркою. Думав, розкришиться на дрібні шматки, які можна в пакет і до сміттєвого бака. Але пластик «Смарт-кейса» виявився міцним. Сокирка лишала на ній то дірки, то вмятини, але більшої шкоди завдати валізці була неспроможна. Покинувши цю справу, Діма повернувся до будинку. Спати йому не хотілося.
Він знову сів у кухні. Написав дружині записку: «Валю! Я пішов шукати Мурика». Вийняв з рамки фотографію кота й поклав її до внутрішньої кишені піджака.
Морозяне повітря надворі трохи збадьорило Діму, але втома з нічної зміни лежала на його плечах важким тягарем. Тому й бадьорість ця була якоюсь пригніченою.
Але рішення було прийнято, і відступати Діма не збирався. Сьогодні він купить на Пташиному ринку у Києві такого самісінького Мурика, за сірого кота навряд чи хтось проситиме більше двадцяти гривень. Купить, привезе і хай Валя шукає «10 відмінностей», як у старих журналах на передостанній сторінці. Усі сірі коти однакові, всі люблять пожерти, тому однаково лежатимуть у кухні під теплою батареєю, слідкуючи закоханими очима за господинею, яка готує їжу.
У маршрутці на Київ було тепло, і радіо «Шансон» співало огидним голосом про «тьотю Шуру з Тобольська». Всівшись у задньому ряду на мяке сидіння, Діма задрімав.
13
Київ. Вулиця Грушевського. Маріїнський парк
Наступного ранку весь Маріїнський парк був укритий сніговим пухом. Він лежав на голих галузках дерев, на алеях, створюючи враження чогось святково-весільного.