Володимир Худенко
OLYA_#2
УСІ ПЕРСОНАЖІ ВИГАДАНІ.
БУДЬ-ЯКІ ЗБІГИ ВИПАДКОВІ.
Дорогі товариші!
У день славної річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу, Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Радянський уряд сердечно вітають вас із великим святом та бажають вам нових звершень у праці, навчанні, військовій службі, радості та щастя у житті!
Із почуттям високої гордості зустрічають цю дату радянські люди, народи братських країн та все прогресивне людство. Усе життя радянського суспільства натхнене історичними рішеннями XXVI зїзду КПРС. Керуючись безсмертним ученням марксизму-ленінізму та творчо розвиваючи його, наша партія впевнено крокує в майбуття! Шляхом будівництва нового життя Радянський Союз прямує разом із країнами соціалістичної співдружності. Неухильно поглиблюється наша всебічна співпраця в боротьбі за зміцнення позицій соціалізму, за мир та безпеку народів. Соціалістичним країнам доводиться вирішувати свої творчі завдання в складній міжнародній обстановці. Імперіалістичні хижаки намагаються підірвати їхню єдність, основи суспільного ладу. Роздмухуючи брехливу кампанію навколо міфу про радянську військову загрозу, вони гарячково нарощують гонку озброєнь. Форсування зловісних планів НАТО, розміщення нових американських ракет середньої дальності в Європі, розгортання виробництва нейтронної зброї, спроби загострити обстановку на Близькому та Середньому Сході, в Африці та Південно-Східній Азії, в Карибському басейні підсилюють загрозу миру та міжнародній безпеці. Агресивним підступам імперіалізму країни соціалістичної співдружності протиставлять ясний та послідовний курс на зміцнення миру, приборкання та припинення гонки озброєнь, справедливе врегулювання кризових ситуацій за столом перемовин. Саме така політика визначена утвердженою XXVIзїздом КПРС Програмою Миру на вісімдесяті роки. Ця політика повністю схвалюється та підтримується братськими соціалістичними країнами. З огляду на різке зростання агресивності імперіалізму та його поплічників Комуністична партія і Радянський уряд приділяють неослабну увагу зміцненню боєздатності нашої Вітчизни. Радянські Збройні Сили мають усе необхідне, аби дати нищівну відсіч будь-якому агресору. Безмежно віддані Вітчизні, Комуністичній партії та своєму народу, радянські воїни достойно виконують свій патріотичний та інтернаціональний обовязок. КПРС та Радянська держава разом із братськими країнами соціалізму, за підтримки всіх революційних, миролюбних сил ведуть запеклу боротьбу за збереження та зміцнення миру на нашій планеті. Ми і надалі будемо робити все необхідне, аби забезпечити мирні умови для будівництва комунізму, мирного співіснування країн, задля запобігання загрози нової світової війни.
У день славної 64-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції ми звертаємось до робітничого класу, колгоспного селянства, звитяжних воїнів Радянських Збройних Сил, до нашої молоді з гарячим закликом і надалі достойно продовжувати справу Жовтня, неухильно кріпити могутність нашої великої Батьківщини і братство народів СРСР! Ми звертаємось до народів, парламентів та урядів усіх країн із посланням миру та доброї волі!
Хай живе Велика Жовтнева соціалістична революція!
Хай живе мир та дружба поміж народами!
Хай живе і процвітає наша Вітчизна Союз Радянських Соціалістичних Республік!
Слава Великому Жовтню, що відкрив нову еру в історії людства!
ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ КПРСВЕРХОВНА РАДА СРСРРАДА МІНІСТРІВ СРСР
Chapter One
THE LAST TRAIN
1
Залізнична гілка була зовсім близько, і понурими липневими ночами поїзди раз од разу порушували дрімотну тишу окраїнного житлового масиву. Прогуркотить товарняк, а близько полуночі швидкий пасажирський з області, збавить швидкість, утробно гух-гух, гух-гух, та й підповзе спроквола до безликої станції. Постоїть там, пожде, покуняє між верб, ліхтарів, залитих їхнім матовим світлом перонів. Та й забереться геть. За ним прогуркотить, не спинившись, товарняк один чи два. І так всеньку ніч.
А перед ранком, в глуху й одиноку пору, промчить приміська електричка. Гух-гух Гух
І так всеньку ніч, всенькі ночі, всенькі літа і роки. Немовби тиша, понура й росяниста, бездонна. Десь скрипнули двері підїзду, десь гавкнув пес, завив на холодні зорі. І змовк. І тиша. Лиш мляві подихи вітру в розчинене вікно. Шелест стемнілих алей. Тріск цвіркуна у зівялих травах.
Та знов поїзди
Поїзди
Повзуть собі крізь тишу сонних омертвілих міст в глуху замогильну пітьму приреченої країни. Риплять, гуркотять приколисують сплячих.
2
Поїзд приколисав її, і вона ледь дрімала, притулившись чолом до змокрілого скла. Їй снився той млявий задушливий липень, громи над безкраїми нивами, зливи, розквашені рани світань. Снилось ТЕ літо, його лагідні руки, тепло од долонь, задуха квартири і гул літаків у журливих ночах, пянке палахтіння зірок.
Вега, Данеб, Альтаїр Чи як він казав?
Вега, Данеб я люблю тебе, Олю. Люблю
Поїзд спинився десь біля Ярги вона чула крізь сон, як він став і довго стояв потому. Аби рушив, то й не збудилась би, а так довелось. Підсліпувато глипнула по вагону той був пустий. Із розтріпаної оббивки сидіння напроти стирчав зчорнілий поролон, нерівно блискали лампи, а з розчиненого вікна над її головою сиро війнуло болотом. Стояла лунка і печальна липнева ніч, гули цвіркуни у зарошених травах. Та десь зозулечка Ку-ку ку-ку
Іще огляділась мертво.
Та що ж воно це?
Чого стоїмо?
Сон не одпускав, і вона, аби швидше розчуматись, піднялась із сидіння, кволим рухом підхопила торбинку з продуктами, сумку через плече рушила в тамбур. Там також було пусто, лише тхнуло доморощеним тютюном, так, немов хто палив ось зараз, тільки-но кинув недопалок в ніч. А ніч стояла глуха, сумовита лиш подихи вітру з некошених нив і та зозулечка. Ку-ку ку-ку
Зіяють розчинені двері тамбура туди, в ніч.
Що ж воно?
Вона позіхнула. Розніжено, мляво. Зиркнула в інший вагон і там мерехтлива пустка. Ну хай. Поправила сумку, оправила сукенку. Намотала ручки торбинки на запястя та й рушила в ніч.
Вона знала цю місцину з дитинства тут балка попід нивям, онно-де, отам, а в ній ставочок заболочений, в очеретах, осоці, верболозах. Там комбайнери в жнива завше викупуються, або дітвора яка чи молодь із сіл. Балка та здавна зоветься Вовкуновою, а вже чого хтозна.
Од балки стежина уздовж лісосмуги, ледь не під самим полотном. Отак от іди-іди, і дійдеш до передмістя хвилин десять чи й менше, онно вже воно видніється там, тьмяно жевріє над шосе Ну хай. Обережно ступила на розбиту платформу та аж пашіла теплом дня. Процокотіла підборами туфельок, зійшла вниз знівеченими мохастими сходами і обережно оминула розсип гравію лишень би не покотитись!..
Вона ще дрімала вся, сновигала мляво по зрошеній стежині, а все ж розсудила просто електричка чекає на зустрічний потяг. Скільки? Ну, мо й хвилин десять уже чекає. Хто й був у вагоні (а мало хто й був вихідний), зійшов як і вона, на платформу та й почимчикував до міста. Все одно за Горкою електричка поверне на заводську територію, а там майже ніхто ніколи не сходить ну, у вихідні. Ото всі й вилізли знудилися ждати того зустрічного. А то мо він ще півгодини буде сюди волочитись бувало тут таке, хоча і рідко.
Та і який їй, Олі, резон сидіти? Їй як навпрошки, то майже скільки само чимчикувати, як і од Горки. Тут аби не зарослі лісосмуги, то уже й біласті коробки житлового масиву було би видно Так, трохи вгору підйом, тепер лівіше затріпотіло під тихим вітром листя горобини. Оце одвідси направо повертає курна дорога на ближні села та аеродром просто попід людськими городами. Соняхи та кукурудзиння з одного боку, а з другого налите колосся. Дорогу куйовдять колгоспні машини в жнива, а інколи криті брезентом військові вантажівки. То на аеродром. Та тепер вони рідко бувають, а от у навчання страх Господній! Тільки й снували. І по дорозі патрулі. Ледь не в кукурудзинні городів. А так можна і повернути, пройти зайве там злітна смуга посеред поля і ангар в землю вкопаний, а ще поставили здоровенний локатор із кількома будками на тягачах, то так він досі й стоїть. Бозна навіщо
А взагалі гарно там місто відти добре видно, новобудови, шосе. І гайок такий, стежина, берізки Гуляли вони там удвох із Максимом минулого літа не раз. Ох Зозулю слухали.
Оля печально зітхнула і тут же одігнала тужливі думки. Ось скоро він приїде знов. Або хоча б листа пришле давненько вже не було. Таак, тепер ліворуч між соняхів на аеродром ходити ніколи. Не сьогодні.